Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

Андрій Халпахчі: «Держкіно допомогло Зеленському зняти фільм, сподіваюся, він це оцінив»

Автор:

|

Червень 12, 2019

|

Рубрика:

Андрій Халпахчі: «Держкіно допомогло Зеленському зняти фільм, сподіваюся, він це оцінив»
Андрій Халпахчі

Він 30 років поспіль очолює кінофестиваль «Молодість». Майже стільки ж років є його представником на найпрестижнішому в світі Каннському кінофестивалі. Для Андрія Халпачі червоні доріжки, великі екрани, церемонії вручення найцінніших кінематографічних призів та прийоми міжнародних кінофестивалів — це можливості знайти цікаве кіно, підгледіти новий формат, умовити зірку на приїзд до Києва.

Українського кіно більше, але стартувати режисери хочуть не у нас
— В Україні зараз розвивається кіноіндустрія, тож «Молодість» має з чого вибирати до своїх конкурсних програм…
— Насправді маємо складнощі з присутністю в конкурсах українських фільмів, оскільки наші кінематографісти прагнуть презентувати їх насамперед у Каннах, в Берліні, Венеції, Локарно, Карлових Варах чи Сан-Себастьяні. Багато наших нових фільмів чекають на рішення великих фестивалів за кордоном, тому не потрапляють на «Молодість». Але для українського кіно це вкрай важливо, хоч і представлення на «Молодості» також престижне. Маємо надію, що «Атлантида» Валентина Васяновича буде в офіційний програмі у Венеції, отже, він не матиме права на світову прем’єру в нас. Натомість дуже багато західних кінематографістів хочуть мати прем’єру саме на «Молодості».
— Одеський фестиваль також зацікавлений мати у себе українські прем’єри. Між кінофестивалями існує конкуренція?
— Безумовно, існує. І тут наших кінематографістів також можна зрозуміти — їм хочеться поїхати на море, десять днів відпочити в Одесі. Проте з Одеським фестивалем ми партнери, робимо багато спільних проектів. А конкуренція за фільми — нормальне явище. Цікаво також, що зараз багато іноземних кінематографістів стали знімати свої фільми у нас. Наприклад, фільм «Анна» ізраїльського режисера Декеля Беренсона, що був конкурсній програмі короткометражних фільмів 72-го Каннського кінофестивалю, повністю зняли в Україні, українською мовою. Тепер його запрошують на американський Sundance. І ми радіємо з того, що українське кіно більше не ізольоване.
— А чи можна вважати, що Julia Blue Роксі Топорович американсько-українського виробництва репрезентує Україну?
— Аякже. Роксолана Топорович — українка, котра живе в Сполучених Штатах. Вона часто буває в Україні, повністю зробила фільм українською мовою, зняла його в Україні, на нашому матеріалі. Це — історія медсестри, яка працює в госпіталі з пораненими бійцями, які повернулися з війни і мають, зокрема, психологічні проблеми. У героїні виникає роман із одним із них, родом із Донецька. Вони їдуть до її батьків у Карпати. Фільм уже запросили на кілька американських фестивалів.

Найголовніший у світі — Каннський фестиваль
— Моя улюблена позаконкурсна програма — «Фестиваль фестивалів», де ви збираєте чи не найсильніші, найсвіжіші фільми, які ще не були і, можливо, й не будуть у наших кінотеатрах…
— Ми багато подорожуємо фестивалями. Впродовж останнього року як член журі я був на міжнародному кінофестивалі на острові Іскія в Італії, на національному кінофестивалі в Польщі, а також у Берліні. Мої колеги відвідали фестивалі у Карлових Варах та короткометражного кіно Curtas Vila do Conde в Португалії. І щоразу ми придивляємося, що можна відібрати на «Молодість». Кінофестивалі мають різне спрямування. І на кожному можна знайти не лише кінострічки, а й цікаві формати. Про кінофестивалі можна багато чого цікавого розповідати. Чудовий фестиваль — у Карлових Варах, він дуже важливий для Східної Європи. Він проходить наприкінці червня — на початку липня, це курорт, а фестивалі в курортних містах є найпривабливіші.
— Ви відвідували багато кінофестивалів. Який із них вражає найбільше?
— Є світовий рейтинґ фестивалів і, безумовно, найголовніший у світі — Каннський. На ньому показують найкращі фільми року, є величезний ринок, і лише акредитованих осіб — 50 тис. А ще він запам’ятовується своїм безладдям, бо чим більший фестиваль, тим важче його організувати. Порівнюючи Канни з Берліном, де фестиваль працює, як машина, всі жартують, що Канни — це великий базар.
— Мабуть, Канни збирають найбільше зірок…
— Безумовно! Канни — це травень, майже літо, море, сонце. У холодний лютневий Берлін не так уже й хочеться їхати. А Лазурне узбережжя збирає дуже багато зірок, молодих і видатних.
— Із метою зробити «Молодість» привабливішою, ви пересунули її з осені на весну…
— Минулий рік був першим роком, коли ми перейшли на новий час, і багато людей до цього ще не звикли. Для студентів і старшокласників, котрі ходять до нас на фестиваль, кінець травня — час екзаменів, сесій. Та й для багатьох пересічних глядачів, жовтень був звичнішим. А ще навесні кияни їдуть копати свої городи. Тому трохи втратили глядача. Але вважаю, що це питання звички і часу. Посилимо рекламу — і культурний травень асоціюватиметься із «Молодістю».
— Так, можливо, виправите ситуацію з глядачами, а як щодо зірок — режисерів, акторів?
— Зі зірковими гостями завжди не просто. Були роки, коли до нас приїжджали Фанні Ардан, Жерар Депард’є, Софі Марсо, Крістофер Ламбер. Людмила Гурченко виступала на закритті. А цього року ми отримали Пітера Ґрінвея. Зараз ведемо перемовини з режисерами й акторами. Але не хочеться оголошувати того, що ще не підтверджено, та й не таємниця, що насамперед йдеться про гроші. Гонорар Бреда Піта через аґента становить приблизно 100 тис. USD за два-три дні, ще й з умовою, що вийде лише на прес-конференцію і не більше. Приїзд Софі Лорен коштував 80 тис. EUR. Треба знайти окремого спонсора, зацікавленого в приїзді такої зірки, бо за державні гроші це робити не можна. Ця проблема існує для будь-якого фестивалю, навіть для Канн, куди зірки мріють потрапити і де одержують гонорари через спонсорів чи то у вигляді коштовних прикрас, чи брендового одягу.

«Ми й досі по-совковому проставляємо відрядження у Канн»
— Чи не виникає побоювань, що кінематограф може втратити державну підтримку?
— Україна вже є демократичною країною і навіть ці вибори це продемонстрували. Незважаючи на корупцію, маємо поступ. Але ми — не Голівуд, де кіно є величезною економічною складовою, де кіно окупається й існує як самостійна бізнесова система. У жодній країні Європи такого немає. Навіть у Франції кіно має державну підтримку. Українське кіно ще багато років потребуватиме державної допомоги. Хоча насправді ми не знаємо, що нас чекає. Фільм «Я, ти, він, вона» режисера, продюсера і виконавця головної ролі Володимира Зеленського отримав нашу державну підтримку, і компанія-виробник не всі гроші за нього повернула. Але сподіваюсь, він второпав, що українське кіно державної підтримки справді потребує.
— Ми ще не маємо власної потужної кіноіндустрії, але активний розвиток українського кіно — очевидний. Кадрові зміни в галузі можуть загальмувати цей процес?
— Переконаний, що дуже важливо зберегти ту систему, яку вибудовували останніми роками. Вона ще не досконала, але йде правильним шляхом. Важливо зберегти Держкіно на чолі з Пилипом Іллєнком. Це фахівець, котрий уміє почути, розуміє, що треба робити і спілкується зі своїми колегами з Європи та світу. Його треба зберегти. Бо якщо прийде нова людина, котра нічого не знає… Цього просто неможливо допустити!
А зробити треба дуже багато. Бо в наших реаліях ще так багато від «совка»! Зокрема, ті ж правила використання державних коштів, про які я вже згадував. От, скажімо, ми звітували і продовжуємо звітувати за поїздку в Канн. Там орендуємо павільйон і маємо підписати акт виконаних робіт. Готуємо папери двома мовами: українською й англійською і маємо їх завірити. Те саме для робітників павільйону — щодо оренди житла, бо дешевше орендувати помешкання, ніж готель. Треба мати угоду, треба, щоб інвойс теж був перекладений двома мовами, треба підписати акт виконаних робіт. Можете собі це уявити, як ми приходимо з цими документами до оргкомітету Канського фестивалю. Спершу на нас дивилися як на пацієнтів психлікарні, але за ці роки призвичаїлися, знають, де підписувати, де ставити печатку. Такого немає більше ніде в світі.
Розмовляла Валентина Пащенко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...