Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Jan. 19, 2018

Анатолій Матешко: «У нас немає розуміння того, що мистецтво і кіно формують ідеологію»

Автор:

|

Липень 07, 2016

|

Рубрика:

Анатолій Матешко: «У нас немає розуміння того, що мистецтво і кіно формують ідеологію»

Анатолій Матешко

Анатолій Матешко зараз знову в «тренді». Завдяки закону, що забороняє демонстрацію російських фільмів, які вийшли після 1 січня 2014 року, він знімає український серіал «Потрійний захист» на замовлення телерадіокомпанії (ТРК) «Україна».

Російське кіно — ідеологічне
— Після фільму «Полон» ви кардинально змінили жанр і зараз знімаєте мелодраматичний детектив «Потрійний захист». Втомилися від теми війни?
— З фільмом «Полон» у мене склалися особливі стосунки. Ця стрічка випила з нас багато сил і крові. Її робили швидко, і не завжди так, як нам хотілося. Але вона вже стала сторінкою біографії. А зараз знімаю те, що мені пропонують. Я ж професіонал, а не любитель, котрий робить тільки те, що йому хочеться. Мені потрібно заробляти гроші тим, що вмію робити.
— На чиї гроші знімається «Потрійний захист»?
— ТРК «Україна». Адже у нас заборонили показувати російські серіали, і каналам довелося терміново думати, чим насичувати ефір. Раніше їм було просто — купив фільм недорого, поставив у сітку і роботу закінчено. Купувати чужий продукт — набагато простіше, ніж створювати власний, причому за серйозні гроші. Але зараз виявилося головне — у виробництві каналами українських фільмів є багато дірок: тут задіяно дуже багато цехів, і в нас бракує власних професіоналів у всіх ланках ланцюжка.
— А вам хоч на руку те, що заборонили російське «мило»?
— Як патріот своєї країни скажу, що мене це тішить. Але у всьому цьому є свої «плюси» та «мінуси». Переваги в тому, що зараз стали дуже затребуваними українські артисти. Ми вчимося писати сценарії та редагувати їх. Та у нас немає других режисерів, постановників, людей, котрі займаються просуванням української продукції. Зараз все це лягло на плечі вітчизняного виробництва. Але завдяки російським серіалам, які створювалися на українських кіностудіях, у нас виросло покоління молодих відомих артистів, хороших операторів і режисерів. Усі вони вміють працювати у сучасному кіно. Недолік — нам бракує власних кінодраматургів, адже такої школи в Україні немає. Хороші школи є в Польщі та Росії. Драматургія — це база, на якій будується весь фільм. Наші автори стали зараз спішно вчитися на книгах, за підручниками, освоюють ази професії. А потім відточують ці знання на практиці. Але й добре, бо цей пробіл буде заповнюватися вже українськими сценаристами. Практика також показала, що нам не вистачає артистів, котрі б виконували головні ролі в кіно. Є кілька відомих виконавців, але цього замало. Для «Потрійний захисту» ми шукали героїв у Польщі, Білорусії. Але в решту ролей віддали українським виконавцям. На головну роль запросили Машу Єфросиніну.
— Вона — не новачок: грала одну з головних ролей у серіалі «П’ять хвилин до метро», й у виставі «Звідки беруться діти»…
— У нас Маша також дуже цікаво працює. У неї є харизма та драматичні здібності. Вона реально може зайняти місце молодої зірки нашого кіно.
— Можливо, даремно у нас поспіхом заборонили все російське кіно?
— Не даремно! Адже російське кіно — ідеологічне. Це тільки у нас думають, що кіно — це розвага. А Росія впливає га своїх громадян і за допомогою кіно. Вони просто зомбували всіх.

Немає особистостей, здатних повести за собою
— Повертаючись до фільму «Полон». Міністр культури Євген Нищук сказав, що зараз не варто знімати фільми про війну на сході України, де фігурують бойовики…
— Згоден із ним і розумію, чому він так сказав. Ця тема — болюча та неоднозначна. Знімаючи подібну історію, обов’язково зустрінеш підводні течії, і, зовсім не бажаючи цього, можна зачепити хворі моменти та розколоти суспільство. Але у мене не було вибору. Я б не взявся за такий фільм, якби інакше склалися обставини. Але ми не робили «політагітку»: не вказували, хто наш, що чужий. Головним було створити притчу про те, як мати їде рятувати свого сина та стикається з жахливими обставинами. Подібне завжди було у будь-якому суспільстві й в усі часи. Наскільки нам це вдалося, судити глядачеві. Часу в нас було мало, і грошей також.
— Чи існує зараз державне замовлення на українське патріотичне кіно?
— Мабуть, таке замовлення існує, намагаються знімати патріотичні фільми — «Гвардію», наприклад. Був «Останній москаль»…
— Про патріотизм «Москаля» можна посперечатися. Я не змогла витримати й кількох серій, адже українських селян показано дебілами…
— Це залежить від того, хто це робить. У нас зараз немає розуміння, що таке ідеологічні чи пропагандистські фільми. Радянський фільм «Два товариші» зіграв величезну роль. Він піднімав дух, і після війни його теж довго дивилися. «Олександр Невський» вирізнявся тим, що в центрі оповіді була особистість, яка захоплювала, примушувала захоплюватися. А нам це поки що не вдається. Немає особистостей, здатних повести за собою.
— У вас була успішна кар’єра в російському кіно. Чи змогли б зараз отримати російські інвестиції, щоб знімати гідні фільми в Україні?
— Я від цього відмовився, хоча мені наполегливо пропонували. Мені некомфортна така робота. Зараз війна, і ми не можемо жити так, ніби нічого не сталося. Я довго сидів без роботи, поки з’явився проект «Потрійний захист». Сценарій перших серій Андрій Кокотюха та Анастасія Матешко написали ще років п’ять тому. Але той пролежав у столі. Зараз змінилася ситуація, і про нього згадали.

У Росії вільного дихання зовсім немає
— Декотрі наші артисти вважають, що мистецтво вище за політику, і воно покликане мирити народи…
— Звісно, мистецтво вище за політику, але воно залежить від політики. Часом не помічаємо, як стаємо об’єктами політики всупереч власній волі. Знаю, як для акторів дуже важлива їхня професія. Розмовляв із одним дуже відомим російським артистом. Коли почалася аґресія Росії, він підтримав Україну і на нього покотилася така хвиля ненависті, що не міг навіть пройти у свій театр. Люди плювали йому в обличчя. «Друзі, мені важливі мої глядачі і в Україні, і в Росії», — пояснював він. А йому влаштували таку обструкцію, що не міг ні працювати, ні гроші отримати. І коли звернувся до керівництва: мовляв, йому треба годувати сім’ю, жити на щось, йому відповіли: пиши статтю, що любиш і підтримуєш Путіна, або терпи. Не знаю, який він зробив вибір, бо наші шляхи більше не перетиналися. Але висновок простий: можна заявляти, що ти поза політикою, але так не буває. Наша професія є публічною. Вона працює у соціумі. Тому дуже важливо, що ти кажеш, й як це потім сприймається. І не завжди можна передбачити, чим усе обернеться.
— Які закони потрібні, щоб виправити ситуацію?
— У нас немає розуміння того, що мистецтво, і кіно в т. ч. формує ідеологію. А у нас вся ідеологія впирається в гроші: яку партію вибрати, щоб швидше зрубати «бабло». Якщо не виходить, треба знайти іншу партію. І тільки коли з’явилася Надія Савченко, для котрої головне — не гроші, а Україна, все стало на свої місця. Певна річ, наївно думати, що завдяки Наді зміниться в усіх світогляд, і ми станемо інакше ставитися до себе і своєї країни. Але надія все-таки жевріє. Савченко не одна, й за нею підтягнуться й інші люди. А закони можна написати за одну ніч, справа ж не в цьому. Просто на всіх рівнях нашого суспільства є активна частина (десь близько 3 %), яка думає, аналізує, говорить. Але є і основна, інертна частина. І ця пасивна частина на вибори не ходить. Якщо б вона голосувала, то, можливо, у нас були б інші правителі. Але, на жаль, у цій частині виборців розквітає невіра у будь-що. Ці люди пристосовуються до всього і так живуть. До цієї частини я відношу і себе також. Хоча останнім часом ходжу голосувати, щоб проявити громадянську позицію. І до того часу, поки ми не почнемо свідомо до всього цього ставиться, диво не трапиться. Хоча у нас у цих питаннях все йде набагато краще, ніж у тій же Росії. Є право вибору. Ми бузимо, щось говоримо. Навіть той факт, що в парламенті голос депутата коштує грошей: його купують-продають і це свідчить, що є ціна голосу і конфлікт у демократичних відносинах. Люди сперечаються, з’ясовують свої стосунки. А коли тихе болото, як у Росії, і суцільне схвалення всього, то вільного дихання і зовсім немає.
Розмовляла Ліліана Фесенко, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...