Ахтем Сеїтаблаєв: «Культура повинна бути гедлайнером у процесі «зшивання» України»
Ахтем Сеїтаблаєв, чий фільм «Кіборги» має неабиякий глядацький успіх не лише серед української аудиторії, розпочав підготовчу роботу над своєю п’ятою кінострічкою.
Основний акцент — на різниці між світоглядами
— Ахтеме, одразу попрошу трішки відкрити кінозакулісся вашого нового фільму. На якому етапі зараз робота над ним?
— «Захар Беркут» — історична драма. Зараз ми у підготовчому періоді, група відпрацьовує сценарій, займається пошуком локацій, першим відбором акторів, художник-поставник працює над тим, що має бути в кадрі. Велику увагу приділяємо моментам, пов’язаним із комп’ютерною графікою.
— Там будуть сцени, які вимагають не лише акторської роботи, а й застосування інших засобів?
— Нічого нового, чого не знав би кінематограф до нас, там не буде. Хоча вже зараз зрозуміло, що на зйомках можуть виникнути певні складнощі, оскільки такої локації, яка відповідала б нашим завданням, поки що немає. Зокрема, у нас є сцена руйнування греблі, після чого величезна хвиля води змиває десятитисячну армію монголів. Поки що такої локації в Україні не знайшли ні в Карпатах, ні в Закарпатті, ні в Прикарпатті, мабуть, збудуємо декорацію. Нам потрібно відтворити величезну балку між скелями. Власне, таких зйомок, в яких буде поєднуватися комп’ютерна графіка і гра наживо, заплановано багато: сцена потопу, велика кількість бойових сцен, у яких залучені коні. Вершників втілюватимуть наші каскадери. Буде багато сцен, пов’язаних із використанням зброї того часу, але сподіваюся, що наша робота буде не лише про бойові дії, а й про життєвий конфлікт світоглядів. Основний акцент хочу зробити на різниці між світоглядами і баченням того, як має розвиватися громада і держава. Якщо проводити паралелі, то це конфлікт між тухольським боярином Тугаром Вовком і громадою села Тухля. Хочу акцентувати на тому, що Тугар Вовк, побачивши систему координат, побудовану в Монгольській імперії, захопився нею і вважав, що держава може розвиватися лише за умов військової авторитарної системи і повинна мати саме таку вертикально-інтегровану систему, коли влада верховного правителя ніким не піддається сумніву. Звісно, така позиція боярина вступила в конфлікт із позицією місцевої громади, яка є прообразом демократичного суспільства.
— Як оцінюєте теперішній стан українського кіноринку, адже у нас є ніші, які поки що зовсім не заповнені: підліткові серіали, освітні фільми та мультфільми. Хто має ініціювати створення цього продукту — держава чи самі митці?
— Має бути цілий комплекс рішень, які має ініціювати в т. ч. держава, бо в суспільстві вже давно є у цьому нагальна потреба і є доволі багато ініціатив зі створення як освітніх мультфільмів, так і серіалів, зокрема молодіжних. Нам не треба вигадувати якогось велосипеда: є приклади багатьох європейських країн, які мають досвід зі створення саме такого контенту. Наприклад, Польща, Литва, Франція, Швеція, США.
— Зараз, мені здається, іноді знімають українські серіали, але дивишся і не розумієш, де все відбувається. Це комерційний розрахунок такий?
— Справа не в тому, що є комерційний розрахунок. Якщо відверто казати про те, що ви маєте на увазі, то справді багато телесеріалів знімаються саме з метою подальшого їхнього продажу до Російської Федерації. Треба називати речі своїми іменами. Щоб відзначити, що це справді українське кіно, в ньому повинні бути наші міста, природа, герої, наша ситуація. Щоб ми не ховали сором’язливо номери машин, не перевдягали уніформу — спочатку це український поліціянт, потім російський. Такі речі не повинні існувати. Якщо ж говорити про мову фільмів, то треба мати на увазі, що, принаймні, зараз ми розмовляємо в країні двома мовами. Я за те, щоб усі засоби масової інформації були стовідсотково україномовними, а у побуті розмовляли будь-якою мовою.
«Мама була ініціатором того, щоб я став актором»
— Зі своїми дітьми ви вже говорили про історію власного народу?
— Авжеж, вони знають, навіть іноді знімаються у мене, молодший син знімався у «Хайтармі», був у масовці.
Я хотів би трохи розширити поняття патріотизму. Ми повинні зробити все, щоб наші діти пишалися тим, що живуть у цій країні, пишалися людьми, котрі живуть із нами поряд, розуміли, що всі ми різні, але ми єдині, і для всіх є однакові людські цінності — доброта, вихованість, освіта, толерантність, почуття власної гідності. Ось про це потрібно розповідати. Можна навіть створювати освітні мультфільми про те, як себе поводити в певних ситуаціях, як навчитися робити щось для того, щоб знати більше, це безкінечна територія для розвитку.
— Зараз почали знімати багато українських фільмів і серіалів, чи потраплять на екран нові обличчя?
— Певна річ, і доволі багато. Але, якщо актора запрошують грати постійно, це свідчить про те, що він затребуваний, а також вказує на певний страх тих, хто виробляє контент, брати або шукати інші, менш відомі імена. Але я не згоден, що зараз немає такого пошуку і немає нових імен. Власне, той факт, що кілька років тому відбулася заборона російських серіалів, став доволі міцним поштовхом до пошуку своїх акторів, і не лише в Києві. Знаю багатьох талановитих акторів із різних куточків країни, котрі успішно знімаються і в телесеріалах, і в прокатному українському кіно. Щороку випускається багато акторів театру і кіно, та далеко не всі з них у подальшому знаходять постійну роботу. Мабуть, треба думати над тим, щоб набирати не так багато курсів. Актор — не проста професія, багато що залежить, крім таланту і праці, ще й від удачі.
— Ви і режисер, і актор, а що вам ближче, в якій ролі вам комфортніше?
— Комфортніше в ролі актора, а цікавіше — в ролі режисера.
— Комфортніше в ролі актора?
— Бо ти відповідаєш лише за свою ділянку роботи і на тобі не лежить тягар всього фільму або телесеріалу. Ти маєш зону своєї відповідальності, а коли ти режисер, то відповідаєш за все.
— Ваша мама — також акторка, вона вплинула на вибір вашої професії?
— Це вона була ініціатором того, щоб я став актором. Після школи я вважав, що якщо у мене є якийсь шанс вступити хоч кудись, то хіба на факультет фізичного виховання, але 1989 року я не вступив до тодішнього Кримського університету.
— А яким спортом займалися?
— Баскетболом і дзюдо. Навчався не дуже добре, був громадським діячем у школі, брав участь у різноманітних заходах, таким чином у не мав можливості багато уваги приділяти власній освіті. Це всіх влаштовувало, і мене насамперед. Мама, мабуть, побачила в мені акторські здібності й потай від мене подала документи на спеціальний курс для відродження кримськотатарського театру при Кримському університеті культури. І я з подивом вступив до нього, навчався, потім працював актором. Пізніше приїхав до Києва, вступив до інституту Карпенка-Карого на відділення театральної режисури.
Знищувалося все, що ідентифікує українців
— А на вибір вашої доньки, котра також вчилася на режисерському факультеті, якось впливали?
— Ні. Це було її самостійне рішення. Я намагаюся лише підтримувати вибір дітей. Авжеж, я їй казав, що це нелегка справа і дуже багато залежить від удачі, але вона у мене талановита, любить вчитися і тому пробує себе зараз у різноманітних галузях.
— Молодші продовжать династію?
— Якщо казати про наймолодшу доньку Софію, мабуть, так. Молодший син також гуманітарій, але йому цікавіша історія, він нею дуже захоплюється: не знаю, чи стане він артистом, але добрим істориком, мабуть, зможе стати.
— Вже чотири роки минуло від тоді, як РФ окупувала Крим, спілкуєтеся зараз із родичами, котрі там залишилися?
— Постійно, майже щодня. Ми підтримуємо тісний зв’язок.
— Але не буваєте там?
— Ні, не був уже чотири роки.
— Чи справді патріоти мають розмовляти лише українською?
— Герої фільму «Кіборги» спілкувалися й українською, і російською саме тому, що ми хотіли підкреслити: у нас не громадянська війна, у нас війна цивілізаційного вибору між совковим, нав’язаним Російською Федерацією (РФ), і нашим проєвропейським майбутнім. Проблема існує, адже скільки сторіч знищувалося все, що ідентифікує українців, як українців — у т. ч. українська мова. Як ми можемо побудувати майбутнє країни, якщо навіть підручники історії для дітей написані тими, хто хотів нас якраз і посварити. Нам нашу історію як нав’язали колись, так ми на цьому й сидимо. Тому в нас і війна, бо за 23 роки незалежності України нічого не було зроблено для того, аби ми відчули себе єдиним народом. Вважаю, що саме культура має бути гедлайнером у тому, що всі політики називають об’єднанням, зшиванням країни.
Розмовляла Любов Базів, Укрінформ
Грандіозна демонстрація у Будапешті
Ліберали програли вибори, набрали 5%. Протестують проти народу, який пРумунія не впустила до себе книжки для української меншини
Інформацію не пробували перевірити? Ніцой подала недостовірні факти іАскольд Лозинський про «наших» бандитів
Українці! Єднайтесь брати мої бо лихо вже прийшло! Окупанти з земл«Загадка» гунів: історична правда українців незручна для всіх
Аттила, учися хлопче