Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Андрій Кокотюха: «Не знаю, що таке творчість, у мене — виробництво і контракти»

Автор:

|

Вересень 19, 2018

|

Рубрика:

Андрій Кокотюха: «Не знаю, що таке творчість, у мене — виробництво і контракти»

На цю розмову Андрій Кокотюха зміг виділити чітко годину, адже у нього все розраховано до хвилини.

Нас налякали словом «пропаґанда»
— Фільм «Червоний», знятий за вашим сценарієм, якому віт­чизняні кінокритики закидали надмірну патріотичність, був Міністерством культури визнаний таким, що не має патріотичної складової, і заявка на кінопроект «Червоний» не була допущена до конкурсного відбору для надання державної фінансової підтримки…
— Я зі самого початку не покладав на Міністерство культури якихось надій і сподівань. У фільму «Червоний» є реальна історія успіху. Не скажу, що він окупився в прокаті, хоча б тому, що в українському прокаті з українських фільмів окупаються лише недорогі у виробництві комедії, і то не всі. Ми заробили в прокаті 3 млн грн — і це максимум, який наш фільм зміг вичавити…
— …І потрапили до п’ятірки лідерів українського прокату за минулий рік.
— Коли наш фільм показували на телеканалі ІСТV, то конкуренцію нам склало лише «Євробачення». Однойменна книжка також отримала певні відзнаки, а головне — читацьке визнання: майже 42 тис. тиражу. З моїх 67 книжок ця наразі — найтиражніша.
— Ви неодноразово підіймали дискусійну тему відсутності української ідеології та пропаґанди. А хто, на вашу думку, має нести за це найбільшу відповідальність?
— Нещодавно я прочитав одну зі статей Ґеорґія Почепцова, нашого провідного фахівця з медіа та масової культури, щодо впливу масової культури на свідомість, у т. ч. пропаґанди. Так от, він написав, що пропаґанда у відкритому та закритому суспільствах відрізняється. У закритому, як, наприклад, СРСР, Росія, Північна Корея чи якась інша тоталітарна країна, вона не має просвітницького характеру, а лише сприяє отупінню та маніпулює через відсутність можливості перевірити цю інформацію. Натомість українське суспільство, як мені здається, — найвідкритіше в цій частині земної кулі, саме тому воно й вразливе до фейкової інформації, бо ми просто не готові себе захищати.
— А чому не готові?
— Тому що нас налякали словом «пропаґанда», воно у нас відразу асоціюється з тим закритим суспільством, із неможливістю перевірити інформацію й отримати різні думки з одного й того ж приводу. Наприклад, ми не знали про реальне становище чорношкірих, нам казали, що Америка живе за законами, описаними в романі «Хатинка дядечка Тома» Гаррієт Бічер-Стоу, — і ми в це вірили, бо не бачили альтернативи. Нам казали, що брейк-данс танцюють жебраки. Те ж саме казали про джинси — що їх носять лише бідні. В теперішній Україні ми називаємо речі своїми іменами: війну — війною, ворога — ворогом, прямо говоримо про проблеми, намагаємося знайти шляхи їхнього вирішення, і при цьому шукаємо точки, щоб довкола цієї правди об’єдналося не 5 млн українців, як це було під час Майдану, а 40 млн.
— Але ж на те є державні органи, аби впроваджувати ідеологію та пропаґанду?
— У нас досі не сформована національна інформаційна політика. Далеко не треба ходити, нещодавно була чергова річниця хрещення України-Русі. По всьому Києву виставили борди з вітаннями Московського патріархату. А де альтернатива, де роз’яснення, що існує Київський патріархат? Нібито всі знають, що він є, але де борди, які вітають від імені Київського патріархату? Де інформація про те, що взагалі відбувається, де на загальнодержавному рівні популяризація та роз’яснення того, що держава Росія і Московський патріархат до хрещення Київської Русі не мають жодного стосунку? Держава-аґресор приватизувала собі Іллю Муромця, Ярослава Мудрого, князя Володимира, Миколу Гоголя! Вони не бояться присвоювати собі наше минуле і працювати на випередження. 2009-го до 200-річчя від дня народження Гоголя комуніст і сталініст із Донецька Володимир Бортко зняв фільм «Тарас Бульба». Чому «Тараса Бульбу», хай і з геніальним Богданом Ступкою, треба було знімати в Росії? Чому ми не змогли зняти його раніше за них? Чому до 200-річчя з дня народження Гоголя Путін постарався, а Ющенко — ні?

Українського книжкового ринку не існує
— А як оцінюєте розвиток сучасного українського книжкового ринку?
— Українського книжкового ринку не існує.
— Але ж з’явилося багато сучасної літератури, багато нових авторів…
— Авторів не багато, їх дуже мало. Знову змушений порівнювати з державою-аґресором. Якщо взяти хоча б один сегмент — детективи, то в них щоквартально виходить 20 нових авторів. І не кажу вже про нові видання в сегменті мелодрами, фантастики, у т. ч. антиукраїнської, про різних там марсіан на Донбасі тощо. У них виходить щоквартально книжок більше, ніж у нас за рік. Я був єдиним автором з України, котрий торік репрезентував свою книжку на міжнародному фестивалі детективної літератури та фільмів Quais du Polar у Ліоні (Франція). Так там тільки коміксів ціла секція, не кажучи вже про книжкові крамниці, де коміксам віддали цілі поверхи. Ми не можемо говорити про ринок, коли наклад української книги зріс лише на 1 тис. примірників. Тобто, якщо до Майдану казали «золота тисяча», то тепер кажуть — «золотих дві тисячі». Навіть мені, кого нібито вважають успішним ринковим автором, видавці ставлять 2 тис. тиражу і дуже рідко додруковують, десь шість можуть поставити, інколи — десять. А скільки в Україні місць, де торгують книжками? Навіть у Києві їх небагато. У нас є своя інтернет-книгарня, так от: за півтора року статистика продажів — це Київ і Львів, усе.
— У чому вбачаєте основне гальмо розвитку нашого книжкового ринку?
— Проблема — у відсутності інформаційної політики та відсутності популяризації читання: читати — це модно, читання модне як процес. На жаль, крім Андрія Кокотюхи, немає альтернативи серед книжок, які можна читати в потягах, перед сном, за одну ніч, словом — тієї літератури, яка справді користувалася б попитом і була написана для широкого кола читачів, а не з претензією на геніальність.
— Погоджуєтеся з тим, що є література висока, а є — для народу?
— Вся література — для людей.
— Ви казали, що Джойса, Пруста та Кафку студентам вивчати не варто. Чому?
— Література на кшталт Джойса — це тоталітарний підхід. Порівнюю це з вивченням робіт Маркса та Леніна в ті часи, коли я вчився. Роботу Леніна «Партійна організація і партійна література» я конспектував вісім разів: двічі в школі і шість разів — на факультеті журналістики з різних предметів. Але у мене не вимагали оцінки цієї роботи, у мене вимагали, щоб я говорив, що вона геніальна. Якщо я буду мати свою думку з цього приводу, то у мене виникнуть проблеми як із викладачем, так і з предметом. Література, яка кимось переоцінена, визнана безпідставно геніальною і надзвичайно високою, потребує в очах викладача альтернативних, незалежних протилежних оцінок. Якщо студент скаже: я прочитав, але мені не сподобалось, бо це нудно, і почне розповідати по пальцях чому, то отримає погану оцінку лише за те, що має власну думку.

Детектив — головний жанр для всієї літератури
— У вас є серія книжок для підлітків, і деякі з ваших творів навіть рекомендовані для позакласного читання…
— Нині поняття «підліток» зсунуте. Раніше підлітками вважалися з 14 років, а тепер — з одинадцяти. Мій син, котрому нещодавно виповнилося 15, перестав читати татові книжки у 12. Тепер читає Стівена Кінга «Воно», але перед тим прочитав Гантера Томпсона, «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса, Кена Кізі, Орвелла. То це підліткова література чи яка? Тому мені хотілося б вірити, що щось намагаюся писати для підлітків.
— Вас якось назвали «батьком українського готичного детективу». Чому обрали для себе детектив як провідний жанр?
— Детектив — голов­ний жанр не лише для мене, а й для всієї літератури, і головний код для культури. Тому що він показує світ не таким, як він є, а таким, яким має бути. В рамках кожної історії існує торжество закону, зло завжди покаране, добро завжди перемагає, і є люди, котрі беруть на себе відповідальність. Чому в детективі найчастіше показують злочин —убивство? Бо ціннішого за людське життя нічого немає.
— Кого вам цікавіше виписувати: «неґативного» злочинця чи «позитивного» детектива?
— Не розумію, що таке позитивний персонаж. Наприклад, Шерлок Голмс був наркоманом.
— У вересні виходить ваш новий роман «Називай мене Мері». Раніше нібито планувалося, що він матиме назву «Дівчина з Донбасу». Наскільки назва впливає на успіх?
— В Україні жодним чином не впливає, бо у нас немає ринку. Але якщо напишеш у назві слово «вбивство» або «смерть», цю книжку будуть купувати мало, бо українці забобонні. Натомість книжку зі словом «відьма» будуть купувати активно. Книжку зі словом «любов» будуть купувати жінки. Слово «Донбас» нині втратило своє активне маркетинґове значення, у перші роки війни на Донбасі люди хотіли про це читати, бо мали всі підстави вважати, що війна скоро закінчиться. Але навіть притомні люди втомилися від Донбасу.
— Друкувати на комп’ютері та крутити гайки — механічна робота, а де є межа між творчістю та занудством?
— Не знаю, що таке творчість, я нею не займаюся, у мене дедлайн, у мене виробництво, у мене контракти. Творчість — не хочеш, то не робиш. Виробництво — інше. У мене кожен день 20—25 тис. знаків, чотири-п’ять годин безперервної роботи, це важка ручна, фізична праця.
— Вашу роботу можна виміряти кількістю сторінок, а нині все переходить на електрон­ні носії. То скільки гігабайтів важить письменник Кокотюха?
— Я чайник, якщо хтось за мене порахує, прошу дуже.
— Я десь читала, що у вас своя методика: в робочі дні пишете сценарії, у вихідні — детективи. Це справді так?
— Справді. Я не знаю німецької мови, але знаю arbeiten und arbеіеen. Ось і вся методика.
Розмовляла Любов Базів

About Author

Meest-Online

Loading...