Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 25, 2020

Андрій Макаричев: «У ЄС діє сильне прокремлівське лобі»

Автор:

|

Травень 29, 2014

|

Рубрика:

Андрій Макаричев: «У ЄС діє сильне прокремлівське лобі»
Андрій Макаричев

Андрій Макаричев

Незважаючи на гучні заяви Європейський Cоюз (ЄC) не поспішає запроваджувати санкції третього рівня проти Російської Федерації (РФ), а про персональні обмеження для Володимира Путіна взагалі не йдеться. Про те, чому ЄС не хоче карати людину, котру відкрито називає аґресором, розповів Андрій Макаричев, професор міжнародних відносин, котрий вивчає російсько-європейські відносини в Центрі російсько-європейських студій у Естонії.

Потрібна демонстрація України як історії успіху!
— Чому ЄС не вводить персональних санкцій проти Путіна?
— Тому що це викликало би не просто загострення, якого, на мою думку, Євросоюз намагається уникнути усілякими способами, але й розрив багатьох відносин між Росією та ЄС. І цього не дозволить пропутінське лобі, яке існує в Європі. На це не варто заплющувати очі. Варіант персональних санкцій не пройшов би технічно.
— Чи це пов’язано з енергетичною сферою та російським газом?
— Це пов’язано з тим, що діє сильне прокремлівське лобі, завдяки якому пом’якшуються всі розмови про жорсткі санкції щодо РФ. Німеччина тут, безумовно, – лідер: голова Siemens у розпал дискусії про те, чи слід застосувати санкції до Росії, демонстративно приїхав у Москву та зустрічався з Путіним, даючи зрозуміти що в них із РФ — величезний бізнес, і вони вестимуть цей бізнес, як зазвичай. Лобісти блокуватимуть будь-які спроби запровадити якісь хворобливі санкції проти Росії, тим більше — персональні щодо Путіна.
— А які країни в ЄС лобіюють інтереси України?
— Гадаю, це — Польща. Не знаю, як щодо інших країн «Вишеградської четвірки» (до неї входить Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина. — Ред.), там складніший розклад. Угорці займають дуже неоднозначну позицію, особливо на тлі останніх заяв прем’єр-міністра Орбана (про утворення на Закарпатті угорської автономії. — Ред.). До лобістів України можна зарахувати й Швецію як співорганізатора «Східного партнерства». Швеція займає послідовну позицію, що мало відрізняється від тієї, яка була кілька років тому. Мабуть, це й усе.
Але в міру стабілізації ситуації в Україні все залежатиме від того, наскільки українська влада зможе показати приклад швидкого виходу з кризи. Якщо Європа побачить, що Україна — життєздатна держава, яка в змозі вийти з кризи, то кількість формальних і неформальних лобістів збільшиться. ЄС не дасть кредиту довіри, що він прийме Україну в будь-якому стані, потрібна демонстрація України як історії успіху.

Українську владу не можна звинувачувати в повільності
— Чи ви вірите, що українсько-російський конфлікт усе ще можна вирішити дипломатичним шляхом?
— Так, звісно. Ба більше, я бачу, що в російській позиції є динаміка, яку дуже багато експертів називає подвійною грою. Я із цим згоден, але якщо є подвійна гра, отже, є простір, щоби її вести, і це — уже добре. Коли гинуть люди, потрібно хапатися за будь-яку соломинку.
Можу перелічити, що вселяє в мене оптимізм. По-перше, Путін заявив, що дав наказ відвести російські війська від кордону. По-друге, Лавров (міністр закордонних справ РФ. — Ред.) повідомив про те, що Росія ні в якому форматі не розглядає сценарію застосування сили. По-третє, була заява Лаврова про те, що він не вважає коректним ідентифікувати сепаратистів із проросійськими силами. Це свідчить про те, що Москва намагається вести гру, сенс якої полягає в тому, щоби тримати певну дистанцію. Я чудово розумію, що дистанція може звестися до мінімуму, якщо ситуація почне розвиватися не за планом, але наразі ці три маленьких обставини вселяють якусь надію.
Крім того, перші особи Кремля заявили про те, що вибори президента — це найменше з усіх зол. Мова вже не йде про те, що Москва відразу ж не визнає позачергових президентських виборів.
— Чи можуть вирішенням питання стати тристоронні перемовини: Україна-РФ-ЄС?
— Ідею тристоронніх перемовин першим висунув Янукович, моментально ця ідея була підтримана в Москві, але так само моментально вона була відкинута в ЄС. Я аж ніяк не є великим шанувальником Януковича чи Путіна, але та швидкість, із якою Євросоюз відкинув саму ідею, не пояснивши — чому, викликає в мене деякі питання. Адже все одно до цієї ідеї довелося повернутися, і, напевно, у цьому є сенс. Тим більше що до цього сам ЄС кілька років тому пропонував спільні перемовини про спільне управління українською газотранспортною системою. Тоді це була пропозиція ЄС. Мені здається, що Євросоюз у пориві антиросійської політики, загалом, відкинув одну з небагатьох ідей, які можна було б обговорювати. Не кажу, що тоді можна було би запобігти тому, що зараз відбувається, але мені здається, що якщо ЄС — прихильник багатосторонньої дипломатії, то потрібно дотримуватися цієї лінії.
— Як оцінюєте антитерористичну операцію? Чи не надто довго думала українська влада перед тим, як її розпочати?
— Коли відбувається зміна влади, тим більше така радикальна, як після подій на Майдані, то не можна вимагати від нової влади, щоби вона діяла ідеально. Період розброду та хитання — неминучий, тому що багато хто прийшов до влади без досвіду управління. Абсолютно не зрозуміло, що робити з кадровою політикою — не можна ж змінити всіх.
Не думаю, що можна звинувачувати українську владу в повільності. Інша річ, що Москва свідомо створила якусь логічну пастку для нової української влади. З одного боку, якщо Київ нічого не робитиме, то це призведе до посилення сепаратистського руху. Коли ж Київ застосує силу, то відразу з Москви надійде реакція: «Руки геть від громадян, котрі висловлюють свою позицію».
І ось з урахуванням того, що ми розуміємо, що це — не просто слова Москви, що єдиним приводом для інтервенції може слугувати насильство в тій чи іншій формі, виникає ситуація невизначеності. Українській владі складно вирішити, як краще поводитися. Тому іноді пауза може бути корисною.

