Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 22, 2018

У Крим — доживати віку. Українська «перлина» завжди нестримно манила до себе російських самодержців

Автор:

|

Вересень 06, 2012

|

Рубрика:

У Крим — доживати віку. Українська «перлина» завжди нестримно манила до себе російських самодержців

Здається, Кримський півострів ніколи не полишав думок і прагнень правителів Росії. Вони тягнули Крим до себе, вони самі тягнулися в Крим. Олександр І теж не був винятком. Україна манила його — часто тут бував. І його доволі химерні плани теж були тісно пов’язані з Україною…

Після сповіді в Києво-Печерській лаврі

На трон 23-літній Олександр I сів нібито випадково, після змови проти його батька — самодура Павла І. Путчисти запропонували Олександрові заарештувати царя й запроторити до Шліссельбурзької фортеці, оголосивши божевільним. А Олександр мав стати реґентом — правителем при хворому батькові — і запровадити конституцію.

З 11-го на 12 березня 1801-го заколотники вдерлися до Михайлівського замку в Петербурзі. Так сталося, що Павла І було вбито ударом табакерки по голові. Олександр, шокований таким поворотом, спробував відмовитися від корони. Але змовники пригрозили повбивати всю царську родину. Він дав згоду.

…Якось у вересні

1817-го, після сповіді в Києво-Печерській лаврі, імператор заявив, що монарх не повинен правити довічно, а доки має сили й бажання. Власних дітей Олександр І не мав. Із дружиною імператрицею Єлизаветою одразу ж після весілля жив окремо. Спадкоємцем призначив свого молодшого брата Миколу: під час військових маневрів цар повідомив йому, що невдовзі той сяде на трон.

Мета — монастир у Балаклаві?

Свій намір Олександр І реалізував лише 1825 року — після того, як пробув на престолі чверть століття. «Навіть солдат, відслуживши 25 років, має право на відставку», — заявив. А тим часом готував собі місце, так би мовити, для відступу.

Він призначив настоятелем Ґеорґіївського монастиря в Балаклаві в Криму вірну йому людину — митрополита Агатангела. Ще й дав 5 тис. рублів одноразової допомоги і 2 тисячі — щорічної платні. За це митрополит мав виїхати «до провінції».

1 вересня 1825-го Олександр І вирушив із Петербурґа до провінційного російського містечка Таганрога. Мовляв, хворобливій імператриці Єлизаветі там буде легше перезимувати.

Перед тривалими поїздками цар завжди разом із почтом відвідував Олександро-Невську лавру. А тут узяв і поїхав до лаври вночі сам. Наказав замкнути ворота. Замість напутнього молебню митрополит Серафим відправив панахиду. Отак імператор прощався з колишнім життям. Столицю залишив на світанку. Фурманові наказав зупинитися біля міської брами: підвівся в колясці, обернувся й перехрестив сонний Петербурґ.

Кримська поїздка

13 вересня монарх прибув до Таганрога. Десь днів за десять туди приїхала його дружина. Олександр зізнався їй, що хоче імітувати власну смерть. Треба було лишень дочекатися, доки в місцевому лазареті помре хтось, кого можна буде видати за Олександра І. А тоді оголосити про кончину імператора.

20 жовтня самодержець подався до Криму — домовитися про прихисток. Свій чималий почет залишив у Таганрозі. Із ним поїхав лише начальник штабу барон Дібич, двоє лікарів і денщик Соломка.

27 жовтня імператор в’їхав до Алупки. Там заручився підтримкою генерал-губернатора Михайла Воронцова. Тоді попрямував до Балаклави. Біля дороги, що вела до Ґеорґіївського монастиря, звелів своєму супроводу їхати до Севастополя й там чекати. А сам понад п’ять годин радився у святій обителі з митрополитом Агатангелом.

За офіційною версією, під час відвідин монастиря імператор смертельно застудився. Але лікар Тарасов, учасник тієї кримської поїздки, згадував, що Олександр «виглядав цілковито здоровим, був дуже веселим».

Сім років на Волині

За два тижні в Таганрозі, у шпиталі, помер унтер-офіцер 3-ї роти Семенівського полку Струменський. Його вдягли в царський мундир і поклали в позолочену труну. Оголосили, що імператор помер 19 листопада від холери. Почет побачив свого государя вже в домовині. Люди були вражені зміненим обличчям Олександра І. Тоді князь Петро Волконський, відповідальний за жалобну церемонію, наказав заклепати труну. А в столицю звітував: «Риси обличчя небіжчика зовсім змінилися… Тому вважаю, що в С.-Петербурзі відкривати труну не варто». У Петербурзі на вимогу матері Олександра I домовину таки відкрили. Жінка промовила: «Не він», — і знепритомніла.

13 березня 1826-го померлого поховали з почестями в Петропавлівському соборі — усипальниці російських імператорів. Майже через сто років, 1921-го, більшовики в пошуках царських скарбів відкрили саркофаг Олександра І. Він був порожнім.

А живий імператор заховався в Ґеорґіївському монастирі в Балаклаві. Виїхав туди 18 листопада, за день до оголошення своєї смерті. Із місцевими ченцями він не бачився, мешкав осібно.

Згодом вирушив до Києво-Печерської лаври, де розмовляв про віру з преподобним Афанасієм і єросхимонахом Парфенієм. За їхньою порадою 1827-го пішов до Почаївської лаври на Волині (тепер — Тернопільщина). Жив там близько семи років. Там навчився звертатися до людей — «панночко», «паночку», а до Бога — «Пречистий Боже».

Життя — у поневіряннях

1836-го з Волині Олександр подався на Урал. 4 вересня 1836-го в містечку Красноуфимську Пермської губернії заїхав на кузню підкувати коня. Назвався Федором Кузьмичем, удавав простолюдина. Коваль чомусь не повірив і викликав поліцію. Підозрілий вершник на допиті заявив, що паспорта не має, родоводу не пам’ятає, мандрує світом. 10 вересня його справу розглядав суд. Підсудний відмовився назвати справжнє ім’я.

Тоді Федора Кузьмича заслали до Сибіру. Жив він у селищі Краснореченського винокурного заводу. 1842 року перебрався до станиці Білоярської. Ходив по селах, навчав дітей історії, географії. Дорослим розповідав про столичне життя, Кутузова й Суворова, узяття Парижа під час війни з Наполеоном 1812-го. Люди дивувалися: звідки старий усе знає?

А між тим, із Петербурґа до станиці Білоярської вислали священика Івана Александровського. Він і впізнав у старці Олександра І. Після цього Федір Кузьмич утік. Останні роки мешкав у маленькій келії в садибі купця Семена Хромова, за 4 версти від Томська.

Коли старий умирав, господар садиби впав на коліна й запитав: «Кажуть, що ти, старче, — цар Олександр. Чи правда це?» Той не заперечив, але попросив поховати себе скромно. У січні 1864-го він спочив на цвинтарі Томсько-Богородицького монастиря.

У Російській імперії й надалі дотримувалися офіційної версії про кончину імператора ще 1825 року. Мабуть, із цією метою й була намальована картина «Смерть Олександра І в Таганрозі». Автор її — невідомий.

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...