Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 24, 2019

Україна і Реріх. Улітку 1896 року молодий іще художник уперше побував у Києві

Автор:

|

Червень 14, 2012

|

Рубрика:

Україна і Реріх. Улітку 1896 року молодий іще художник уперше побував у Києві

Що знає нині Україна про Реріхів, їхній внесок у культуру українського народу? Мабуть, не так і багато. А от петербурзький школяр Микола Реріх ще наприкінці ХІХ століття знав про Україну й мріяв побачити Київ. Батько розповідав йому, що їхнє прізвище походить від скандинавського князя Рюрика — засновника династії київських князів.

Зв’язки з українцями

Маючи 12 років, Реріх захопився малюванням. Його роботи побачив батьків приятель — скульптор Михайло Микешин, автор пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві. Вони займалися два роки в меморіальній майстерні Тараса Шевченка в Академії мистецтв. Скульптор розповідав хлопцеві про Кобзаря, з яким колись приятелював.

Ще в 90-х роках XIX століття в помешканні Реріхів у Петербурзі збиралося перше товариство імені Т.Г.Шевченка. Реріх потім напише: «Дід Мордовцев, Микешин — ціле коло українців і шанувальників України та її славетного співця збиралося в нас під головуванням мого батька Костянтина Федоровича».

Микола вступив до Імператорської академії мистецтв, там познайомився зі студентами-художниками з України. Виконав малюнок «Три запорожці під дубом». Не пропустив жодного спектаклю трупи Марка Кропивницького, яка гастролювала в Петербурзі. В Академії мистецтв поставив «живі картини» на сюжети з «Кобзаря» за ескізами Микешина.

«Кобзар» і заповіт

Якось кореспондент газети «Новости» поцікавився в Реріха, чи він не з України. Почувши, що той народився і живе в Петербурзі, заявив: «Напишу, що ви — з України. Бо видно, що любите Шевченка».

Піднесена, романтична аура навколо Шевченка, у якій зростав юний Реріх, була для нього доленосною у багатьох аспектах. «Кобзар» став настільною книгою для Реріха. Він провезе її потім із собою по всьому світу та вперше познайомить із «Кобзарем» Індію. Ось що розповів старший син Реріхів, Юрій, під час перебування в Києві в січні 1959 року: «Кобзар» належав до улюблених книжок батька й часто читався в сімейному колі Реріхів. Батько впродовж всього життя дуже любив Шевченка».

Ще один важливий документ із Реріхівського архіву Третьяковської галереї — лист Микешина до Реріха: «Поїдеш у Канів на могилу Тараса Григоровича — вклонися йому низько від мене й скажи, що любив і поважав я його, як рідного батька». Крім того, було відомо, що в Микешина залишилася скринька Шевченка із землею з України, яку Кобзар завжди мав при собі. Таким чином, коли 1895 року помирає Микешин, його доручення щодо поїздки до Канева й прохання покласти землю з України на могилу Шевченка стали для Реріха ніби заповітом.

Омріяна подорож

Щоби зібрати гроші на поїздку до Києва, Микола працював ілюстратором. Улітку 1896-го приїхав до Києва. Він відвідує Софійський Собор, Києво-Печерську лавру. Дорогою до Криму виходить на мальовничі береги Дніпра — Трипілля, Канів, Хортицю. Досліджує стародавні могили, історичні пам’ятки Запорозької Січі, ескізує, замальовує. Хоча поки ще не знайдено документального підтвердження відвідин могили Шевченка в Каневі, усе-таки можна без сумніву вважати, спираючись на яскраві факти супроводжувальних документів, записів, замальовок і на обов’язковість Реріха, що заповіт Микешина було виконано.

Подорож Україною вразила молодого художника. На схилі життя він згадував: «Перше враження було в Києві, де ми зупинилися на шляху до Криму. Був ясний сонячний день, я пішов на базар. Тоді ще базар був істинно Гоголівським сходьбищем. Прекрасні плахти, намиста, вишиті сорочки, стрічки, ну, і шаровари, як синє море. Накупив плахт, усякої всячини, наслухався дзвінкої співучої мови й назавжди зберіг пам’ять про бандуристів». Пізніше Микола Реріх багатозначно узагальнює: «Я не знаю таких співучих і музикальних народів, як український і прибалтійський».

Можливість прочитати історію

Відтоді увага Реріха прикута до всього, що відбувається в культурному, науковому, релігійному, будівельному й особливо археологічному житті Києва та всієї України. Він тісно співпрацює з тодішніми діячами культури, такими як Іван Пархоменко, Микола Макаренко, Вікентій Хвойка, Микола Біляшівський, Віктор Голубєв, Микола Самокиш, Іван Їжакевич, Ґеорґій Нарбут і інші.

У глибинах тонкої душі молодого Реріха спалахують величні картини минулого життя, народжуються ґрандіозні творчі проекти, пов’язані з Придніпров’ям, Північним Причорномор’ям (Скіфією), Кримом, Поділлям, Волинню, Галичиною, Карпатською й Угорською Руссю й, нарешті, Київською духовною традицією. Він багатозначно наголошує: «Київ — це майже єдина можливість прочитати історію держави».

Реріх виношує задуми християнських модерних храмів, пам’ятників, мозаїк, фресок. В 1903— 1907 рр. він працює над мозаїками та фресками для Покровської церкви в селі Пархомівці на Київщині.

1910-го — над фрескою «Спас нерукотворний і князі святі» для Почаївської лаври, що на Тернопільщині. 1911-го — організовує виставку картин Тараса Шевченка в Києві.

«Україні — любов і привіт»

1916 року через тяжку хворобу Миколи Реріха вся родина від’їжджає у Фінляндію. Далі — Америка, Монголія, Тибет, Індія, де він і осів. І завжди мав із собою «Кобзаря», читав його вголос.

Подорожуючи по далеких країнах, Реріх спостерігав трагедію руйнування культури та вбачав у цьому більше ніж просте руйнування твору мистецтва. Чутки про проекти зруйнування Київських святинь досягають Реріха. Доля Софії Київської, Печерської та Почаївської лавр, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Кирилівської церкви, інших видатних пам’яток культури світового значення глибоко його турбують. У різні кінці світу до найвищих організацій розсилаються листи стурбованості та засудження. Підключаються всі дипломатичні, наукові й культурні канали, численні реріхівські організації, статті, виступи, особисті зв’язки. Родина Реріхів рятувала духовні твердині. Мало хто знає, що Софію Київську було врятовано не чудом, а ціною великих зусиль.

У червні 1947-го Микола Реріх написав статтю «Україна». Це була його остання праця, яку він завершив словами: «Україні — любов і привіт. Від Гімалаїв сердечний привіт…»

Зараз в Україні зберігається близько 60 робіт Миколи Реріха. Це — цілий музей.

 Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...