Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 25, 2018

Ахтем Сеїтаблаєв: «Культура повинна бути гедлайнером у процесі «зшивання» України»

Автор:

|

Березень 29, 2018

|

Рубрика:

Ахтем Сеїтаблаєв: «Культура повинна бути гедлайнером у процесі «зшивання» України»

Ахтем Сеїтаблаєв, чий фільм «Кіборги» має неабиякий глядацький успіх не лише серед української аудиторії, розпочав підготовчу роботу над своєю п’ятою кінострічкою.

Основний акцент — на різниці між світоглядами
— Ахтеме, одразу попрошу трішки відкрити кінозакулісся вашого нового фільму. На якому етапі зараз робота над ним?
— «Захар Беркут» — історична драма. Зараз ми у підготовчому періоді, група відпрацьовує сценарій, займається пошуком локацій, першим відбором акторів, художник-поставник працює над тим, що має бути в кадрі. Велику увагу приділяємо моментам, пов’язаним із комп’ютерною графікою.
— Там будуть сцени, які вимагають не лише акторської роботи, а й застосування інших засобів?
— Нічого нового, чого не знав би кінематограф до нас, там не буде. Хоча вже зараз зрозуміло, що на зйомках можуть виникнути певні складнощі, оскільки такої локації, яка відповідала б нашим завданням, поки що немає. Зокрема, у нас є сцена руйнування греблі, після чого величезна хвиля води змиває десятитисячну армію монголів. Поки що такої локації в Україні не знайшли ні в Карпатах, ні в Закарпатті, ні в Прикарпатті, мабуть, збудуємо декорацію. Нам потрібно відтворити величезну балку між скелями. Власне, таких зйомок, в яких буде поєднуватися комп’ютерна графіка і гра наживо, заплановано багато: сцена потопу, велика кількість бойових сцен, у яких залучені коні. Вершників втілюватимуть наші каскадери. Буде багато сцен, пов’язаних із використанням зброї того часу, але сподіваюся, що наша робота буде не лише про бойові дії, а й про життєвий конфлікт світоглядів. Основний акцент хочу зробити на різниці між світоглядами і баченням того, як має розвиватися громада і держава. Якщо проводити паралелі, то це конфлікт між тухольським боярином Тугаром Вовком і громадою села Тухля. Хочу акцентувати на тому, що Тугар Вовк, побачивши систему координат, побудовану в Монгольській імперії, захопився нею і вважав, що держава може розвиватися лише за умов військової авторитарної системи і повинна мати саме таку вертикально-інтегровану систему, коли влада верховного правителя ніким не піддається сумніву. Звісно, така позиція боярина вступила в конфлікт із позицією місцевої громади, яка є прообразом демократичного суспільства.
— Як оцінюєте теперішній стан українського кіноринку, адже у нас є ніші, які поки що зовсім не заповнені: підліткові серіали, освітні фільми та мультфільми. Хто має ініціювати створення цього продукту — держава чи самі митці?
— Має бути цілий комплекс рішень, які має ініціювати в т. ч. держава, бо в суспільстві вже давно є у цьому нагальна потреба і є доволі багато ініціатив зі створення як освітніх мультфільмів, так і серіалів, зокрема молодіжних. Нам не треба вигадувати якогось велосипеда: є приклади багатьох європейських країн, які мають досвід зі створення саме такого контенту. Наприклад, Польща, Литва, Франція, Швеція, США.
— Зараз, мені здається, іноді знімають українські серіали, але дивишся і не розумієш, де все відбувається. Це комерційний розрахунок такий?
— Справа не в тому, що є комерційний розрахунок. Якщо відверто казати про те, що ви маєте на увазі, то справді багато телесеріалів знімаються саме з метою подальшого їхнього продажу до Російської Федерації. Треба називати речі своїми іменами. Щоб відзначити, що це справді українське кіно, в ньому повинні бути наші міста, природа, герої, наша ситуація. Щоб ми не ховали сором’язливо номери машин, не перевдягали уніформу — спочатку це український поліціянт, потім російський. Такі речі не повинні існувати. Якщо ж говорити про мову фільмів, то треба мати на увазі, що, принаймні, зараз ми розмовляємо в країні двома мовами. Я за те, щоб усі засоби масової інформації були стовідсотково україномовними, а у побуті розмовляли будь-якою мовою.

«Мама була ініціатором того, щоб я став актором»
— Зі своїми дітьми ви вже говорили про історію власного народу?
— Авжеж, вони знають, навіть іноді знімаються у мене, молодший син знімався у «Хайтармі», був у масовці.
Я хотів би трохи розширити поняття патріотизму. Ми повинні зробити все, щоб наші діти пишалися тим, що живуть у цій країні, пишалися людьми, котрі живуть із нами поряд, розуміли, що всі ми різні, але ми єдині, і для всіх є однакові людські цінності — доброта, вихованість, освіта, толерантність, почуття власної гідності. Ось про це потрібно розповідати. Можна навіть створювати освітні мультфільми про те, як себе поводити в певних ситуаціях, як навчитися робити щось для того, щоб знати більше, це безкінечна територія для розвитку.
— Зараз почали знімати багато українських фільмів і серіалів, чи потраплять на екран нові обличчя?
— Певна річ, і доволі багато. Але, якщо актора запрошують грати постійно, це свідчить про те, що він затребуваний, а також вказує на певний страх тих, хто виробляє контент, брати або шукати інші, менш відомі імена. Але я не згоден, що зараз немає такого пошуку і немає нових імен. Власне, той факт, що кілька років тому відбулася заборона російських серіалів, став доволі міцним поштовхом до пошуку своїх акторів, і не лише в Києві. Знаю багатьох талановитих акторів із різних куточків країни, котрі успішно знімаються і в телесеріалах, і в прокатному українському кіно. Щороку випускається багато акторів театру і кіно, та далеко не всі з них у подальшому знаходять постійну роботу. Мабуть, треба думати над тим, щоб набирати не так багато курсів. Актор — не проста професія, багато що залежить, крім таланту і праці, ще й від удачі.
— Ви і режисер, і актор, а що вам ближче, в якій ролі вам комфортніше?
— Комфортніше в ролі актора, а цікавіше — в ролі режисера.
— Комфортніше в ролі актора?
— Бо ти відповідаєш лише за свою ділянку роботи і на тобі не лежить тягар всього фільму або телесеріалу. Ти маєш зону своєї відповідальності, а коли ти режисер, то відповідаєш за все.
— Ваша мама — також акторка, вона вплинула на вибір вашої професії?
— Це вона була ініціатором того, щоб я став актором. Після школи я вважав, що якщо у мене є якийсь шанс вступити хоч кудись, то хіба на факультет фізичного виховання, але 1989 року я не вступив до тодішнього Кримського університету.
— А яким спортом займалися?
— Баскетболом і дзюдо. Навчався не дуже добре, був громадським діячем у школі, брав участь у різноманітних заходах, таким чином у не мав можливості багато уваги приділяти власній освіті. Це всіх влаштовувало, і мене насамперед. Мама, мабуть, побачила в мені акторські здібності й потай від мене подала документи на спеціальний курс для відродження кримськотатарського театру при Кримському університеті культури. І я з подивом вступив до нього, навчався, потім працював актором. Пізніше приїхав до Києва, вступив до інституту Карпенка-Карого на відділення театральної режисури.

Знищувалося все, що ідентифікує українців
— А на вибір вашої доньки, котра також вчилася на режисерському факультеті, якось впливали?
— Ні. Це було її самостійне рішення. Я намагаюся лише підтримувати вибір дітей. Авжеж, я їй казав, що це нелегка справа і дуже багато залежить від удачі, але вона у мене талановита, любить вчитися і тому пробує себе зараз у різноманітних галузях.
— Молодші продовжать династію?
— Якщо казати про наймолодшу доньку Софію, мабуть, так. Молодший син також гуманітарій, але йому цікавіша історія, він нею дуже захоплюється: не знаю, чи стане він артистом, але добрим істориком, мабуть, зможе стати.
— Вже чотири роки минуло від тоді, як РФ окупувала Крим, спілкуєтеся зараз із родичами, котрі там залишилися?
— Постійно, майже щодня. Ми підтримуємо тісний зв’язок.
— Але не буваєте там?
— Ні, не був уже чотири роки.
— Чи справді патріоти мають розмовляти лише українською?
— Герої фільму «Кіборги» спілкувалися й українською, і російською саме тому, що ми хотіли підкреслити: у нас не громадянська війна, у нас війна цивілізаційного вибору між совковим, нав’язаним Російською Федерацією (РФ), і нашим проєвропейським майбутнім. Проблема існує, адже скільки сторіч знищувалося все, що ідентифікує українців, як українців — у т. ч. українська мова. Як ми можемо побудувати майбутнє країни, якщо навіть підручники історії для дітей написані тими, хто хотів нас якраз і посварити. Нам нашу історію як нав’язали колись, так ми на цьому й сидимо. Тому в нас і війна, бо за 23 роки незалежності України нічого не було зроблено для того, аби ми відчули себе єдиним народом. Вважаю, що саме культура має бути гедлайнером у тому, що всі політики називають об’єднанням, зшиванням країни.
Розмовляла Любов Базів, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...