Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 4, 2020

Андрій Джеджула: «Я дуже вірю в українське кіно»

Автор:

|

Жовтень 22, 2015

|

Рубрика:

Андрій Джеджула: «Я дуже вірю в українське кіно»

Андрій Джеджула

В український прокат вийшов повнометражний дебют українського режисера Віталія Потруха — фантастичний трилер «Загублене місто». У фільмі йдеться про техногенну катастрофу, яка стала результатом невдалого експерименту та наслідки якої ще не вивчені. У стрічці знялися Сергій Романюк, Ірина Новак, Дмитро Лінартович і Костянтин Лінартович. А головну роль виконав відомий шоумен, теле- та радіоведучий, актор Андрій Джеджула.
— Розкажіть, будь ласка, про фільм…
— Ще за Януковича було п’ять команд, яким Держкіно видало гроші для розвитку українського кіновиробництва. Офіційно на це виділили близько 700 тис. USD. Дуже немала сума для фільму, не тільки українського. І жодна з цих груп нічого не зняла. У підсумку принесли фільм тільки ми. Всі були здивовані. Потім не могли домовитися між собою студія Довженка та Держкіно про те, хто є власником прав на цей фільм. Потім прийшли нелегкі часи, революція, війна. Фільм два роки пролежав готовий. І ми вирішили, що відкладати довше не можна.
— Дехто каже про його схожість із «Пікніком на узбіччі»…
— Під час зйомок ми орієнтувалися на Прип’ять, реальне місто біля Чорнобильської атомної електростанції. Є електростанція, на якій проводилися незаконні досліди. Один із них вийшов із під контролю, внаслідок чого зникло ціле місто. Об’єкт обнесений колючим дротом і нікого туди не пускають, жодна бригада рятувальників звідти не повернулась. А такий собі романтик-мародер, котрого граю я, постійно, щодня, як на роботу, ходить у ту зону. Знаходить, як туди потрапити і тягає звідти різні речі. Ми опиняємося в іншому вимірі. Це — альтернативна реальність, що виникла в результаті експерименту. Люди там можуть бачити своє майбутнє. А далі все залежить від того, чи зможе людина сприйняти своє майбутнє.
— Де відбувалися зйомки?
— Тунелі ми знімали у шахті у Стебнику, що за 6 км від Трускавця. Це — соляна шахта, де раніше видобувалася вся таблиця Мєндєлеєва, а тепер — тільки сіль. 150 м під землею. Ми там десь тижні два знімали, як кроти.
— Таких героїв, як ваш самотній мародер-романтик, у світовому кіно загалом багато. Ви мали якісь зразки чи повністю шукали щось своє?
— Це — людина, котра живе поза законом, але за своїми принципами порядності. Щодо зразків, то я не повторював нікого. Для того, щоб знайти щось своє, було достатньо часу. В Голлівуді знімають за добу десь чотири хвилини фільму, ми знімали півтори-дві. Я дуже прислухався до режисера, до знімальної групи.
Коли проходив кастинг перше, це зупинило режисера: «Шоумен? Телеведучий? Нам цього не треба, нам потрібен актор». Було дуже важко його переконати. Коли ж усе вдалося і він вирішив взяти мене на роль, його відмовляли майже всі. Тоді режисер запитав: «Скажи, чому я маю взяти тебе?». Я відповів: «Ви можете взяти якогось Дюжева чи Безрукова, чи ще когось із відомих акторів. Але для вас це — також перший повнометражний фільм. Якщо візьмете когось відомого і фільм вдасться, то всі скажуть, що це вдалося через хороших акторів. Якщо фільм буде лайном, то скажуть, що вони — молодці, режисер не дав собі раду. Щоб не було таких розмов, вам потрібно взяти когось нового».
— Велика біда українських фільмів, на мою думку, що театральні актори працюють у цій же стилістиці в кадрі. У вас немає такого досвіду. Це допомогло бути органічнішим?
— Мабуть, так. До того ж я — не однобокий. Крім того, все своє життя мріяв потрапити в кіно. Робота на радіо навчила добре розмовляти, швидко викручуватись із ситуацій, телебачення — не боятися камер, робота на сцені привчила усвідомлювати реакцію людей. Потім почав зніматися в серіалах, аби зрозуміти цю кухню. Тому насправді я був добре підготовлений, але люди про це не знали. Не хочу, щоб мене сприймали лише з одного боку. Хочу бути для режисера пластиліном. Я жодного слова не перечив на майданчику, хіба міг щось запропонувати. Наприклад, що виконуватиму трюки без каскадера. Також мені не подобався одяг, який нам на студії видали. Я його сам знайшов. Але загалом весь час слухався — і режисера, і операторів. Розумів, що не маю права на помилку, бо це — моя перша головна роль. І я дуже радий, що знявся українською мовою.
— Зараз Держкіно скасовує багато прокатних посвідчень російським фільмам. Чи зможе українське кіно заповнити нішу, що утворюється?
— Зараз дуже важко з фінансуванням. Якщо у нас будуть з’являтися меценати та компанії, готові продюсувати кіно, знімати зможемо. У нас багато талановитих режисерів та акторів. Проблема — в коштах. Зараз маємо бути другорядними акторами для російського кіно. Але машинка, яка для них знімає, — українська. Росіяни сюди приїжджають, бо тут — дешевше. Такий собі мініголлівуд виходить. Коли знімається російське кіно, російські актори — на головних ролях, а всі решта — українці. Ось така легенда про російське кіно. Невже ми самі не можемо цього робити? Просто трохи більше фінансування і віри у власні сили. Тому дуже вірю в українське кіно.
— Чого очікуєте від прокату вашого фільму?
— Жодних зірок із неба зривати не планую. Очікую, що режисери дізнаються про мене як про актора. У мене — універсальне обличчя. Дуже легко можу ставати італійцем, іспанцем, французом, чи американцем. Тож хочу зніматись і далі. І, звісно, хочу щоб фільм сподобався.
Розмовляла Катерина Сліпченко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply