Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 20, 2019

Андрій Кокотюха: «Щоб не читати радянських книг, я по сто разів перечитував «Трьох мушкетерів»

Автор:

|

Жовтень 16, 2019

|

Рубрика:

Андрій Кокотюха: «Щоб не читати радянських книг, я по сто разів перечитував «Трьох мушкетерів»

Сучасний український письменник Андрій Кокотюха — один із найплодовитіших в Україні.
— Ви не раз зазначали, що вигадуєте своїх героїв. Чи означає це, що самі живете у вигаданому світі?
— Я не живу у вигаданому світі та не вигадую світ. Але люди, котрі споживають книги, кіно, люблять вигадані історії. Та вся література — це вигадані історії, так само, як і казки. Як автор історичних творів я користуюся документальними джерелами, відірваним від реальних подій бути не можу. Якби був відірваним, то писав би фантастику.
— Перші ваші дитячі твори написані у сім років: про що вони були?
— Це були казки, але не про зайчиків і білочок, а про героїв, які захищали свою територію.
— Як ставилися батьки до вашого дитячого й юнацького письменництва?
— Не курить, не п’є — і слава Богу.
— Ви розповідали, що сформували свій теперішній світогляд ще в 19 років під час одного із походів. Що на вас вплинуло?
— Я зрозумів, чому мені не подобається та країна, в якій я живу, — Радянський Союз. До того часу я відчував дискомфорт життя у цій державі, він полягав у тому, що був обмежений доступ до певних фільмів, книжок, обмежений «залізною завісою». А я вже в ранньому віці цікавився кіно і хотів подивитися певні фільми, та виявлялося, що вони в СРСР заборонені. Книжки хотів якісь почитати — також це все було заборонене. Живучи в Радянському Союзі, ми відстали від світу років щонайменше на 50-60. І коли почалася так звана перебудова, публікації «Огонька», «Юності» й усіх інших, зокрема, й українських видань, мені почали пояснювати, що не так. Але йшлося про Радянський Союз. Про Україну розповідали мало. І коли 1989-го з фестивалем «Червона рута» спалахнув український націонал-демократичний рух, почалися культурологічні мітинги й інші події, то вже потрібно було визначатися.
— Але що сталося в тому поході?
— Я пішов однією людиною, а вийшов іншою. Спілкувався там з людьми, із котрими доти не спілкувався ніколи. Я ж не з якоїсь рафінованої родини. Я з Ніжина, у мене батько був зварювальником, мати працювала у лікарні, я вчився у російській школі. Середовище не зовсім те, що формує національний і загалом політичний світогляд. Але я самовизначився як особистість, бо не читав радянської літератури взагалі.
— Як це вам вдавалося?
— Я по сто разів перечитував «Трьох мушкетерів» і мені цього вистачало.
— А в університеті?
— В університеті так само. Воював із викладачами. Тільки зі зарубіжною літературою все було гаразд, а з українською постійно виникали проблеми. Я не розумів, як можна викладати Олеся Гончара, як можна підіймати «Собор», коли там хороші комуністи воюють із поганими. Нехай за церкву, але там були позитивні комуністи. Я цього сприймати не міг. Тим більше, що це видали, а про видання віршів Василя Стуса й мови не могло бути в той час.
— Сценарії до фільмів за вашими книгами пишете самі, чи був такий «сценарист, котрий зіпсував ваш твір»?
— Ні, намагаюся писати всі свої сценарії сам, бо я й сценарист.
— Чому, на вашу думку, українське кіно екранізує лише трагічні сторінки нашої історії? Можливо, глядачі вже втомилися від цього?
— Які фільми маєте на увазі?
— «Щоденник Симона Петлюри», навіть ваш «Червоний»…
— Якщо ми будемо дивитися західні фільми такого штибу, там також знаходитимемо трагічні фінали. Але там немає занепадницький настроїв. Я не вважаю, що в «Червоному», а він про перемогу, про повстання в таборі, є трагедія. Існує стереотип, що у нас екранізують лише трагічні історії.
— А з притаманним вам гумором не хотілося створити легку, комедійну стрічку?
— Не знаю, чи в мене є почуття гумору. Свого часу «Квартал-95» (колишнє підприємство президента Зеленського. — Ред.) сказав про мене протилежне. Але все, чим займаюся, це легкий жанр. Комедія — найскладніший жанр, а головне — поки що нічого не пропонують.
— Чи виживе українське кіно без державної підтримки?
— Я не люблю чинну владу, але, як казав Марк Твен, чутки про смерть (українського кіно. — Ред.) значно перебільшені. Бюджетне фінансування, сподіваюся, збережеться. В якому обсязі — не знаю, адже в бюджеті заклали 1,3 млрд грн. Ухвалили закон, відповідно до якого, коли іноземний інвестор вкладає у виробництво українського фільму мільйон доларів, 250 тис. йому повертають. Якщо плюс до того ще є українська тематика фільму, йому вже повертають 300 тис. USD із мільйона. А ось статтю щодо українського приватного інвестора викинули, за неї не голосували. Тобто українське кіно і зараз дуже слабко фінансують приватні інвестори, і тепер нічого не змінилося. Але державна підтримка все ж буде.
Розмовляла Нінель Кисілевська, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Loading...