Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 4, 2020

Андрій Федечко: «Я — кістка в горлі для спортивних чиновників»

Автор:

|

Жовтень 01, 2015

|

Рубрика:

Андрій Федечко: «Я — кістка в горлі для спортивних чиновників»

Андрій Федечко

Скромно відзначаючи у Берліні успіх Андрія Федечка — «бронзу» чемпіонату світу зі сучасного п’ятиборства, суперники та приятелі львів’янина сказали: «У тебе все — не як у людей. Усі дріботять угору маленькими кроками — від чемпіонату до чемпіонату. А ти взяв і на другій своїй світовій першості нахабно на ліфті піднявся — знизу і на п’єдестал».
— Для чиновників нашої федерації в ідеалі було б, якби я завалив ці змагання. Тоді питання про мою участь у подальших турнірах вичерпалося б на довгий час, — шокував Андрій. — У збірній я був практично невиїзний. На перший цього сезону етап Кубка світу до США мене не взяли, сказали — поїдеш на другий, до Єгипту. На другий грошей не було. «Хочеш, їдь за власний кошт», — кинули мені. Я й поїхав. Це були мої перші змагання на виїзді за останні півроку. На третій кубковий етап, який проходив в Італії, для мене коштів у федерації знову не знайшлося. Платили батьки, а мені навіть не дозволили жити разом із командою.
На чемпіонаті світу у Берліні ніхто не міг передбачити, що я проб’юся до фіналу індивідуальної першості. Ми з братом готувалися лишень на естафету. А в особистій першості мав був виступати Владислав Міщенко, котрого я й замінив. Дніпропетровець серйозно травмувався задовго до початку чемпіонату, але тренери сказали про це в останній момент. Перед чемпіонатом нам із братом повідомили, що їдемо змагатися лише в естафеті. Коли у день вильоту оголосили, що Міщенко у Берлін не полетить, я запропонував замінити його в особистих змаганнях. Тренери збірної були здивовані, дізнавшись, що у мене є віза і квитки на потрібну дату. Після дзвінків і нарад у федерації все ж таки дали добро на мою участь в особистому турнірі. Але при мою акредитацію (110 EUR за кожен змагальний день) проплачувати не поспішали. Згодом сказали: «Ми внесли гроші за твою акредитацію. Тепер поверни нам гроші».
— Це лише ваш другий чемпіонат світу — і відразу медаль. Знаєте особливий секрет успіху?
— Я сам безмежно здивований. Тим паче, що ми з братом готувалися лишень два тижні. У період підготовки невдачі, здавалося, переслідували мене. Спочатку я по-дурному травмувався: біг сходами, невдало зістрибнув, послизнувся і травмував підйом стопи. Нога наступного дня не влазила у черевик. Уже був переконаний, що сезон для мене завершився. Та за тиждень уже знову міг працювати — травми наче й не було. Та тільки-но повернувся до тренувань, як занедужав. Додати до цього іспити і захист магістерської роботи — й уся підготовка пішла шкереберть. Однак мені поталанило з тренером. На зборах і під час змагань мною опікується один із найдосвідченіших наших п’ятиборців, призер чемпіонату світу-2009 Дмитро Кирпулянський. Коли я готувався у Львові, він детально розписував мені кожне тренування і консультував щодня телефоном. Тепер хочу офіційно оформити його одним зі своїх наставників.
— Ваше друге місце у фехтуванні, відразу після визнаного майстра Олександра Лєсуна, у Берліні називали чи не найбільшою сенсацією…
— Для мене берлінська перемога у фехтуванні розпочалася у басейні. Всі змагання чемпіонату світу — естафету, індивідуальну кваліфікацію і фінал — я розпочинав з плавання. Для багатьох моїх колег фехтувати після плавання — це найстрашніше, що може бути. Та тільки не для мене. У басейні я втопив усе хвилювання, а потім спокійно і зібрано вийшов на фехтувальну доріжку. Перед кожним поєдинком дивився у вічі супернику та подумки казав: «Ти зараз підеш відпочивати». І перемагав.
— Перед заключним видом змагань ви виглядали напрочуд спокійним та упевненим. Чи це оманливе враження?
— Вранці піднявся з ліжка і зрозумів: сьогодні мій день. На мене ніщо не тиснуло: я уже виконав завдання-мінімум і пройшов до фіналу. Наш Павло Тимощенко, сміючись, сказав: «Ти, як завжди, пролізеш у всі шпаринки, але досягнеш свого. Люди зі шкіри лізуть, вмирають і залишаються позаду. А ти просто виступаєш». На конкурі мені дістався кінь на ім’я Гетьман. Ми з ним завершили маршрут із однією «палкою» і третім результатом у загальному заліку перед заключним видом, комбайном, з відставанням у 12 сек. від лідера, китайця Ханю Цзяхао. На моєму минулому чемпіонаті світу у Тайвані я «застрелився». А ось у Берліні за стрільбу взагалі не хвилювався, хоча позаду мене бігли такі ґранди, як наш Тимощенко, італієць Мароці, француз Белау, чудовий комбайнер Де Лука. Я показав другий результат у стрільбі. І навіть у бігу, функціонально до якого був готовий не найкраще, не віддав свого. Після другої 800-метрівки вийшов на другу позицію. Але Тимощенко мобілізувався і обійшов і мене, і Лєсуна. Незадовго до фінішу я почув, як російський тренер підказує Лєсуну: «Белау за 12 секунд». Це так стимулювало мене! Я увімкнув максимальну потужність і активував приховані резерви — кинувся рятувати свою «бронзу».
— На п’єдесталі, дивлячись на ваші костюми, не відразу було помітно, що ви з Тимощенком презентуєте Україну. Не очікували, що зійдете на п’єдестал?
— Востаннє форму нам видавали два роки тому. Мені видали костюм не мого розміру. Тож у Берліні у мене була лише футболка з написом Ukraine і сині шорти, куплені у спорттоварах. А дрес-код на церемонії нагородження вимагає довгі штани й олімпійку. Я просто не мав у чому вийти на нагородження! Виручив мене Кирпулянський. Він підбіг до знайомого російського тренера і позичив у нього штани. А олімпійку в українських кольорах нам на час церемонії дав один наш тренер із фехтування, котрий привіз своїх учнів до Берліна на збір. Тимощенко ж доношує олімпійку Bosko ще з Олімпійських ігор у Лондоні. Він дивно виглядав, бо заклеїв пластирем назву фірми, яка вже не є спонсором нашої команди. Натомість на пластирі написав: «Я вас люблю». А штани у чемпіона світу були взагалі з 2007 року… Тому, що у мене є, завдячую Руслану Сенику та Дмитрові Бублику. А також батькам і тренерам. Наш вид спорту — дороге задоволення. Без цієї підтримки у Львові не було б медалі чемпіонату світу — через 37 років, після перемоги Павла Ледньова.
У Києві нас зустрічали представники федерації. Вручають нам із Павлом квіти. І тут замість «Молодець, вітаю» один чиновник мені каже щось на кшталт: «Не думаю, що ти поїдеш на Олімпіаду». Всі присутні аж завмерли від такої безпардонності. Я — кістка в горлі певних чиновників, котрі зі шкіри лізуть, аби відстояти місце у команді своїх спортсменів. Та я зроблю все від мене залежне, щоб довести своє право поїхати до Ріо-де-Жанейро-2016.

Розмовляла Олена Садовник, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply