Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

Історії скарбів, на які українці натрапили випадково

Автор:

|

Червень 05, 2019

|

Рубрика:

Історії скарбів, на які українці натрапили випадково

Корона з Михалківського скарбу

Українська земля багата не лише природними ресурсами, а й історією. Впродовж тисячоліть через територію сучасної України прокочувалися хвилями різні народи: від кіммерійців і скіфів —до племен слов’ян. Кожен із цих народів залишив слід на нашій землі. Тому нічого дивного, що чимало українців почали захоплюватися пошуком скарбів. Однак, дуже часто скарби знаходять люди, які їх не шукали.

Золото пастушків
Улітку 1876-го двоє дівчат — Катерина та Настя Данильчук, гнали худобу на пасовище неподалік від с. Михалків, що на березі річки Нічлави на Тернопільщині. Сонце, що відбивалося у калюжах після зливи, враз заграло зовсім іншими барвами: дівчата побачили на схилі вимулені блискучі предмети. Як з’ясувалося, їх було багато — загальна вага золотих предметів становила 7,5 кг.
Так знайшли відомий михалківський скарб золотих прикрас VIII-VII ст. до Р. Х. Мати дівчат, отримавши за знайдене золото значну суму, поставила там кам’яний хрест. Цікаво, що через 20 літ після цієї події, 1897-го, у тому ж Михалкові на відстані 28 м від місця знайдення першого скарбу під час ремонту дороги знайшли й другий скарб. Ці коштовності викупили графи Дідушицькі для свого приватного музею у Львові. Пізніше його зберігали у Львівському історичному музеї, доки 1940 року його не вивезли до Москви. Подальша доля скарбу невідома. У Львівському історичному музеї збереглися лише гальванічні відбитки та фотографії скарбу.
Предмети з другого михалківського скарбу значною мірою розійшлися по руках робітників, котрі ремонтували дорогу. Згодом окремі з цих коштовностей перепродали лихварям у Вінниці, Одесі й інших містах. Дещо зберігають зараз у Природничому музеї у Відні, Археологічному музеї в Кракові та низці інших європейських музеїв і приватних колекцій. Для цих коштовностей використовували золото приблизно 900-ї проби. Загалом, два скарби складаються з двох діадем, кількох тисяч намистин і «крилатих» пронизок, золотих чаш, зооморфних і лучкових фібул, блях, гривень, браслетів, а також чотирьох золотих зливків завдовжки 20 см.

Коштовності скіфських курганів
Пошуки скарбів — не ознака сучасних часів, адже могили єгипетських фараонів шукачі легкої наживи розграбували ще у стародавні часи, так само, як і кургани скіфських царів в Україні. Сумнівну «традицію» пізніше підтримували навіть на державному рівні. Зокрема відомо, що 1763-го за наказом губернатора Новоросійського краю О. Мельгунова, котрий, звісно, не лише про скіфів, а й про археологію жодного поняття не мав, розкопали Червону (Литу) могилу, розташовану за 30 верст від сучасного Кропивницького. Виявлені в кургані речі губернатор подарував імператриці Катерині II. Серед них була золота діадема, окуття руків’я та піхов меча зі зображенням реальних і фантастичних звірів. Золоті оздоби вбрання датували початком VI ст. до Р. Х.
Однак найбільші скарби скіфів відкривалися тим, хто їх не шукав. Навесні 1830 року влада вирішила переселити 108 родин відставних матросів із Севастополя до Керчі, тоді ще зовсім незначного містечка, розташованого на місці стародавнього Пантікапея, колишньої столиці Боспорського царства. Для спорудження будинків місцеві урядовці наказали брати камінь із великого кургану Куль-Оба. 19 вересня робітники відкрили вхід до гробниці, збудованої приблизно у 400-350 рр. до Р. Х., де були розкішні речі, які супроводжували скіфів у загробному житті. Тіло царя лежало під східною стіною на розкішному дерев’яному ложі. Його голову прикрашала діадема, увінчана гострим головним убором зі золотими підвісками, а на шиї висіла велика золота прикраса вагою 461 г. Зап’ястя прикрашали браслети, а поряд лежали нагайка, ніж, сагайдак — все це з інкрустацією золотом або коштовним камінням. Поруч лежало тіло жінки з багатющою колекцією золотих прикрас. Уночі, коли археологи покинули розкопану могилу, туди кинулися грабіжники. Що знайшли при пограбуванні — невідомо. За припущеннями, знайдені золоті речі скіфського поховання зловмисники перелили на злитки та продали. Вцілілі знахідки з кургану Куль-Оба зберігають у Росії, у різних відділах музею Ермітаж.

Найбільший в Україні скарб
Улітку 2007-го в лісі на горі Тепе-Оба біля Феодосії у Криму випадково знайшли 10 168 монет часів кримського ханства — найбільший скарб в історії незалежної України. Монети, виготовлені з низькопробного срібла і міді (80 % міді і близько 20 % срібла), були складені у глечик.
Поряд із офіційною версією, поширилися чутки, що цей скарб знайшов відомий чиновник, котрий будував дачу. Близько трьох тижнів він ховав монети вдома. Коли все ж наважився віддати їх музею, то попросив не називати його прізвище.
До 2007 року найбільшим скарбом вважався кримський скарб, знайдений на території середньовічного міста-фортеці Чуфут-Кале, за 3 км на схід від Бахчисараю. Він складався з 4 250 монет.
Але найбагатшим скарбом, виявленим в Україні, вважається Перещепинський скарб, знайдений 29 травня 1912-го за північно-західною околицею с. Мала Перещепина Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (тепер — Новосанжарського району Полтавської області). 12-річний Федір Деркач і 14-річний Карпо Маджар пасли худобу в Карноуховій балці, неподалік Ворскли й її притоки Тагамлика. Несподівано Федір провалився ногою в якусь яму. Удвох із Карпом вони дістали звідти, крім великої срібної позолоченої амфори, ще кілька золотих чаш. Після того, як знахідки побачили в селі, місцевий священик повідомив про це владу в Полтаві. За два дні в селі з’явилися поліціянт та археолог Іван Зарецький. Але за той час селяни розкопали місце скарбу та порозбирали монети, коштовний посуд, персні, браслети, позолочену зброю та кінську упряж. Згодом поліція вилучила в селян 800 золотих і срібних предметів. Але всього вилучити такі і не змогли. Загальна вага речей зі золота сягала 25 кг, а зі срібла — 50 кг.
Час захоронення скарбу визначили достатньо точно за знайденими в ньому монетами — VII ст. Більшість дослідників вважає, що скарб належав вождю степових кочівників. На початку 1980-х рр. німецький учений Йоахім Вернер, а потім і австрійський науковець Вернер Зайбт і болгарські історики й археологи, детально дослідили скарб і прочитали написи давньогрецькою мовою на перснях-печатках із нього. Базуючись на даних цих досліджень, Йоахім Вернер 1984 року видав монографію, присвячену Перещепинському скарбу. У ній він висунув версію про те, що біля Малої Перещепини знайшли поховання хана Кубрата, кагана Великої Булгарії, до складу якої в VII ст. входила й частина території сучасної України.

Давній ідол із дна прикордонної річки
Випадок допоміг виявити й унікальну скульптуру, яка має величезне значення для історії релігійних вірувань слов’ян — Збручанського ідола. Влітку 1848-го річка Збруч, яка у той час була кордоном між Австрійською та Російською імперіями, через посуху обміліла так, що перетворилася на невеликий потічок. Одного серпневого дня пастухи Мартин Бартошевський та Іван Халаман із с. Личківці на Тернопільщині, запримітили, що з води виглядає обтесана кам’яна брила, що здалеку нагадувала голову потопельника. Чутки дійшли до австрійських прикордонників. Хтось із солдатів стрибну у воду, щоб з’ясувати, що ж насправді там є. Виявилося, що це таки камінь. Із маєтку місцевого поміщика Костянтина Зборовського пригнали три пари волів. Брилу обв’язали мотузками й витягли на берег. Вона виявилася чотиригранним стовпом, що був вкритий різьбленнями.
Костянтин Зборовський подарував ідола приятелеві графу Мечиславові Потоцькому із сусідніх Коцюбинчиків, котрий перевіз його до свого маєтку. Він хотів встановити її на насипі при в’їзді до села, однак місцеві селяни запротестували, бо боялися, що поганський ідол принесе їм нещастя. У зв’язку з цим граф подарував скульптуру Краківському науковому товариству. Пізніше вона потрапила до Краківського археологічного музею, де й зберігається досі.

Античні скульптури під радянською побілкою
Азарт і пристрасть у пошуках скарбів — кепські помічники, вважав Борис Возницький, патріарх українського музейництва, багаторічний директор Львівської національної галереї мистецтв. Саме так сталося 2001 року, коли його запросили оглянути занедбаний палац Лянцкоронських ХVІІІ ст. у Новому Роздолі, який готувалися передати у приватні руки.
На фасаді палацу п. Возницького зацікавили скульптури. Він попросив у сторожа драбину, сам піднявся нею і не повірив побаченому. Під нашаруванням радянської побілки виявилися мармурові скульптури ІІ ст. до Р. Х. Швидко на своїх «жигулях» мистецтвознавець повернувся до Львова і знайшов документальне підтвердження в архівах: власник цього палацу 1884 року мандрував Азією, був у Туреччині й звідти привіз до Галичини римські скульптури, якими й прикрасив палац. Одержавши дозвіл відповідних державних установ, Борис Григорович доправив античні скульптури до картинної галереї.

Андрій Павлишин, ZIK

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...