Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 18, 2019

Тетяна Сосновська: «Половецьку бабу, в яку потрапило кілька куль, бійці «Азову» виносили на руках»

Автор:

|

Січень 23, 2019

|

Рубрика:

Тетяна Сосновська: «Половецьку бабу, в яку потрапило кілька куль, бійці «Азову» виносили на руках»

Національний музей історії України завжди здатен дивувати. Наприклад, експозицію ялинкових прикрас, за двісті останніх років, світлинами відомих київських родин, аж до сьогодення, виставкою про Межигір’я — не лише музей корупції, а й місце, де двісті років тому виготовляли розкішну кераміку. Про все це розповідає Тетяна Сосновська, директорка музею.

Відгуки пишуть уже українською
— Чи вдалося вам за останні роки щось змінити в царині розбудови української ідентичності?
— Зрушення та зміни — очевидні, просто ми в круговерті справ не завжди встигаємо зупинитися й їх проаналізувати. Але я маю такі маркери. Коли відвідувачі заходять до музею, то можуть вітатися як «Слава Україні!», так і «Здрасьтє», багато хто російською мовою звертається до касира російською мовою. А на виході з музею ми поставили фліп-чарт, де кожен може написати свій відгук про музей. Я аналізую відгуки і написи на ньому, яку ж першу емоцію людина хоче висловити вже при виході. І помітила: з якими б мовними настроями не заходили до музею, відвідувачі виходять і відгуки пишуть уже українською.
— І жодного відгуку російською?
— Іноземними мовами були, російською — вкрай рідко. Звісно, що люди, котрі виходять із музею, не стали за годину-дві переконаними націоналістами, але українська складова в їхньому мисленні, навіть у їхньому мовному апараті, спонукає їх залишити відгук саме українською. Але якщо казати про те, чи вдається нам допомогти людям усвідомити свою ідентичність, то гадаю, що так. Це помітно навіть по тому, які книжки купують у музейній крамниці, на що є попит.
— А що відвідувачі питають у музейній крамниці?
— Зараз купують книжки з історії України і художню дитячу літературу, розходяться книжки освітнього проекту, розрахованого на російськомовних — «Ликбез», істориків, котрі у нашому музеї читають лекції з недосліджених сторінок історії, книжки видавництва «Смолоскип». Швидко розходяться наші буклети про музейну колекцію, листівки. От, наприклад, до Нового року ми виклали кілька видів «упівських» новорічно-різдвяних листівок, не встигаємо додруковувати блокнотики маленькі й великі, на яких написано: «Пиши свою історію». Це такий натяк людині, що вона може в цьому блокнотику робити записи і вона формує свою власну історію або історію своєї родини, або історію формування своєї спільноти, свого кола друзів. До речі, діти, які відвідують наші заняття підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання з історії, складають тести на 190 балів. Цей проект у музеї діє вже третій рік і ми готуємо методичку, як викладати історію, щоб це було цікаво.

Екскурсію про кохання великих українців наповнимо щасливими історіями
— У вас була популярна екскурсія про кохання великих українців, вона затребувана?
— Ми її трохи змінили, раніше там — що не оповідка, то нещасливе кохання. Я ж попросила, щоб колеги знайшли приклади красивого кохання, де в щасливому шлюбі прожили відомі українці. Попросила, щоб вони підібрали інформацію, наприклад, про гетьмана Апостола, котрий із дружиною в Сорочинцях збудували церкву, а в іконах храму вгадуються їхні портрети. Або, наприклад, про гетьмана Скоропадського, котрий збудував маєток на Чернігівщині, неймовірної краси парк, дерева звезли з усього світу, я двічі там була, просто милувалася і тихо раділа тому, що це все було створено для родини, для дітей.
— У 2014-2015 рр. на історію був попит. А зараз він зберігся?
— Прибутки музею за ці 2,5 року збільшився в 4,5 разу. Зросли за рахунок збільшення кількості відвідувачів, кількості замовлених екскурсій. У нас зараз екскурсії замовляє понад 60 % відвідувачів. Та й зважуся сказати, що вміємо бути цікавими. Люди люблять слухати різні міфи та леґенди. Я хочу на цей рік запланувати навіть по кожному поверху екскурсію «Міфи і легенди музейних експонатів».
— Яких саме експонатів?
— У нас багато є цікавого. Наприклад, бивень мамонта, який знайшли на Кирилівській стоянці, цікаві предмети в тій залі, що розповідає про Крим і грецькі традиції. У нас є цікаві експонати в Трипільській залі, в залі скіфського періоду. Наприклад, човен довжиною 6 м, який знайшли в селі Піщане 1956 року. Під час розробки торфовища ковшем зачепив екскаватор — і звідти посипалися якісь металеві жовті уламки. Розробку родовища припинили, видобули цей величезний човен. У ньому перевозили неймовірної краси та вишуканості мідні предмети, якими могли користуватися в скіфський період лише заможні родини та знатні роди. Тож якщо таких предметів є три в якомусь музеї за кордоном, це вже щастя. А якщо є чотири, то стоять черги, щоб їх побачити. А в нас у колекції їх 13. У нас є златник князя Володимира — золота монеточка, яку відливали з його зображенням. У нас є срібники князя Володимира, де з одного боку — його портрет, а з іншого боку тризуб — родовий знак Рюриковичів. У нас є плінфа (стародавня цеглина) з Десятинної церкви зі зображенням тризуба. Ой, у нас стільки унікальних експонатів!