У міжнародному форматі немає механізмів покарання за брехню
— Якщо все ж відбудеться загострення ситуації, то чи може Україна розраховувати на військову допомогу з боку ЄС?
— Євросоюз не має для цього ресурсів, ЄС — невійськова організація. Якщо мова йде про країни-члени, то, гадаю, що Україна може розраховувати на допомогу з озброєнням і інструкторами, але не на допомогу регулярними військами країн-членів.
— Чи є якісь механізми покарання дипломата чи політика за відверту брехню? Наприклад, чи може Організація Об’єднаних Націй (ООН) вимагати від РФ замінити свого постпреда, оскільки Чуркін був викритий у брехні?
— Ні. Те, що Росія — постійний член Ради безпеки, дає їй можливість блокувати будь-які рішення, у тому числі ті, що стосуються її самої. Структура ООН є настільки неповороткою, що не дозволяє приймати жодних, навіть чисто декларативних, рішень, які би зачіпали інтереси одного з п’яти постійних членів Ради безпеки. У міжнародному форматі немає ніяких механізмів покарання за брехню, окрім морального осуду, окрім інформаційної кампанії, яка давала б альтернативну інформацію. Тому так часто й відбуваються інформаційні війни, адже це — єдиний спосіб відповісти супротивнику.
— Що би ви порадили українським політикам і дипломатам щодо того, як боротися з інформаційними війнами та як залагодити конфлікт із РФ?
— Мені здається, що для української дипломатії дуже корисно було би спиратися тільки на жорсткі факти без інтерпретації, що Україна й робить. Факти координації дій між повстанськими групами та зовнішніми силами були доведені до відома посольств європейських країн. Така інформація не може бути публічною, але, напевно, це — крок у правильному напрямку. Гадаю, що все, що відбувається зараз, буде розслідуватися протягом багатьох років. Адже ми досі не знаємо, що сталося в Румунії, коли стратили Чаушеску, ми не знаємо, хто були ці снайпери, котрі тоді поклали більше людей, ніж у лютому в Києві.

В ЄС немає консенсусу щодо України
— Ви живете й працюєте в Естонії, там бачили якусь інформаційну картинку, тепер приїхали до Києва, і побачили ситуацію звідси. Чи є якась відмінність в інформації, її подачі, сприйнятті?
— Я використав російськомовні джерела, причому намагався дозувати інформацію від кожної країни. Те, що ми побачили тут, — зовсім інший ракурс. 90 % інформації, яку ми отримали там, тут не можна було ні почитати, ні почути, ні побачити. Мені здається, що це — дуже важливий компонент для того, щоби встановити картину загалом. Принаймні, я побачив країну, її столицю, які нормально живуть.
Хоча, на жаль, багато росіян «ведеться» на дуже жорстку примітивну пропаганду. Наприклад, першим запитанням моїх батьків, коли я їм сказав, що їду в Київ, було: «А що там таке? Чи не можна відкласти?» У людей, котрі постійно слухають пропаганду, виникає свого роду рефлекс: Україна-Київ-війна. Дехто може туди додати ще й фашизм і «бендеровців». Що із цим робити, я не знаю. Може, треба більше давати не інтерпретацій, а фактів.
— Як вважаєте, чи має Україна шанс стати членом ЄС, і як скоро це може статися?
— Знаю, що є бажання, але, якщо чесно, я не впевнений, що в Євросоюзі є консенсус із цього приводу. Якби він був, то Україна давно би наблизилася до ЄС іще в період «помаранчевої» влади , але ж вирішальних кроків не було зроблено. Можу сказати, що достатньо скептично на цю тему налаштована Німеччина.
Мені здається, що цей процес може бути дуже довгим, і ще не зрозуміло, чим до того часу буде Євросоюз. ЄС — це не константа, а змінна величина, й орієнтуватися на ЄС як на інституцію чи організацію не завжди правильно, потрібно орієнтуватися на якісь цінності. Вони описані, наприклад, у Копенгаґенському меморандумі, який чітко пояснює, чим демократичні держави відрізняються від недемократичних. І не важливо, чи буде носієм цих цінностей ЄС, чи якась інша організація.
Європа — це не територія, а набір цінностей, які можуть утілюватися тим чи іншим способом, тому я би не виносив Євросоюз у центр. Самі європейці скептично ставляться до далекого майбутнього ЄС. Дай Боже, щоби він зберігся й не було якихось суттєвих негативних трансформацій зсередини, але ми пам’ятаємо по грецькій кризі, що Євросоюз був на межі розколу. Головне — це приналежність до Європи як до континенту та до цінностей.
Розмовляла Людмила Балабай, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply