Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Смерть — лиш привід?

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

Смерть — лиш привід?

28 березня 1947 року віце-міністр національної оборони Польщі генерал-полковник Кароль Свєрчевський здійснював інспекційну поїздку. Його «додж» супроводжували три вантажівки із солдатами. На шосе Балигород—Сянок машини потрапили в засідку, влаштовану двома підрозділами Української повстанської армії — сотнями Хріна й Стаха. Генерала скосила черга з ручного кулемета.

Уже наступного дня зібралося Політбюро ЦК Польської робітничої партії. Порядок денний: похорон тов. Свєрчевського та переселення польських українців на так звані повернені землі на півночі й заході країни.

Акція отримала назву «Вісла». План був таємним. У протоколі того засідання Політбюро двоє перших осіб партії, Гомулка і Берут, записані під псевдами — Вєслав і Томаш. Але в суспільстві антиукраїнська істерія роздувалася відкрито: від рук українців загинув Свєрчевский, вірний син Польщі, улюбленець народу й армії!

У смерті Свєрчевського досі чимало неясного. У тому бою проти 50 поляків стояло 150 оунівців із кулеметами й мінометами. А вбито лиш генерала та трьох солдатів. Нападників одразу назвали «бандою УПА», хоча слідство закінчили тільки тижнів через три.

Бандерівці не знімали із себе відповідальності за ту акцію. Але дивно, що Хрін, який командував однією з тих двох сотень упівців, згодом у своїх мемуарах ані словом не згадав про Свєрчевського. Хоч не кожному сотникові вдається знешкодити чужого генерала. Тому є різні версії того, що сталося. Зрозуміло одне: смерть генерала була не причиною, а лиш вигідним приводом і сиґналом для початку акції «Вісла». Її ідея визріла ще восени 1946 року. Інспекційна поїздка Свєрчевського саме й здійснювалася в ході підготовки до акції. Отже, смерть усунула генерала від участі в ній і тим самим уберегла від ганьби.

То було справді ганебно, бо діялося під гаслом «остаточного вирішення українського питання», як перед тим у Рейху — остаточне вирішення єврейського. Прикметно, що переселенців дорогою на Захід сортували в Освенцімі — табір був добре пристосований для таких процедур. На нових землях людей оселяли не компактно, поруч, а не більше трьох сімей на село, аби вони швидше асимілювалися серед польського населення. Називають різні цифри загиблих під час виселення — від кількох сотень до 10 тисяч.

Рівно через місяць після смерті генерала Свєрчевського шість дивізій Війська Польського оточили українські села, що ще залишилися на Лемківщині, Надсянні, Холмщині та Підляшші. Тим часом частини НКВС і чехо-словацької армії заблокували східний і південний кордони Польщі. О четвертій ранку понад 17 тис. солдатів почали виселення українців на західні та північні землі. Виселяли й змішані сім’ї та поляків, лояльних до ОУН-УПА. Операція тривала три місяці. Ще й досі її пояснюють іноді воєнною необхідністю: підрозділи УПА, що діяли на південно-східних землях Польщі, треба було позбавити підтримки населення. Справді, після акції бійцям УПА тут уже не було кого захищати, і вони перейшли в Україну.

Але воєнний аспект — тільки один бік справи. «Вісла» — останній акт протистояння 1943— 1947 років, що його де­хто називає українсько-польською війною. Хоча те протистояння почалося ще в 1920-х роках. А в часи Другої світової війни загострилося й підігрівалося сторонніми силами — радянськими партизанами та німцями. По війні, коли між Польщею й СРСР «уточнилися» кордони, проблема ще більш загострилася.

До 1944 року на південно-східних землях Польщі жило 600 тис. українців. 1944 року в Україну добровільно було переселено 150 тис. польських українців. Наступного року ще 300 тис. — уже насильно. Решту — 150 тис. — під час акції «Вісла».

 Олексій Гай

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...