Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

Анатолій Єрмоленко: «Чи можна будувати суспільство, не питаючи людей, яким вони його бачать?»

Автор:

|

Вересень 19, 2020

|

Рубрика:

Анатолій Єрмоленко: «Чи можна будувати суспільство, не питаючи людей, яким вони його бачать?»
Анатолій Єрмоленко

Соціальні мережі — дуже чіткий камертон суспільної напруги та поляризації суспільства. І вибухають вони дуже часто з будь-яких приводів і причин. Як нам ставати ближчими одне до одного, шукати консенсус і досягати компромісу в таких непростих темах, як мова, релігія, мистецтво, екологія, розповідає Анатолій Єрмоленко, директор Інституту філософії України.
— Усі нації будують по-різному, а як нам сформувати національну ідею?
— Нам треба визначити національну ідентичність: хто ми, звідки ми, куди йдемо. Але щоб визначити національну ідентичність, потрібен діалог, щоб суспільство почало обговорювати болісні питання та приходити до якоїсь згоди. Діалог вважаю для нашого суспільства вкрай важливим, адже це вміння як говорити, так і слухати. Як ми ведемо діалог, на якій основі знаходимо порозуміння? Люди найперше хочуть перемогти в дискусії. У нас навіть є теза: в суперечці знаходимо істину. Не в суперечці, а в діалозі! Діалог — це ставлення до іншого, як до рівні. Культура діалогу передбачає дотримання певних процедур і правил. Це повага до опонентів та увага до їхніх арґументів, відкритість стосовно учасників діалогу, відсутність тиску.
— Але як вести діалог із журналістами проросійських каналів, коли ти чітко розумієш, що їхнє бачення державного проєкту фінансує держава-аґресор?
— Звісно, який може бути діалог, коли в тебе стріляють. Але й під час війни такий діалог можливий, коли, скажімо, висилають парламентарів — після бою треба забрати поранених, поховати вбитих. Мені інколи закидали люди з того боку: «А ви що на Майдані робили, ви ж теж проти влади». Моя ж відповідь: «Ми під своїми, державними прапорами, виходили, а ви під якими?».
— Чи можливе законодавче регулювання мови ненависті, щоб знизити її градус?
— Чи зможемо ми законом запровадити культуру спілкування? Я собі цього не уявляю. Під час протестів у Білорусі використовують світлошумові гранати, я вигадав інше словосполучення — смислошумові гранати. Вони не менш небезпечні, ніж фізичні. У нас відбуваються ток-шоу, на яких часто-густо використовують ось такі смислошумові гранати, коли твій співрозмовник розглядає тебе, як мішень, яку треба здолати за будь-яку ціну. Твій співрозмовник постає не партнером у розмові, а супротивником, ба більше — ворогом.
— Як змусити нашу нову шляхту відмовитися від ворожої тональності та лихослів’я?
— Я б поки що утримався від таких визначень, як «шляхта». Хотілося б жити в такому суспільстві, щоб усі були шляхтою.
— Як починати діалог умовного «порохобота» та «зеленобота»?
— Я не прихильник таких слів, бо ми одразу поділяємо суспільство навпіл і розглядаємо нашого опонента через призму «друг-ворог».
— Тобто, перше — забути слова «порохоботи» та «зеленоботи», так?
— Не вживати їх у політичній риториці. Є певні правила діалогу. Коли спілкуємося, то маємо намагатися говорити так, щоб наші висловлювання були зрозумілі. Друге правило — неодмінна правдивість тверджень. Істинність і правильність ваших висловлювань також необхідні, щоб діалог був відкритим, арґументованим, не спотвореним взаєминами панування. Діалог, побудований на таких принципах і за дотримання правил, може стати основою для досягнення порозуміння.
— А чи можливий діалог між багатими та бідними, коли багаті не демонструють відповідальності?
— Відповідальність — дуже важлива категорія. Гадаю, ви добре знаєте відмінність між багатими й олігархами. Олігархи — багатії, котрі зрощуються з державою і використовують її. Крім цього, в нашому суспільстві вже понад 70 років живе радянська комуністична традиція ненависті до багатих. Вона й досі культивується, на жаль. Цього маємо позбутися. Справа у тому, у який спосіб людина досягає багатства й успіху? Якщо не порушує законів, морально-етичних заповідей, то чому маємо з ненавистю ставитися до таких людей? Тут також може бути діалог, тому що в нашій Конституції записано, що крім того, що ми незалежна, правова, ми ще й соціальна держава. А це означає, що і багаті люди мають усвідомлювати свою відповідальність. Адже чим більше є бідних людей, заможні мають усвідомлювати, що це для них небезпека. Чому після Другої світової війни виник план Маршала? Бо Америка розуміла: якщо Європа буде зруйнованою й бідною, то це величезна основа для відновлення комунізму, в це загроза. І наші багатії мають це усвідомлювати: бідна держава несе особисто для них багато небезпек, від яких за парканом не сховатися.
— Як примирити націоналістів, консерваторів і лібералів?
— Треба пам’ятати про повагу до іншого. Кожна країна має свою традиційну культуру, і між традиційною та модерною культурою завжди будуть суперечності, вони є й у нашій культурі. Й у будь-якій традиційній культурі є випадки, коли традиції виконують і неґативну функцію. Тож необхідно, щоб у суспільстві люди могли вибирати, які традиції нам варто культивувати, а від яких треба відмовлятися.
— Мабуть, найскладніше буде примирити різні частини нації, яка поділена на єврооптимістів та європесимістів?
— Ці речі записані в нашій Конституції. Тому той, хто заперечує вектор прямування до НАТО, Європейського Союзу, повинен розуміти, що порушує закон. Це не означає, що ми не можемо ці речі обговорювати. Якщо запитати нормальну людину в українському суспільстві, чи заперечуватиме він цінності свободи, справедливості, солідарності, рівних прав жінок, навряд чи хтось буде вам опонувати. А коли кажуть, що захід — такий, а схід — сякий, там справжні цінності, а там варварство, ми просто елементарно вибираємо. Річ не в тому, що хтось ходить у «західниках», а хтось у «східняках», а в тому, що де до прав людини ставляться з повагою, а де — ні.
— Як же прихильникам РФ пояснити, що там напруга з цивілізацією — 40 % людей досі ходять у туалет на вулиці?
— На жаль, демократичні перетворення в Росії, які почалися в 1990-х, зневажили та пішли зворотним шляхом. Так колом і ходять. Можливо, і Німеччина досі так ходила б, якби не зазнала поразки в Другій світовій війні, коли німці почали замислюватися і пройшли величезний шлях в літературі, у соціології й у філософії.
— Мені здається, що ми постійно боїмося, що теперішня українська влада в своєму бажанні примирення з РФ перейде «червоні лінії», знехтувавши думкою суспільства…
— Треба мати на увазі одне: якщо у тебе стріляють, то яка може бути дискусія взагалі? Пригадуєте, колись Леонід Кучма казав: ви скажіть, яке суспільство будувати, і ми побудуємо. В чому хибність такого підходу? А хто має сказати, яке суспільство будувати? Навіть якщо зберуться науковці та скажуть: таке буде класне суспільство, а народ не готовий його будувати, то що? Будувати, не питаючи людей? Має існувати тісний зв’язок між владою і громадянським суспільством, яке хоч і з великими труднощами, але поступово будується в Україні. Обидва суб’єкти є рівноправними в цьому діалозі. Влада не має поблажливо доносити свої рішення. PR-технології не тотожні реальному симетричному діалогу. У західній соціології є такий термін «деліберативна демократія». Делібераціо — це обговорення. Тож ми повинні разом мати можливість ці речі обговорювати, досягати порозуміння, аби разом і будувати наше майбутнє.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online