Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 22, 2018

Візит «посла доброї волі» У липні 1983-го Крим вітав юну американку Саманту Сміт

Автор:

|

Липень 19, 2012

|

Рубрика:

Візит  «посла доброї волі»  У липні 1983-го Крим вітав юну американку Саманту Сміт

Нинішнім 20—25-річним це ім’я анічогісінько не скаже. Хіба що найбільш «просунуті» у вивченні новітньої історії згадають, що була, мовляв, дівчинка, яка щось там до когось написала. Але й вони не зрозуміють, чому для «вісімдесятників» Саманта Сміт — це майже культова фігура… Так, у далеких 1980-х не було на всій планеті більш знаменитої дитини, ніж ця худенька американська провінційна дівчинка, чий візит «у гості до Андропова» став початком кінця «холодної війни».

Сьогодні, у добу Інтернету, супутникових антен і можливості вільно поїхати в будь-яку країну, складно навіть уявити той культурний шок, який колись викликала ця симпатична десятирічна дівчинка в жителів однієї шостої суші (саме таку площу займала країна під назвою СРСР). Власне, це вона зробила ту першу дірку в горе­звісній «залізній завісі», після чого та почала розповзатися, немов зотліла ганчірка.

А почалося все з того, що восени 1982 року на очі Саманті потрапив журнал Time Magazine із портретом Юрія Андропова на обкладинці, а в його передовій статті йшлося про те, що новий глава СРСР, колишній очільник всемогутнього КДБ, є вельми небезпечною особистістю, так як він украй вороже налаштований до Сполучених Штатів і має намір почати з ними мало не ядерну війну.

Загалом, у той час наляканою виявилася не тільки десятирічна школярка з невеликого американського містечка в штаті Мен, а й весь західний світ. Багато хто просто не знав, чого очікувати від Андропова. Однак боялися не тільки за океаном, а й у СРСР.

І, можливо, ситуація ще довго не зрушила б із мертвої точки й двостороння істерія так би й наростала, досягнувши в якийсь момент свого апогею, якби Саманта Сміт раптом не вирішила написати радянському лідеру листа, у якому безпосередньо задала запитання, що хвилювало всю світову спільноту: «Я дуже турбуюся, чи не почнеться ядерна війна між Радянським Союзом і Сполученими Штатами. Ви — за війну чи ні?»

Минуло півроку, перш ніж Саманта отримала відповідь від Андропова. Зате в листі генсек запросив Саманту з батьками відвідати Радянський Союз, зокрема Москву й дитячий табір «Артек», аби переконатися, що там «усі за мир і дружбу між народами». Ця новина миттєво опинилася на перших шпальтах світових ЗМІ, а фото щасливої Саманти з листом у руках прикрасило мільйони газет.

Гарна історія юної американки одразу ж почала обростати різними чутками. Так, наприклад, багато хто був упевнений у тому, що лист Андропову, у якому порушувалося одне з головних питань того часу, від імені дитини — не що інше, як спільні «витівки» КДБ і ЦРУ. Утім, якою би не була правда, скасувати тієї щирої усмішки, якою Саманта Сміт осяяла нашу похмуру країну влітку 1983 року, не могло, мабуть, ніщо.

У піонерському таборі «Артек» в Україні на Саманту чекали не менше, ніж у всесоюзній столиці. Для неї спеціально готували найкращу кімнату, шили форму й навіть устигли добудувати їдальню. Цікаво, що костюм для гості кроївся навмання, точних розмірів, зрозуміло, ніхто не знав. Однак усі побоювання згодом виявилися даремними: стрій так сподобався американській школярці, що вона вирішила взяти його зі собою додому. Американській дівчинці надарували й бантів. Вони були дивиною для неї: в Америці таких не носили.

Перед тим вожатим заборонили «лізти» в теле- й фотокамери, давати інтерв’ю «ворожим кореспондентам», проводили політінформації. Вожаті, своєю чергою, розповідали дітям, аби без зайвої потреби не фотографувалися з гостею, не на­докучали з автографами. Її поселили в одному з найкращих корпусів «Артека» в таборі «Морський». Саманта відразу подружилася з Наталкою, яка добре говорила англійською. Їхні ліжка «випадково» опинилися поряд.

Фотографії Саманти в піонерській пілотці, у морі, біля піонерського вогнища, у піонерському галстуці облетіли всі світові аґенції. Саманта з усіма робила вранці зарядку, купалася в морі — його вона бачила вперше. «Ольго, а що тут із водою? — запитала вона в піонервожатої Ольги Сахатової. — Вона солона. У нашому озері в Мені вода — прісна».

Під час гостювання Смітів за харчуванням у таборі ретельно стежили. Та якось за вечерею американка запитала: «А чому сосиски у вас такі жовті?» Ольга Сахатова з ходу вигадала версію про «особливий сорт».

«Саманта поводилася в таборі дуже мило й природно, ні краплі «зоряної хвороби». Але і її не виділяли, куди всі, туди й вона… Зарядку вранці робила, у море пірнала з усіма, верещала, як усі… До речі, фотографії не брешуть, Саманта була дуже красивою дитиною. А якщо додати до цього її постійну готовність усміхатися (причому не чисто по-американськи, для проформи, а від повноти життя, від радості, що ти є й усе в тебе чудово), то від неї годі було очі відвести», — згадувала артеківська вожата Ольга Сахатова. Діти навчили Саманту піонерських пісень, зокрема «Хай завжди буде сонце».

Після «Артека» Саманта з батьками побувала на дослідній станції в радгоспі кримського села Мирного, де вирощували ягоди та фрукти. «Коли ми приїхали, — розповідала Саманта Сміт у книзі «Подорож до Радянського Союзу», яку написала по поверненні додому, — посеред саду приготували стіл, заставлений фруктами та ягодами гігантських розмірів. Малина, наприклад, нагадувала тенісний м’яч. Ми гуляли садом і їли персики прямо з дерева». Сміти хотіли побачити, як живуть звичайні працівники радгоспу. Гостей запросили до родини Лисенків. Господар працював столяром, його дружина — нянею в дитсадку, а старший син був водієм. Батьки Саманти, Артур і Джейн, розпитували, скільки ці люди заробляють і на що їм вистачає заробленого.

Завдяки їй з’явився новий вираз — «дитяча дипломатія». 22 липня 1983-го, перед відльотом додому на трапі літака Саманта обернулася і промовила слова, які й донині багато хто пам’ятає : «Будемо жити».

Однак побажанню юної американки не судилося здійснитися. 25 серпня 1985 року Саманта та її батько поверталися з Англії, де брали участь у шоу Роберта Вагнера — одному з найпопулярніших на островах. В Америці вони пересіли на літак місцевих авіаліній. Ніч була темною, дощило. Маленький літак упав. Ніхто з восьми пасажирів не вижив. Саманті тоді було всього 13 років.

Після смерті доньки й чоловіка мама Саманти неодноразово бувала в Україні. Востаннє вона приїжджала на святкування 80-річчя «Артека», який так любила її дочка. Щоправда, преса її так і не помітила.

У самому «Артеку», неподалік корпусу, де жила Саманта Сміт, на згадку про дівчинку висадили алею її імені. У музеї історії табору їй присвячений цілий стенд. Раніше він займав найпочесніше місце. Потім його запхали в кут, а на його місці розмістили матеріали, присвячені Леоніду Кучмі. Зараз, напевно, красується ще інший портрет…

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...