Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 21, 2018

Андрій Халпахчі: «Донбас» Лозниці розповів світові про Україну більше, ніж наші політики»

Автор:

|

Червень 14, 2018

|

Рубрика:

Андрій Халпахчі: «Донбас» Лозниці розповів світові про Україну більше, ніж наші політики»

Майже півстоліття «Молодість» не втомлюється відкривати нові імена — адже це фестиваль дебютного кіно, яке везуть у Київ з усього світу. Про нові тенденції розповів Андрій Халпахчі, генеральний директор «Молодості».
— Цього року на фестиваль «Молодість» Держкіно виділило 4 млн грн, Міністерство інформаційної політики дає 4,5 млн грн, а Київська міська державна адміністрація — 1,5 млн. Це непогано?
— Ми їм вдячні, але цих грошей недостатньо. Зі спонсорами також дуже сутужно. Можливо, через війну наш бізнес не хоче себе проявляти, навіть там, де є гроші. Тому багато треба робити в борг або позичати гроші. Коли міністром культури України став наш академік, чудовий письменник Іван Дзюба, я прийшов до нього підписувати наш бюджет у 100 тис. грн, а він мене спитав: чому так мало? Я відповів, що Міністерство культури більше не дає. А зважаючи на те, що долар тоді був по 4 грн, можна полічити, скільки 100 тис. було у доларах. А коли долар по 26 грн, що таке 4 мільйони?
— Яким же має бути повноцінний бюджет кінофестивалю?
— Римський фестиваль, який не є найголовнішим фестивалем у світі, мабуть, є найбагатшим. Він має 10 млн EUR. Може, Канн має і більший бюджет, але це важко підрахувати, бо Канн заробляє на ринку. Щоб робити повноцінний фестиваль (і це без феєрверків), має бути, принаймні, 1 млн EUR, тобто 30 млн грн. Щоб було достатньо транспорту, щоб гості справді почувалися гостями, котрими займаються, котрих годують, котрих щиро приймають. Ми приймаємо щиро, але з тими можливостями, які маємо.
— Тому і світові зірки не дуже до нас їдуть?
— Щоб приймати зірок найвищого рівня, треба мати принаймні вдвічі-втричі більший бюджет.
— А що треба зробити, щоб на фестиваль приїжджало більше гостей?
— Києву потрібен справжній великий кінофестивальний центр, якого у нас досі немає! Бо палац «Україна» крім зали більше нічого не має — ні інфраструктури, ні нормального обладнання.
— Попри все, маємо орієнтуватися на Берлін, на Канн. В чому ще той же Канн, крім бюджету, звісно, може бути для нас взірцем?
— Канни, безумовно, є головним кінофестивалем світу. Дуже поважаю наш фестиваль в Одесі, він стрімко розвивається, але пригадую, як на першому чи другому фестивалі Вікторія Тигипко, його керівник, сказала: через кілька років Одеський фестиваль переплюне Каннський. Я їй заперечив: не переплюне. Бо для цього треба мати французьку кіноіндустрію. Треба, щоб у прокат виходили 28 фільмів на тиждень, а не чотири, як в Україні. Треба, щоб виробляли 300 фільмів на рік, а не 30, як в Україні. Бо Каннський фестиваль живе за рахунок ринку. Це колосальний ринок, де все продається, купується, демонструється і дає величезну дотацію.
Так, українська кіноіндустрія за останні роки зробила просто шалені кроки. Але це зовсім не те, що є у Франції. І треба, щоб виходили десятки друкованих кіножурналів, сотні передач по телебаченню та радіо. Треба, щоб усі телеканали робили щоденники з фестивалю, як це робиться в Канні. Такої змоги ми не маємо. Та й конкурувати з Каннами немає сенсу. Адже кожен фестиваль повинен мати своє обличчя і займати свою нішу.
— А як сприймалися цього року українські фільми у Канні?
— Я був на прем’єрі «Донбасу» Сергія Лозниці. Він улюбленець Каннського фестивалю. Кожен його фільм показується там. Це був четвертий. Два фільми були у головному конкурсі, «Майдан» — у спеціальній програмі, «Донбас» відкривав «Особливий погляд» і отримав приз. Лозниця — визнаний у світі режисер. Інша річ, що він робить кіно не для всіх, не для масової аудиторії. І фільм, який зробив, не в усьому зрозумілий іноземцям. Не всі збагнули, хто є хто серед персонажів: де сепаратисти, де росіяни, де українці. Сергій сам багато спілкувався з журналістами, бо не всі розуміли, що це за війна в Україні. Лозниця — видатний майстер. Він ще зробить великі стрічки. І він багато працює. Зараз робитиме документальний фільм «Процес». А далі буде величезний проект — ігрова стрічка «Бабин Яр». Він із тих людей, котрі не можуть жити без кіно, не можуть жити без камери, без кінематографа. І Лозниця має бути зараз нашим брендом!
— Ми постійно наголошуємо, що Лозниця — наш, український кінорежисер. Як він себе сам позиціонує? Бо колись на кінофестивалі «Молодість» я не почула прямої відповіді на запитання, якщо його фільм переможе, то чи це буде перемога України. Він казав щось про те, що зараз усі знімають у копродукції…
— Це були інші часи. Сергій із родиною тоді переїхав до Німеччини, він там і досі мешкає, до речі. Знімав багато й у Росії, й у Німеччині, й в інших країнах. Це був такий період, коли багато хто позиціонував себе як людину світу, людину Європи. Але коли був перший Майдан, другий Майдан, коли почалася російська аґресія, Сергій став декларувати себе українцем. З початком російської аґресії він просто відмовлявся давати інтерв’ю російським журналістам. І він справді почувається українцем і наголошує на тому, що він — український режисер. Крім цього, всіляко пропагує Україну.
— Ви з ним добре знайомі, мало змогу поговорити в Канні?
— Безумовно, ми спілкувалися з ним у Каннах. Завжди зустрічаємося на різних фестивалях. Це дуже освічений чоловік, котрий дуже добре знає світовий кінематограф, стежить за всім, багато дивиться, встигає читати. І він — справжній український патріот. Про це свідчать і його фільми. Зокрема, фільм «Донбас». Його фільм розповів міжнародній спільноті більше про те, що відбувається в Україні, ніж наші політики на різних конференціях. Лозниця, знову ж таки, виступив на підтримку Олега Сенцова, українського режисера, котрого незаконно утримують в російських казематах. Каннський фестиваль, дві його секції, відкривалися заставкою за звільнення Олега. Про це балакали постійно. І «Донбас» Лозниці розповів світові про Україну більше, ніж наші політики.
— Зараз проходить багато акцій на підтримку Олега Сенцова. Вони особливо активізувалися після оголошення ним голодування. Це жахає світ, але не може змусити володаря Кремля відпустити режисера й інших наших політичних в’язнів. Що має зробити українська влада?
— Які питання можна вирішити з Путіним? Вся кінематографічна спільнота безперервно повторювала це в Канні, це повторювали у Берліні на врученні нагород Європейської кіноакадемії: «Свободу Сенцову!» Всі про це кажуть, вимагають його звільнення. Це ганьба для Росії! І це відчуває та жменька російської інтелігенції, яка також підіймає голос на захист Олега Сенцова. Але російська влада стоїть на тому, що він не є політв’язнем, і трактує його як терориста. Тому обміняти його просто немає змоги. Є надія, що Вишинського, російського журналіста, котрого заарештувала Служба безпеки України, вдасться обміняти на Сенцова. Дуже б хотілося! Адже не можна втратити такого потенційного майстра, яким має стати Олег Сенцов!
Розмовляла Валентина Пащенко, Укрінформ

До слова
Сергій Лозниця за весь свій творчий доробок отримав польську кінематографічну премію «Дракон драконів». Статуетку вручили кіномитцю під час 58-го Краківського кінофестивалю (KFF). Премію Smok Smokow із 1998 року вручає програмна рада Краківського кінофонду, який є організатором KFF, як висловлення подяки за внесок у розвиток світового кінематографу в галузі документального й анімаційного фільму. Серед попередніх лауреатів цієї кінопремії є такі відомі кінорежисери, продюсери, сценаристи та актори як Казімєж Карабаш, Алан Кінґ, Альберт Мейслес, Вернер Герцог, Стівен і Тімоті Куаї, Рауль Серве, Єжи Куця, Поль Дріссен і Марцель Лозинський. Сергій Лозниця став 21-м лауреатом, а також наймолодшим в історії митцем, котрого удостоїли цієї кінопремії. «Можу сказати, що KFF — це мій фестиваль. Я приїхав сюди зі своїм першим фільмом і потім кожну мою наступну документальну стрічку показували тут. А тому, у цьому сенсі Краків — це моє місто», — наголосив режисер під час вручення премії.

About Author

Meest-Online

Loading...