Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 22, 2017

Андрій Курков: «На Донбас має повернутися національна інтелектуальна еліта»

Автор:

|

Грудень 10, 2015

|

Рубрика:

Андрій Курков: «На Донбас має повернутися національна інтелектуальна еліта»

Андрій Курков

Андрій Курков — чи не найпопулярніший сучасний український письменник у світі, його книжки перекладені понад 30 мовами.

Одесити були вражені, скільки їх приходило на літературні зустрічі
— Андрію, нещодавно ви повернулися з першого Міжнародного літературного фестивалю в Одесі. Там були, зокрема, й російські письменники…
— Більшість зустрічей стосувалися літератури і представлення іноземної літератури в Україні. Що цікаво — й самі одесити були вражені, скільки їх приходило на літературні зустрічі! Одним із найцікавіших був діалог Сергія Жадана та Михайла Шишкіна, що стосувався і сучасної Росії, й сучасної України. На фестивалі йшлося про можливість діалогу під час конфлікту тощо. Бо суто літературним форум під час війни не може бутиі.
— Джон Сол, канадський письменник і президент Міжнародного ПЕН-клубу, сказав, що фестиваль в Одесі мав показати, «як може лунати мова, не просякнута пропагандою». На фестивалі не було пропаганди?
— Не було. Ніхто нікого ні до чого не закликав і не намагався переконати.
— Скрізь встигаєте на презентації?
— Не скрізь, але в Японії був. У Південній Африці зі «Щоденником Майдану» — також. В Італії був. Збираюся до Австрії й Німеччини.
— Ви вважаєте, що в Україні народжується нова література, і за кілька років у нас буде цілий пласт творів на військову тематику. А п. Сол сказав, що письменники в часи війни природно переходять до чорної комедії. Це відчувалося по українських письменниках на тому ж фестивалі?
— Якщо не брати Жадана, то не відчувалося, тому що в творах, які читали, скажімо, одеські письменники, військової тематики не було. Але цей пласт вже пишеться, вже є видані твори. І не думаю, що в українському варіанті він перейде у чорну комедію, бо це — не наша традиція. Це може бути пригодницька військова література. Зараз це втілюється на телебаченні у телесеріалах. Але чорна комедія — скоріше ознака стабільного інтелектуального суспільства. А у нас воно зовсім не стабільне, і не зовсім інтелектуальне.
— Ви самі — сценарист. Вам пропонували писати сценарії до актуальних телесеріалів?
— Останнім часом пишу тільки книжки, і не хочу писати сценарії. До того ж зараз є достатньо молодих сценаристів і письменників, котрі цим займаються.
— А що відбувається з російськими письменниками? Чому вони масово мовчать про війну, яку веде проти нас Росія?
— Тих, хто не мовчать, або виживають з країни, або роблять ворогами народу. Більшість письменників, котрі у нас не відомі і, сподіваюся, відомими не будуть, підтримують владу, тому що вона їх створила, годує грантами і друкує їхні книжки. А письменники, чиї слова мають вагу, — бояться, або ховають свою позицію за підтекстами.

Вибори на Донбасі наразі не мають сенсу
— Ви часто виступаєте у ролі просвітника, розповідаєте Заходу про події в Україні. Якою світ бачить Україну?
— Картинка України у світі є, але вона — різна. Якщо в Польщі нас бачать дуже об’єктивно й усе розуміють, то в Німеччині вже навчилися бачити, але розуміють не всі. У них є образ країни, де завжди все кипить, і серед звичайного люду існує думка, що Україна ніяк не може сама вирішити, куди їй рухатися. Ми для них — якась некерована країна, з неавторитетними політиками та корупцією, яку ніяк не здолають. Та навіть у Південній Африці, коли я проходив паспортний контроль, чорношкірий офіцер подивився на мене і сказав українською кілька слів. Він сказав, що спеціально вивчив їх на випадок, якщо будуть українці, тому що бачить, як Україна бореться за свою незалежність.
— У світлі рішень «нормандської четвірки», яким має бути сценарій вирішення конфлікту?
— Насамперед звідти треба вивезти всю зброю. І туди має повернутися інтелектуальна еліта Донбасу. На Донбасі треба розпочати внутрішній діалог, на який постійно запрошувати людей із інших реґіонів. Бо там псевдопролетарська революція, коли скрізь господарює людина зі зброєю. Маємо махновську територію, де люди скоїли десятки тисяч злочинів, і повернення попередньої влади для них означає, що треба буде за злочини відповідати.
— Тобто, ці люди мають сісти у в’язницю?
— Вони можуть переїхати до Росії, а можуть здатися українській владі і вимагати чесного суду. Іншого варіанту немає.
— Вірите, що ми повернемо Донбас і Крим?
— Щодо Криму, там ситуація насправді легша, тому що санкції не будуть зняті, доки він не повернеться. Цей процес може тривати 20-40 років. Усе вирішиться після того, як піде Путін. А от щодо Донбасу — ситуація інша. Тут треба працювати над ментальністю людей, адже ніхто досі не займався боротьбою з радянською ментальністю. Ніхто не включав Донбас, як і Крим, у спільний загальний український культурний простір. Якщо цим не займатися вже зараз, то ситуація залишиться такою, як була. Якщо почати займатися, то за 10-15 років можна буде змінити ситуацію та настрої людей.
— На Донбасі люди приходять на виступи?
— Цього року я двічі був у зоні проведення антитерористичної операції. Якщо виступаю в університеті, то студенти сидять, бо їм сказали. Якщо виступ у школі, — те ж саме. Якщо в бібліотеці, то приходить активна меншина, яка завжди ходить у бібліотеку. Якщо у книгарні, там небагато людей — ті, хто читає, але не впливає на загальний настрій реґіону.
— Чи вірите, що ситуація з реформами, які пробуксовують, має прямий вплив на вирішення конфлікту на сході України?
— Відсутність чи нерішучість реформ дає можливість сепаратистам продовжувати свою пропаганду — що тут нічого не змінюється на краще, що мова йде просто про міжкланову війну олігархів, що вони з Донбасу своїх олігархів викинули і правильно зробили.

Заборона книжок — спосіб боротися з пропагандою
— Як відділити культуру від держави і хто мав би розпоряджатися коштами на її розвиток?
— Є так звана традиційна культура, яку завжди підтримувала і буде підтримувати держава, — театри, музеї, заповідники, архіви, бібліотеки тощо. А що стосується сучасної культури, то проекти реформ і пропозицій — готові давно. Головна їхня ідея в тому, щоб сучасні проекти співфінансувалися державою, або держава допомагала в інший спосіб. Сучасна культура за кордоном частіше підтримується грантами, або окремими фондами. І це здебільшого — приватні інституції. Займатися сучасним живописом сучасне міністерство не буде, бо серед бюрократів не може бути справжніх мистецтвознавців.
— А як щодо фінансування перекладів українських творів мовами світу?
— Є різні форми фінансування перекладів у світі. Наприклад, ісландський уряд фінансує переклади своїх письменників іншими мовами, бо для ісландців дуже важливий культурний імідж країни за кордоном. Франція допомагає видавати в Україні переклади французьких книжок. Гьоте-Інститут — німцекьих. Держава зможе до цього долучитися, коли буде економічно спроможна це робити. А якщо фінансів немає, то не треба заважати приватним ініціативам.
— Як ставитеся до заборони певних російських книжок і російських фільмів?
— Якщо ці фільми та книжки несуть у собі аґресію чи антидержавні настрої в час війни, то нічого проти цього не маю. Але це має бути тимчасовий захід. У світі цих українських заборон не розуміють, тому що вважають: люди мають право самі обирати, що їм читати і що дивитися. Але коли у Лондоні мені закинули, що Україна заборонила російські телеканали, я у них запитав, чи вони дозволили б, наприклад, телеканалу Russia Today пускати в свій ефір пропаганду проти існування Британської держави чи неправдиво критикувати їхній уряд. Звісно, вони б цього не дозволили, а знайшли б спосіб із цим боротися. Україна знайшла свій спосіб.
— У вас — щільний робочий графік. Писати встигаєте?
— Дуже мало встигаю. Намагаюся писати в готелях і літаках. Але це — набагато менше, ніж раніше. Умовна назва мого нового твору — «Шенгенська історія». Почав писати її ще 2012 року. Потім зупинив під час Майдану. І досі по-справжньому не поновив роботу.
— Коли ж сподіваєтеся його закінчити?
— Мабуть, наступного року.
— Чи встигаєте щось читати?
— Зараз закінчую читати роман «Іловайськ» Євгена Положія, який мені дуже подобається. На черзі — останній роман Юрка Винничука «Аптекар».
Розмовляла Валентина Пащенко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...