До вас будуть ходити, як по свячену воду
— А де ваш новий експонат, половецька баба, яку з окупованих територій вам привіз батальйон «Азов»?
— Цікава історія. Члени батальйону «Азов», котрому допомагав наш працівник, знайшли її на подвір’ї у когось із донецьких олігархів. Кажуть, що вхід до зруйнованого маєтку якогось багатія прикрашали дві половецьких баби, одну розтрощили вщент, а в цієї кілька куль потрапили в тіло. Вони якось домовлялися з тією стороною, вночі її виносили: було мокро, баба лежала в траві, виносили четверо бійців, потім приєднався п’ятий, на кінчиках пальців виносили її, як пушинку. Коли її наступного дня треба було перенести ще в інше місце, то вже десятеро солдат її ледве-ледве підняли, тобто люди були в такому піднесенні. Зараз вона лежить у холі, її обшили, щоб більше нікуди не перевозити і не переносити, маємо ідеї, як її презентувати відвідувачам.
Одна з них полягає в тому, що навіть історичні артефакти зазнають якихось «втрат» від війни, на цьому половецькому воїні є кілька місць, де було видно, що в нього стріляли і відпали шматки каміння. Ще була ідея поставити її біля колони і створити такий інсталяційний ефект, коли червона цяточка снайпера блукає по цій бабі, у ділянці серця зупиняється і чути постріл. Це щоб дати зрозуміти, що стріляють не лише в наших солдатів, а й знищують нашу історію також. Інші ідея — мирна, позитивна — поставити цього скіфського воїна на підставку, а він 800 кг важить, довкола нього посадити високу траву і внизу поставити пропелер, щоб ця трава гойдалася довкола. Але їх реалізувати непросто, зараз ця баба лежить, а коли її поставити, то тиск на цю поверхню буде більшим, а будинок старий і нам доведеться знайти місце, де перекриття витримають.
— А що ви вважаєте найбільшим досягненням 2018 року?
— Ми провели Школу музейних лідерів для людей із цієї сфери з реґіонів за участі колег із Італії, Польщі й Ізраїлю. Так ось, мені здається, що я інфікувала їх переконанням, що музейний світ — неймовірно цікавий, що він інтенсивно розвивається, й якщо вони зараз стануть у цю лижню розвитку, то їх уже ніхто не спинить. Гадаю, що мені вдалося показати молодим музейникам, серед котрих були і журналісти, тенденції розвитку в світовому музейництві. Трендові напрямки зараз полягають в абсолютному оновленні дизайну приміщень, в цілком новому підході дизайну виставок і дизайну просторів. І в абсолютно новому підході подачі матеріалу. Зараз дуже модно персоніфікувати історію, причому персоніфікувати не через першого президента чи іншого державного діяча, а через простих людей, через їхні долі. Тому що історія складається в основному з доль пересічних людей. І дуже важливо було показати, що насправді цим шляхом можна піти, тільки треба бути сміливим.
У музейній справі інших країн може бути специфічно італійське, чи специфічно єврейське, у нас це можна зробити інакше. Але як може реалізувати себе музей у маленькому містечку? Наприклад, у вас краєзнавчий музей, в якому не мінялася експозиція з кінця 1970-х чи 1980-х рр. Я раджу звернутися до персоніфікації історії. Оголосити в селі чи в районному центрі пошук щодо долі й історії кожної родини. Сказати, що ми до музею будемо не вирізки з газет приймати, а сімейні реліквії кожної родини. І варто знайти для них місце в експозиції.
Не обов’язково одразу вмістити все. Можна вигадати, як це зробити. Якщо це село — в селі десять вулиць. Зробіть місяць вулиці Квіткової, місяць вулиці Сонячної, місяць іще якоїсь вулиці. І ті артефакти, що вам люди принесли, показуйте і про них розповідайте. І тоді у вас буде, по-перше, історія персоніфікована та прив’язана безпосередньо до вашого села. А люди, чию світлину ви захочете побачити, принесуть вам відро фарби і самі пофарбують стіну та самі потім після себе помиють. Бо вони знають, що їхня родинна фотографія, або якась родинна річ, буде в цьому місці. І по-друге, вони до вас будуть ходити, як по свячену воду. Бо тут буде щось їхнє рідне. Так музеї можуть писати історію країни, міста та містечка.
Розмовляла Лана Самохвалова, Укрінформ

About Author

Meest-Online

Loading...