Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Анастасія Євченко: «Складно обрати між кіно і театром»

Автор:

|

Серпень 20, 2020

|

Рубрика:

Анастасія Євченко: «Складно обрати між кіно і театром»
Анастасія Євченко

Світ в умовах пандемії змінився до невпізнанності. Можна сміливо припустити, що наша реальність тепер більше схожа на сценарій напрочуд витонченого кінофільму з привабливим та невідомим нікому, навіть режисеру, кінцем. Багато відомих кінофестивалів скасували або перенесли на невизначений термін. Пощастило віртуальним фестивалям, одним з яких є американський Top Shorts у Лос-Анджелесі. Цього року серед переможців фестивалю опинилася молода українська режисерка Анастасія Євченко з її дебютною короткометражною стрічкою «Якщо було завтра».
— Ви народилися в Києві, в інтелігентній родині. Яким було ваше дитинство?
— Зі самого дитинства мене завжди підтримували батьки. Я навчалася у київському шоу-театрі «Чунга-Чанга». Саме там зародилася моя любов до акторського мистецтва, театру та кіно. Коли закінчувала школу, постало питання: куди вступати? Батьки думали, що треба обирати щось «доросле». Проте вдалося їх переконати підтримати моє бажання вступити до акторського факультету. Десь у середині першого курсу, я зрозуміла, що мені подобається акторське мистецтво, але душа прагне режисури.
— У 18 років ви вступили до New York University, де досі вивчаєте кіномистецтво та продюсування. Що спільного та відмінного є в українському та американському підходах до творчості?
— Позаяк в українських університетах я не навчалась, мені складно сказати, але можу посилатися на досвід однолітків та на досвід навчання у середній школі в Україні. В Америці дуже багато уваги приділяється дослідницькій діяльності, коли не обмежуєшся пошуком статті у «Вікіпедії» або одним підручником. Ґрунтовний аналіз дуже важливий для акторів, як при підготовці, так і під час виходу на сцену, бо маєш чітко розуміти, що саме граєш. Також доволі багато уваги приділяється вмінню формувати власну думку та відстоювати її, знаходити потужні арґументи. Великим плюсом є те, що викладачі — завжди практики, вони як ніхто розуміють все те, що відбувається в індустрії, та постійно діляться досвідом. Американська система навчання дає можливість для пошуку себе. Навіть якщо у тебе медична спеціальність, ти можеш паралельно брати уроки з бізнесу, або акторського мистецтва, і не треба для цього вступати ще раз. Моя основна спеціальність — це театр, але паралельно вивчаю й продюсування та кіно.
— Ваша дебютна стрічка «Якщо було завтра» отримала нагороду на Top Shorts. Якими були враження, коли побачили власне прізвище у списку переможців?
— Звісно, я цього не очікувала, але такого не відбулося б без команди, яка працювала над нашим фільмом. У нас були просто неймовірно талановиті оператор-постановник Євген Кирей, художник-постановник Надя Юпітер. Дуже вдячна співпродюсерам Сергію Сушону та Патриції Кузнєцовій та й узагалі всім, хто вірив і допоміг цьому проєкту відбутися. Наш фільм вже має 14 нагород, це доволі непоганий старт. Зараз ми чекаємо на українську прем’єру стрічки, бо дуже цікаво дізнатися, що скаже саме наш глядач.
— Наскільки взагалі відрізняється глядач в Америці та в Україні?
— Я ще не отримувала фідбеку від українських глядачів, але у нас уже був показ у Генеральному консульстві України в Мілані (Італія). На мій погляд, глядачі отримали від фільму доволі позитивні враження. Всім сподобалося, що показана війна не з бойовими діями, а саме через сюрреалістичну оболонку. Дуже скоро будуть покази по Україні, після цього зможу зробити об’ємніший фідбек.
— Знімали фільм в Україні у липні 2019 року. Якісь курйозні та цікаві моменти трапилися під час зйомок?
— У нас було три знімальні дні. Було складно, бо майже все знімали на вулиці при спеці під 40 градусів за Цельсієм. Було кумедно, коли знімали «пристрасний» танець в озері, а нашу акторку вкусила п’явка. Ніхто не постраждав, але було смішно. Під час зйомки сцени в шанцях трапилася містична історія: ми побачили у небі дуже багато повітряних куль. А ми якраз намірялися знімати нашу сцену з повітряною кулею та ванною наступного дня. Збіг? Не думаю. Було вкрай нелегко з музикою. Ми були змушені записати велику джазову композицію буквально за один день. Нам просто пощастило знайти студію «На хаті рекордз». Власник студії Олександр Садовець запросив музикантів, вони впродовж дня записали мелодію, яка просто ідеально пасувала під сцену з кулею.
— Вам усього 22 роки, а ви вже займаєшся написанням сценаріїв, продюсуванням і режисурою. Де саме себе бачите?
— Я режисерка, котра любить писати та продюсувати, навіть іноді замислююся над акторством. Для мене завжди було складно обрати між кіно і театром. Театр подобається саме тим, що ця мить вже ніколи не повториться, а глядач дихає одним повітрям із акторами. Кіно ж цікаве тим, що воно навіки фіксує якийсь момент, а потім ми можемо його передивлятися та постійно бачити різні деталі, на які до цього не звертали увагу.
— Враховуючи ваш досвід у США, наскільки складно молодим українським режисерам або акторам реалізувати себе саме у Америці?
— Складно сказати, бо свої перші творчі кроки роблю в Україні, незважаючи на те, що досі навчаюся у Нью-Йорку. Та для мистецтва взагалі немає кордонів. Я хотіла б працювати в Україні, Америці, Європі й Азії. Я люблю Україну, це моя Батьківщина і дуже хочу, щоб весь світ знав про нашу країну. Також для мене дуже важливо не де, а з ким працювати. Адже театр і кіно — це постійна взаємодія, де важливі не тільки професійні моменти, а ще й людське ставлення. В Україні дуже багато професіоналів, з якими приємно працювати в команді, люди вірять у те, що роблять.
— Чи плануєте повертатися в Україну?
— Хочу працювати скрізь та з усіма. Розширяти коло знайомств з цікавими закордонними режисерами. не хочу будувати для себе якісь умовні кордони, а хочу робити мистецтво, неважливо, де саме.
Розмовляв Олег Давиденко, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online