Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 25, 2017

Розповісти світові про Ґеноцид українського народу

Автор:

|

Травень 04, 2012

|

Рубрика:

Розповісти світові про Ґеноцид українського народу

«Я шукала у травичці якогось щавлю чи кропиви, варили». «Якось мама зайшла до клуні взяти сіна, піч розтопити — а в сіні їжачки! Мама їх зварила. Це було наше спасіння!» «Неможливо підрахувати, скільки загинуло, — книги записів і документи перепису 1936 р. знищено». Зморені зморшкуваті обличчя змінюють одне одного на екрані, страшні спогади б’ють просто в серце: невже рід людський здатний докотитися до такої безодні? Документальний фільм продюсера Марти Томків, режисера Роберта Лі та сценариста-дослідника проф. Тараса Гунчака стверджує: за певних умов люди втрачають людське єство повністю. А умови створює всевладний диктатор, аби домогтися певної мети, здебільшого політичної.

Двомовний, англо-український, фільм «Голодомор — Ґеноцид українського народу» знайомить публіку з найжахливішою трагедією українського народу. Від самого початку глядач потрапляє до високих сфер міжнародного права: на екрані — цитати з Конвенції ООН від 1948 року «Про злочин ґеноциду та покарання за нього» англійською мовою (можливо, текст засвоювався б іще краще, якби супроводжувався закадровим читанням українською мовою, бо ж фільм розраховано на двомовну аудиторію). Потім ці цитати виникатимуть на екрані щоразу, коли йтиметься про черговий етап здійснення цього диявольського плану Сталіна — виморити голодом українських селян, становий хребет нації, щоби не піднялися більше, не замислили бунтувати проти «найсправедливішої» системи.

Коротко ознайомивши глядача з історією України ХХ ст., з українським відродженням 1920-х рр., фільм розкриває двоїсту природу Голодомору: по-перше, загнати всіх селян до колгоспів, позбавивши їх господарств (із «розкуркулюванням», масовими депортаціями до ГУЛАГу), ця акція здійснювалася більшою чи меншою мірою на всій території СРСР у 1929—1930 рр., проте фільм концентрує увагу на Україні, показуючи, як масово руйнувалися не тільки людські долі, а й традиційне господарство українських селян, історично більш індивідуалізоване, ніж у російському селі. По-друге, після цієї загальної акції надійшла черга покінчити з українським національним духом, який концентрувався на селі.

Голодомор 1932 — 1933 рр. чинився вже після того, як основну частину селян було загнано до колгоспів. Фільм наголошує на тому, що така ж політика проводилася й на Кубані, де 52 % населення становили українці, хоча ця територія вже належала до РСФСР. У січні 1933-го Сталін видав наказ про заборону селянам України виїжджати до інших реґіонів СРСР; військові загони охороняли адміністративні кордони УРСР. Одночасно був виданий таємний наказ про заборону публічно писати про голод в Україні; для опису масових смертей селян від голоду їм вигадували діагнози. «А вмирали цілі села», — стверджують автори фільму. Велася «статистика вільних хат». Невдовзі в ці оселі переселять інших селян, здебільшого із центральної Росії.

Звісно, фільм дуже делікатно торкається теми людоїдства. Про цей жахливий аспект масового голоду згадує одна селянка: деякі люди божеволіли настільки, що не контролювали себе, коли вдавалися до поїдання власних або чужих маленьких дітей. Частіше їли мертвих. «Голод — страшніший за війну, — кажуть ті, хто пережив цю трагедію. — Голод повільно знищує тіло й душу».

Фільм розповідає, що селяни писали листи до США, благаючи про допомогу: напевно, ще пам’ятали, яку суттєву поміч Штати надали Україні та Росії під час голоду 1922-го та в період громадянської війни 1918—1919 рр. Організатор цієї допомоги американський благодійник Герберт Ґувер 1932-го був президентом США — невже він не врятує зараз? Пані Марта дослідила ці селянські листи — вони зберігаються в Національному архіві у Вашинґтоні, у рукописних ориґіналах і машинописних англійських перекладах. Чому вони залишилися без уваги? Пані Марта не знайшла відповіді на це запитання. «Я так думаю, просто не хотіли втручатися», — сказала вона журналістові «Моста» під час нашої бесіди.

Можливо, і Велика депресія, яка уразила Штати в ті роки, зіграла свою роль? Адже саме депресія була причиною поразки президента Гувера на виборах 1933 року, коли главою держави обрали Франкліна Рузвельта. А може, п. Гувера «переконали» такі журналісти, як зазначений у фільмі лауреат Пулітцерівської премії Волтер Дюранті, що свідомо брехали про «великі успіхи» соціалістичного колгоспного будівництва в СРСР? Утім, Роберт Конвест, науковий працівник Гуверівського інституту, який одним із перших серед американських істориків докладно дослідив Голодомор у своїй монографії «Жнива скорботи», зазначав, що США таки надавали допомогу — продуктові посилки, одначе їх конфіскували на радянському кордоні.

Фільм розповідає також про комісію Конґресу США з дослідження Голодомору, створену 1988 року за президента Рейґана під керуванням Джеймса Мейса. Український історик, академік НАНУ С. Кульчицький розповідає у фільмі, що Інститутові історії України було тоді доручено дослідити питання та відповісти американцям, що, мовляв, жодного штучного голоду в СРСР не було. «Був 1988 рік, починалася епоха гласності», — зазначає п. Кульчицький. Історики дослідили архівні документи, і їм уперше відкрилася найстрашніша таємниця сталінських часів. Доповідь працівників Інституту історії була опублікована в Українському історичному журналі (№ 3 за 1988 рік), зазначає п. Кульчицький і додає: «Навіть перший секретар ЦК УРСР В. Щербицький змушений був уперше визнати, що Сталін організував штучний голод в Україні».

Завершальні кадри вражають своїм драматизмом: тодішній заступник прем’єр-міністра України Іван Васюник підраховує приблизну кількість людських життів, відібраних Голодомором: «Щодоби вмирало до 25 тис. людей». Загалом, за приблизними підрахунками, загинуло близько 8 млн осіб. А за спиною п. Васюника пливе нескінченний список імен і прізвищ…

Автор ідеї та продюсер, а фактично натхненниця фільму Марта Томків народилася в Детройті. Її батько Зеновій, родом із Тернополя, був викладачем математики в університеті; мама Ірина — із Надвірної, бухгалтерка; обоє опинилися в США після Другої світової війни. Попри народження в Америці, першою мовою Марти була українська. «Мусила вчити англійську, як пішла до дитячого садочка, а до п’яти років розмовляла тільки українською», — каже Марта. Вона й досі спілкується українською, ніби вчора приїхала з України.

Від семи років дівчина мріяла створювати фільми в Голівуді. Закінчила кіношколу в Детройті та Вищу школу образотворчого мистецтва в Нью-Йорку. Потім виїхала до Лондона, де працювала в різних продюсерських телекомпаніях, як кореспондент американського журналу Videofile подорожувала країнами Європи. Повернувшись до США, отримала ступінь бакалавра з кіно, радіо й телебачення в університеті Wayne. Свою кінокар’єру розпочала в Детройті — помічником помічника режисера з визначення місця зйомок у фільмі «Вісім миль». Згодом «набралася нахабства» й приїхала в Голівуд. Зателефонувала одному з продюсерів: «Я шукаю праці». Видзвонювати різним особам довелося з місяць, аж доки її не взяли на подібну посаду — location manager. На ній жінка працює й досі, уже можна нарахувати кілька десятків фільмів, де вона брала участь. «Убити Біла», «Трансформери», «Червоне око» — серед них. Перед зйомками стрічки «Місія нездійсненна-4» її відрядили до Москви підготувати ґрунт для зйомок. Враження від цієї подорожі в Марти настільки незабутні, що вона ділиться ними зі мною: «За мною стежили, мене прослуховували, вломилися в мій комп’ютер. Тричі робили обшук у мене в номері. Звісно, уже знали, що я роблю фільм про Голодомор. У готелі мене попереджали, щоби не ходила сама по Москві вночі. Ніколи не стикалася з такою «гостинністю». Мала відрядження на шість місяців, однак після одного місяця описала продюсерові фільму, що діється. Було вирішено перенести зйомки до Праги».

Проте під час роботи над стрічкою про Голодомор Марті вже довелося зіштовхнутися з подібним «прийомом гостей» у Харкові. І це відбувалося 2008 року, тобто тоді, коли в Україні була максимальна свобода, ба більше, коли запроваджувалася на державному рівні програма визнання, дослідження та вивчення Голодомору як Ґеноциду українського народу.

«Ми провели в Україні п’ять тижнів: я, Роберт Лі, помічники та фотограф Дмитро Кузьменко, українець із Торонто. До нас приєдналася одна українська письменниця, чудова жінка; ми робили інтерв’ю з її мамою, яка пережила Голодомор, а опісля письменниця нас супроводжувала в Харкові. Урядовець, призначений нам гідом, покинув нас. Ми поїхали в міськраду — брати інтерв’ю в Президента Ющенка. Тут на нас почали полювати якісь типи на «мерседесах», на вигляд — ніби з фільмів про Джеймса Бонда. Оточують нас, куди би ми не пішли. Знімають нас, анітрішки не ховаючись, а Дмитро знімає їх за цим заняттям. Ми пішли до свого готелю — вони за нами! Телефоную до урядовця, якого було призначено нам за гіда: мовляв, рятуйте нас. Одразу приїхали дві машини зі спецзагоном міліції: «Ви мусите якнайскоріше виїхати з Харкова!» Відвезли нас на вокзал і супроводили аж до самого вагона: «Не виходьте з вагона!» А ті мафіозі стоять просто на пероні, під вікнами! Тут заходить жінка із донькою-підлітком і, назвавшись знайомою тої жінки-письменниці, раптом починає чіплятися до Роберта: візьміть доньку до Голівуду. Так настійливо! Аж коли поїзд рушив, ми зрозуміли: вона нас у такий спосіб рятувала — розіграла «спектакль», щоб обернути весь епізод на комедію. На наше щастя, ми в Харкові встигли ще до зіткнення з мафіозі зробити кілька інтерв’ю з людьми, котрі пережили Голодомор», — розповідає фахівець.

Навіть в Америці було кілька спроб перешкодити створенню фільму. «Телефонували до нас серед ночі, щойно я почала 2007 року робити попереднє дослідження, і грізним тоном: «Забудьте, припиніть» — і таке інше українською мовою. Так і не знаю досі, хто це був», — каже п. Марта. Проте ніщо не могло її зупинити. Вона навіть запалила цим свого приятеля, кінорежисера й музичного продюсера Голівуду Роберта Лі, англомовного американця, який нічого не знав про Україну до зустрічі з п. Томків. Марта захопила його настільки, що він згодився стати співавтором її проекту. Звернулися до української громади, насамперед до кредитівок.

Першим відгукнувся з кредитівки Андрій Якимович, зробив перший внесок — $5.000. Потім добру пожертву надала кредитівка Клівленда. Суттєво допомогла Орися Бурдяк, голова всіх кредитівок. До створення фільму найбільше спричинилися Богдан Федорак і Тарас Гунчак.

«Якось їду в Лос-Анджелесі в авті, ніч, злива — і раптом телефонний дзвінок: «Я чув, що ви робите фільм про Голодомор. Хочу допомогти». Це був Тарас Гунчак, усесвітньо відомий історик, автор 27 наукових монографій, колишній професор Університету Ратгерс. Він став науковим консультантом і співавтором сценарію разом із Робертом Лі. А Богдан Федорак організував мені зустрічі в Україні з людьми, що пережили Голодомор. Також він ознайомив мене з документами щодо Голодомору, нещодавно розсекреченими в Національному архіві у Вашинґтоні, — їх копії зберігаються в Центрі української культури в Детройті. Там я й побачила листи селян до президента США. Я переконалася: Америка знала про зорганізований Сталіним голод в Україні», — зазначає п. Марта.

«У Москві наш готель був напроти сумнозвісної Луб’янки. І щоразу, коли я проходила чи проїжджала повз цей похмурий будинок, моє серце стискалося: скільки ж тут понівечено доль, відколи його збудовано, — і досі ці справи тривають», — підсумовує п. Томків.

Злочини більшовиків досі не засуджені. Сучасні керівники Росії фактично є їхніми ідейними нащадками. Навіть формально визнавши деякі злочини за факт, бо вже неможливо було їх заперечувати, російські керівники шалено опираються повним і чесним їх оцінкам, їхній юридичній кваліфікації, гідному відшкодуванню жертвам. Ставлення до Голодомору 1932—1933 рр. — яскравий приклад такого «напіввизнання». Росія вже більше не може заперечувати створення сталінським режимом штучного голоду в Україні, на Кубані та Поволжі. Проте російські керівники та пропаґандисти, що їх обслуговують, усіма можливими способами опираються юридичному кваліфікуванню Голодомору як Ґеноциду української нації.

P. S. Дізнатися більше про фільм та придбати можна на його сайті: www.holodomorthemovie.com

 Надія Банчик

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...