Звір у доброму серці. У цій дивній фразі, сказаній зопалу, — увесь Панас Мирний
В 1915-му, у Першу світову, жандарми шукали якогось Панаса Мирного. Той друкувався в австрійській Галичині, а тоді саме полювали на «шпійонів-австріяків». А тим часом Афанасій Рудченко жив собі цілком леґально, за бездоганну службу отримав від царя Миколи ІІ золоту табакерку. Курйоз виник через те, що жандарми не читали українських книжок. Освічена ж публіка знала, хто пише під псевдонімом Мирний.
Чиновником він став у 16, писати почав також рано. Як поєднати те й інше? Вирішив «в служебном отношении отыскать такое местечко, которое, обеспечив меня насчет дневного питания, не ставило бы меня в разлад с совестью». На службі сидів коло бухгалтерських книжок, а після неї — писав прозу в тих-таки бухгалтерських книжках. Між чиновником Афанасієм Рудченком і письменником Панасом Мирним був установлений «паритет» — щоб один не заважав іншому. Доки Рудченко був дрібним чиновником, це вдавалося. Та його почали підвищувати по службі. І що вищі посади обіймав Афанасій, то більше мав клопоту Панас. А на літературну працю не проживеш. Отож доводилося воювати зі самим собою й дедалі частіше програвати в цій війні. Як сказав Євген Чикаленко, велика шкода для нашої літератури, що Мирного не вигнали зі служби. От Карпенка-Карого вигнали з поліції — Україна отримала артиста й драматурга.
Свої найкращі твори Панас Мирний написав у 1870-х, на початку чиновницької кар’єри. Те, що він — одна з найпотужніших постатей у вітчизняній літературі, відразу було зрозуміло. Сам він себе як письменника ставив невисоко. Був надто вимогливий до себе й довго озирався на старшого брата Івана, талановитого публіциста. Саме йому Панас показав перший варіант «Чіпки», з якого потім постав роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Цю назву придумав Іван, він же дописав кілька розділів. Твір вийшов у співавторстві братів — під псевдонімами Мирний і Білик. Іван згодом покинув літературу. Казав, що вона лиш для домашнього вжитку. Став високим чиновником у Петербурзі. З усіх сил тягнув до себе Панаса, а той, упертий, не захотів — жив собі в Полтаві, де помер 28 січня 1920 року й похований.
Брат називав його Довготелесою Гітарою — за високий зріст і чутливість. А пізніше, не без іронії, звав Праведником. Панас, уже дорослий, натрапив у якійсь статті на слово «проституція» й не міг уторопати, що то таке. Оженився пізно. Якось дружина, капітанська донька, написала йому, що затримається днів на два в батька, щоби побувати на полюванні. Він відповів: «Да пойми же ты, что охота — это убивание жизни! Я ничего не имею против того, чтобы ты весело провела еще день-другой, только не на охоте. Плюнь на охоту, воспитывай зверя в своем добром любящем сердце!»
«Звір у доброму серці» — у цій дивній фразі, сказаній зопалу, увесь Мирний. Здається, він сам мав у серці такого звіра. У ніжно-жорстокому «Хіба ревуть воли…» немало проявів потужної сили — майже безсловесної, підсвідомої. Окремі епізоди, здається, міг би написати хіба що маркіз де Сад. Роман цікаво перечитувати тепер, у посттоталітарній Україні, у якій люди й досі не навчилися бути вільними. Адже Мирний досліджує парадокси свободи — коли, після скасування кріпацтва, воля здавалася страшнішою за неволю.
Олексій Гай
Кобзар Валерій Харченко просить допомоги
Звернення кобзаря, волонтера, патріота України Валерія Харченка до всКобзар Валерій Харченко просить допомоги
APPELL von Kobsaspieler, Freiwilliger, Patriot der Ukraine Valeriy KhaЧому ніхто не знає про князя, котрий розбив перший наступ на Київ московитів?
Минуле якого не знаємо. Чому українська історія є витвором сусідськихПутін продовжує бавитися в «морський бій»
*** В небі чистім високім сяє золотом Сонце, Над Дніпром синьооким від