Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Андрій Котельник: «Вивчив українську на рингу»

Автор:

|

Серпень 07, 2014

|

Рубрика:

Андрій Котельник: «Вивчив українську на рингу»

Андрій Котельник і його нагороди

У вересні ц. р. відомий український боксер Андрій Котельник обіцяє влаштувати львів’янам справжнє спортивне свято. Спортсмен планує провести на стадіоні «Арена Львів» вечір боксу під назвою «Повернення чемпіона».
— Андрію, хочеться більше дізнатися про майбутній поєдинок: із ким, коли і де?
— Наразі тривають перемовини. Якщо бій таки відбудеться, то ми його проведемо на «Арені Львів» 20 або 27 вересня. Чи буде це останній бій, я не готовий сказати. Однозначно захід називатиметься — «Вечір чемпіона». Обіцяю, що це буде хороший вечір боксу зі сильними боксерами. Це буде ціле шоу, тому я очікую, що стадіон «Арена Львів» буде заповнений вщерть. Мене у Львові знають і люблять, до того ж у нашому місті давно не було таких поєдинків. Також на цей вечір приїде багато відомих особистостей. І квитки продаватимуть за помірними цінами, аби навіть студенти могли їх собі купити.
— Чи погоджуєтесь із тим, що пікові роки вашої кар’єри вже минули?
— Пікові роки — це коли я регулярно проводив поєдинки. Усе залежатиме від того, як відбудеться двобій у вересні. Зрозуміло, раніше я був чинним чемпіоном, у мене був контракт, якого зараз немає. Так, нині я на завершенні своєї кар’єри, тому цей бій хочу провести більше задля власного задоволення, для друзів і шанувальників, аби перевірити, чи є ще порох у порохівниці. Також хочу подарувати львів’янам незабутнє шоу.
— Чи бачите себе в ролі тренера?
— Ні. Це — дуже важка робота. Тренувати й виховувати чемпіонів – набагато важче, ніж боксувати самому. У своїй школі я займаюся більше організаційними моментами — отримую задоволення від менеджерської діяльності. У майбутньому хотів би стати гарним менеджером і промоутером, хоча в Україні наразі цього досягнути дуже важко.
— Хто зараз найсильніший боксер в Україні?
— Із професіоналів — Василь Ломаченко, котрий нещодавно здобув титул чемпіона світу. Хоча всі хлопці, котрі відстоювали честь України на Олімпіаді, дуже сильні — Олександр Усик, Євген Хитров, Олександр Гвоздик. Вони всі мають шанси стати чемпіонами світу. Я спілкуюся зі всіма, і не тільки з боксерами. Товаришую з Олегом Лужним, Артемом Федецьким, Андрієм Тлумаком, майже з усіма «карпатівцями». Також маю постійний контакт із Мироном Маркевичем і Володимиром Єзерським. Намагаюся підтримувати стосунки з усіма. Спілкувався з Коноплянкою, Ротанем, Селезньовим. Це — нормальні хлопці, що тут сказати. Я дуже люблю футбол, за яким зараз стежу більше навіть, ніж за боксом.
— Ви — депутат від Рівненської обласної ради, однак на сесії з’являєтеся нечасто…
— Ну, я — не найбільший прогульник на сесіях в облраді. Є місцеві депутати, які ще рідше з’являються. Якщо пропускаю сесії, то приїжджаю на засідання комісії. Зараз я є заступником голови комісії з питань молоді та спорту. У політиці поки що вчуся.
— Спортсмени — це здебільшого прямі люди, котрі не звикли до хитрувань і маніпуляцій. Чи здатні спортсмени якісно впливати на політику?
— Мені здається, що наразі на наш політикум може вплинути лише зміна поколінь. У владі повинні бути люди, котрі потрапили туди не через родичів і не через потрібні знайомства, а тому що справді вміють і хочуть щось робити. Чому такі люди повинні виїжджати за кордон?.. А так є. Бо вони не можуть тут себе повністю реалізувати, а можливості їхніх батьків не дозволяють просуватися далі. От коли це все зміниться, будуть достойні зарплати, люди перестануть красти, більше ходитимуть до церкви й задумаються, що таке гріх.
— А ви постійно ходите до церкви?
— Намагаюся щонеділі. Якщо не виходить, то обов’язково відвідую церкву протягом тижня. У мене дружина — дуже релігійна, вистоює всю службу Божу. Варто думати про те, що ти робиш. Бо у Верховній Раді кричать, що вони — такі патріоти, а працюють за старими схемами.
— Узимку були на Майдані?
— Так, двічі. Часто їздити не міг, бо більше займався тим, що відбувалося у Львові. Сидів на барикадах. Революція, звісно, багато що змінила. Наприклад, навчила багатьох українців поважати гімн, мову, власну країну. Що таке Україна? Україна — це був здебільшого Західний реґіон. Звідки б усі знали мову та традиції? Коли приїжджав Папа Римський, у Києві були порожні вулиці, а тут понтифіка зустрічали мільйони людей. Ми — європейці, ми розвиваємося. Приїдьте до Львова та до Києва — різниця одразу відчутна. Хоча, звісно, наш галицький народ має свої «мінуси».
— Які?..
— Замість того, щоб об’єднуватися, ми заздримо й не завжди радіємо чужому успіхові. Є таке.
— Незабаром ви плануєте випустити книжку…
— Так, під назвою «Вікторія Котельника». Редактор книги запропонував цю назву, яка має два значення: «вікторія» — перемога, і Вікторія — ім’я моєї доньки. Наразі в мене є лише одна дитина. Вікторії нещодавно виповнилося вісім років. Щоправда, спортом, як тато, вона не цікавиться, більше любить малювати. Моя книжка — не про боксера, а про простого хлопця зі звичайної багатодітної сім’ї, котрий став чемпіоном світу.
— Правила життя Андрія Котельника — це…
— У мене в школі висять фото зі зображеннями відомих боксерів і їхніми життєвими кредо. От там під моїм фото написано: «Аби бути чемпіоном, треба бути в усьому першим». Це — моє життєве кредо. За що б я не брався, хочу бути першим. Навіть коли не виходить, усе одно намагаюся. Не вірю в мрії, вірю в мету та працю. Кожна дитина, котра про щось мріє, може це здійснити. Головне – хотіти й багато працювати. У дитинстві я мріяв стати відомим, хоча й не думав, що стану знаменитим боксером. Почав займатися боксом, що приносило спочатку задоволення, а потім почало приносити гроші.
— І що важливіше — слава чи гроші?
— Ні перше, ні друге. Найважливішими для мене є мої титули, адже слава та гроші минають. Рано чи пізно будь-який спортсмен повертається до життя простої людини, яким би відомим він не був. Титули ж можу показати дітям, онукам, потримати в руках. А що гроші? Скільки б їх не було, усе одно мало, і не кожен впорається з випробуванням славою чи грошима.
— Ви впоралися?
— Самому себе судити важко. Спитайте в моїх друзів. Зрозуміло, що, вийшовши замолоду з району Шота Руставелі, я змінив коло спілкування. Так, я дечого досягнув у житті, але в хмарах не літаю. Можу легко на вулиці порозмовляти з людьми, котрі мене впізнали. Охоронців не маю й не мав. Відчуваю, яким був років десять тому, таким і залишився. Хіба що став трохи дорослішим.
Розмволяла Галина Чоп, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply