Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 16, 2019

Заморожене щастя У радянській Україні вибір морозива був не надто великим

Автор:

|

Липень 19, 2012

|

Рубрика:

Заморожене щастя У радянській Україні вибір морозива був не надто великим

«Деякі товариші досі вважають, що морозиво — це ласощі для дітей, а для дорослих воно не потрібне», — обурювався на 2-й сесії ЦВК СРСР 16 січня 1936-го нарком харчової промисловості Анастас Мікоян. Далі навів статистику: у Сполучених Штатах виробляють 600 тис. т морозива, а в СРСР — лише 8 тис.т.

«Я аґітую за морозиво, тому що це — смачний і поживний продукт, — пояснив нарком. — Морозиво можна й потрібно зробити продуктом повсякденного харчування, виробляючи його за доступними цінами». «Ти, Анастасе Івановичу, такий чоловік, для котрого важливий не так комунізм, як вирішення проблеми виготовлення доброго морозива», — «підколов» наркома Сталін.

Але й не заперечував проти цього. За півроку Мікоян поїхав до США й повернувся звідти з технологією промислового виробництва морозива. Уже влітку 1937-го був підписаний наказ №897, який реґламентував рецептуру, спосіб виготовлення й правила продажу морозива. Протягом кількох наступних років відкрилися холодокомбінати в Москві, Ленінграді й Харкові. 1940-го й у Києві запрацювала потужна фабрика морозива, яку потому перетворили на спеціальний цех холодокомбінату №2. Доти в українській столиці морозиво в невеликих обсягах виробляв лише молочний комбінат на вул. Жаданівського (тепер Жилянська), 47.

Після війни в столиці УРСР провідними виробниками морозива були Київський молочний комбінат і Київський холодокомбінат. Останній мав на центральних вулицях п’ять фірмових крамниць і літній павільйон-кафе. Там пропонували торти з пломбіру, тістечка-пломбіри, ескімо в шоколаді, вершково-ванільне морозиво, шоколадне, крем-брюле, молочне, фруктове й ароматичне — як на вагу, так і фасоване по 50 або 100 г. Уже в першій половині 1950-х на рекламних плакатах із морозивом з’явився пінгвін. Дуже швидко цей образ, створений художником-рекламістом Сахаровим, став символом радянського морозива.

1965-го Інститут харчування визначив, що кожний громадянин СРСР протягом року має з’їсти 5 кг морозива. Із цього нормативу й планувалися потужності морозивної галузі.

Із 1960-х у Києві склався такий асортимент холодних ласощів. Фруктове в картонному стаканчику з дерев’яною паличкою-ложкою коштувало 9 коп. Таке ж, але молочне —11 коп. За стограмову пачку вершкового — у вафельному стаканчику на паличці або в брикеті — платили 13 коп. За те ж із наповнювачем — 15 коп. Пломбір у вафельному стаканчику продавали по 19 коп. Коли ж з’ясувалося, що продавці не завжди мають копійку решти, ціну «вирівняли» до 20 коп. Морозиво «Ленінградське» — вершкове в шоколадній глазурі на паличці — коштувало 22 коп. А за найсмачніший «Каштан» — пломбір у шоколаді на паличці — треба було віддати аж 28 коп. — як за дев’ять поїздок у трамваї або сім — у тролейбусі.

Більший вибір морозива пропонували спеціалізовані кафе, яких у Києві першої половини 1980-х років налічувалося 15. Найвідоміше було на Хрещатику перед входом до Пасажу. Два двоярусні приміщення працювали з весни до осені. Популярним було й «Морозиво» в підвалі на Хрещатику, 52. У часи «перебудови» лідером стало щойно відкрите кафе «Вечірній Київ» у Пасажі. Зашкалювали як кількість сортів морозива, виготовленого за італійською технологією, так і ціни. Та відвідувачів усе одно було більше, ніж місць за столиками.

 Олексій Гай

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...