Візит «посла доброї волі» У липні 1983-го Крим вітав юну американку Саманту Сміт
Нинішнім 20—25-річним це ім’я анічогісінько не скаже. Хіба що найбільш «просунуті» у вивченні новітньої історії згадають, що була, мовляв, дівчинка, яка щось там до когось написала. Але й вони не зрозуміють, чому для «вісімдесятників» Саманта Сміт — це майже культова фігура… Так, у далеких 1980-х не було на всій планеті більш знаменитої дитини, ніж ця худенька американська провінційна дівчинка, чий візит «у гості до Андропова» став початком кінця «холодної війни».
Сьогодні, у добу Інтернету, супутникових антен і можливості вільно поїхати в будь-яку країну, складно навіть уявити той культурний шок, який колись викликала ця симпатична десятирічна дівчинка в жителів однієї шостої суші (саме таку площу займала країна під назвою СРСР). Власне, це вона зробила ту першу дірку в горезвісній «залізній завісі», після чого та почала розповзатися, немов зотліла ганчірка.
А почалося все з того, що восени 1982 року на очі Саманті потрапив журнал Time Magazine із портретом Юрія Андропова на обкладинці, а в його передовій статті йшлося про те, що новий глава СРСР, колишній очільник всемогутнього КДБ, є вельми небезпечною особистістю, так як він украй вороже налаштований до Сполучених Штатів і має намір почати з ними мало не ядерну війну.
Загалом, у той час наляканою виявилася не тільки десятирічна школярка з невеликого американського містечка в штаті Мен, а й весь західний світ. Багато хто просто не знав, чого очікувати від Андропова. Однак боялися не тільки за океаном, а й у СРСР.
І, можливо, ситуація ще довго не зрушила б із мертвої точки й двостороння істерія так би й наростала, досягнувши в якийсь момент свого апогею, якби Саманта Сміт раптом не вирішила написати радянському лідеру листа, у якому безпосередньо задала запитання, що хвилювало всю світову спільноту: «Я дуже турбуюся, чи не почнеться ядерна війна між Радянським Союзом і Сполученими Штатами. Ви — за війну чи ні?»
Минуло півроку, перш ніж Саманта отримала відповідь від Андропова. Зате в листі генсек запросив Саманту з батьками відвідати Радянський Союз, зокрема Москву й дитячий табір «Артек», аби переконатися, що там «усі за мир і дружбу між народами». Ця новина миттєво опинилася на перших шпальтах світових ЗМІ, а фото щасливої Саманти з листом у руках прикрасило мільйони газет.
Гарна історія юної американки одразу ж почала обростати різними чутками. Так, наприклад, багато хто був упевнений у тому, що лист Андропову, у якому порушувалося одне з головних питань того часу, від імені дитини — не що інше, як спільні «витівки» КДБ і ЦРУ. Утім, якою би не була правда, скасувати тієї щирої усмішки, якою Саманта Сміт осяяла нашу похмуру країну влітку 1983 року, не могло, мабуть, ніщо.
У піонерському таборі «Артек» в Україні на Саманту чекали не менше, ніж у всесоюзній столиці. Для неї спеціально готували найкращу кімнату, шили форму й навіть устигли добудувати їдальню. Цікаво, що костюм для гості кроївся навмання, точних розмірів, зрозуміло, ніхто не знав. Однак усі побоювання згодом виявилися даремними: стрій так сподобався американській школярці, що вона вирішила взяти його зі собою додому. Американській дівчинці надарували й бантів. Вони були дивиною для неї: в Америці таких не носили.
Перед тим вожатим заборонили «лізти» в теле- й фотокамери, давати інтерв’ю «ворожим кореспондентам», проводили політінформації. Вожаті, своєю чергою, розповідали дітям, аби без зайвої потреби не фотографувалися з гостею, не надокучали з автографами. Її поселили в одному з найкращих корпусів «Артека» в таборі «Морський». Саманта відразу подружилася з Наталкою, яка добре говорила англійською. Їхні ліжка «випадково» опинилися поряд.
Фотографії Саманти в піонерській пілотці, у морі, біля піонерського вогнища, у піонерському галстуці облетіли всі світові аґенції. Саманта з усіма робила вранці зарядку, купалася в морі — його вона бачила вперше. «Ольго, а що тут із водою? — запитала вона в піонервожатої Ольги Сахатової. — Вона солона. У нашому озері в Мені вода — прісна».
Під час гостювання Смітів за харчуванням у таборі ретельно стежили. Та якось за вечерею американка запитала: «А чому сосиски у вас такі жовті?» Ольга Сахатова з ходу вигадала версію про «особливий сорт».
«Саманта поводилася в таборі дуже мило й природно, ні краплі «зоряної хвороби». Але і її не виділяли, куди всі, туди й вона… Зарядку вранці робила, у море пірнала з усіма, верещала, як усі… До речі, фотографії не брешуть, Саманта була дуже красивою дитиною. А якщо додати до цього її постійну готовність усміхатися (причому не чисто по-американськи, для проформи, а від повноти життя, від радості, що ти є й усе в тебе чудово), то від неї годі було очі відвести», — згадувала артеківська вожата Ольга Сахатова. Діти навчили Саманту піонерських пісень, зокрема «Хай завжди буде сонце».
Після «Артека» Саманта з батьками побувала на дослідній станції в радгоспі кримського села Мирного, де вирощували ягоди та фрукти. «Коли ми приїхали, — розповідала Саманта Сміт у книзі «Подорож до Радянського Союзу», яку написала по поверненні додому, — посеред саду приготували стіл, заставлений фруктами та ягодами гігантських розмірів. Малина, наприклад, нагадувала тенісний м’яч. Ми гуляли садом і їли персики прямо з дерева». Сміти хотіли побачити, як живуть звичайні працівники радгоспу. Гостей запросили до родини Лисенків. Господар працював столяром, його дружина — нянею в дитсадку, а старший син був водієм. Батьки Саманти, Артур і Джейн, розпитували, скільки ці люди заробляють і на що їм вистачає заробленого.
Завдяки їй з’явився новий вираз — «дитяча дипломатія». 22 липня 1983-го, перед відльотом додому на трапі літака Саманта обернулася і промовила слова, які й донині багато хто пам’ятає : «Будемо жити».
Однак побажанню юної американки не судилося здійснитися. 25 серпня 1985 року Саманта та її батько поверталися з Англії, де брали участь у шоу Роберта Вагнера — одному з найпопулярніших на островах. В Америці вони пересіли на літак місцевих авіаліній. Ніч була темною, дощило. Маленький літак упав. Ніхто з восьми пасажирів не вижив. Саманті тоді було всього 13 років.
Після смерті доньки й чоловіка мама Саманти неодноразово бувала в Україні. Востаннє вона приїжджала на святкування 80-річчя «Артека», який так любила її дочка. Щоправда, преса її так і не помітила.
У самому «Артеку», неподалік корпусу, де жила Саманта Сміт, на згадку про дівчинку висадили алею її імені. У музеї історії табору їй присвячений цілий стенд. Раніше він займав найпочесніше місце. Потім його запхали в кут, а на його місці розмістили матеріали, присвячені Леоніду Кучмі. Зараз, напевно, красується ще інший портрет…
Доброслава Хміль
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо