Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Злети й падіння Поета

Автор:

|

Березень 19, 2015

|

Рубрика:

Злети й падіння Поета

Максим Рильський

19 березня 120 років тому народився Максим Тадейович Рильський. Доля приготувала для Максима чимало крутих поворотів, підйомів і спусків. Витончений поет-лірик, віртуозний перекладач віршів багатьох іноземних письменників, він водночас був змушений написати «Пісню про Сталіна» та виправдовуватися перед партійною верхівкою, чому це в Україні «поля жовтіють, а небо синіє»…

У замилуваннi природою
Максим Тадейович Рильський 19 березня 1895 року в Києві. Його батько — етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Розеславович Рильський — був сином багатого польського дворянина Розеслава Рильського й княжни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII ст. був київським міським писарем. Дід був учнем базиліанської школи і під час взяття Умані гайдамаками 1768 року дивом уникнув смерті. Мати Максима Рильського Меланія Федорівна була простою селянкою з села Романівки (зараз Попільнянський район Житомирської області).
1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Дитинство Максима
минуло в дружбi з селянськими дiтьми i палкому, як вiн сам писав, замилуваннi природою. Спочатку навчався в домашніх умовах, потім — у приватній гімназії в Києві. Ще в дитинстві познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом Д. Ревуцьким, актором і театральним режисером Панасом Саксаганським, які мали на нього великий вплив.
Хлопець мав багато занять. «Взагалі, завше (був) чим-небудь захоплений, – писав Максим Рильський про себе в третій особі в автобіографії 1924 року. – То проектує збудувати машину для літання, то – захопившись теслярством і столярством – ходить до старого майстра Хведька по науку й носить вічно порубані та порізані пальці, то – і в значно пізнішому часі – носиться з садівницькими ножицями та книжками про садівництво тощо. Два особливо яскравих нахили, з любов’ю до природи сполучені, – рибальство й полювання».

Арешт – до дня народження
Писати Рильський почав рано, перший його вірш було надруковано 1907 року, перший юнацький збірник «На білих островах» вийшов 1910-го. Першою ж зрілою збіркою поета літературознавці вважають «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у скороченому вигляді 1926 року).
У 1920-х Рильський належав до об’єднання «неокласиків», яке зазнало офіційного переслідування владою за відірваність від проблем соціалізму. Протягом десятиліття вийшло 10 поетичних збірок, зокрема, «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін и відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), а також кілька книг з поетичними перекладами, зокрема 1927 року – переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».
Тривалий час Максим Рильський у своїй творчості, як і всі неокласики, уникав віршів про владу. І йому цього не пробачили. 1931 року його заарештували акурат у день народження та під конвоєм погнали пішки вулицями Києва до Лук’янівської тюрми, що рівно на п’ять місяців стала його новою домівкою.

Чому поет загавкав?
За цей час його друзі-неокласики були репресовані й загинули в таборах. А йому все висували незрозумілі звинувачення. Слідчий знущався з поета, кажучи, що оскільки той не визнає себе винним, то відправиться на Соловки. У документах допитів під час слідства є «Додаткові свідчення», власноруч написані Максимом Тадейовичем, які закінчуються проханням: «Сім’я моя в дуже тяжкому стані: хвора на серце жінка з чотирьохмісячним хлопчиком і другий хлопчик, учень трудшколи, зосталися без чоловіка й батька, отже, й без засобів для існування. Прошу, коли це можливо, дати мені змогу вернути собі своєю роботою ім’я чесного громадянина Радянського суспільства, а сім’ї моїй спокій».
Та, напевно, найстрашнішим для поета виявилося… звільнення. Коли оголосили: “Рильський! З речами на вихід!”, він був упевнений, що його ведуть на розстріл. А слідчий ще й налякав: “Прийнято рішення: ви відправляєтеся на 10 років на Соловки!” А коли вдосталь насолодився справленим на Рильського враженням, сказав: “Хоч ми і знаємо, що ви – класовий ворог, але ви нам ще станете в пригоді. Тож поки що вільні, йдіть!”
Емоційне потрясіння було таким сильним, що, прийшовши додому, поет став навкарачки і загавкав. А наступного дня, вийшовши гуляти на бульвар Шевченка, зомлів… Пізніше він завжди згадував про це з гумором, але за жартами відчувалося біль і образу.

Таки дотиснули
І невдовзі з-під пера Рильського з’явилося те, чого від нього очікували, – декларативні твори, злободенні вірші: «Знак терезів – доби нової знак», «Визвольник людства – вольний пролетар» і «Моя батьківщина – удар молотка…»
Між тим НКВС не спускало його з ока. «Бывш. помещик, ведущий украинский поэт, активный член националистической организации, готовящей террористический акт против тов. Сталина», -знову  зазначалося в довідці 4-го відділу УДБ НКВС УРСР від 8 січня 1938 року. В ній — пропозиція майора держбезпеки Хатеневера заарештувати Максима Рильського.
І це – при тому, що за два роки до цього Рильський написав «Пісню про Сталіна», яка стала народною. Уперше її опублікували в українській «Літературній газеті» 12 березня 1936-го. Та на піку популярності «Пісня…» опинилася після трансляції 21 березня по радіо в хоровому виконанні із закриття Першої декади мистецтва України в Москві. 1 квітня текст твору українською мовою надрукувала всесоюзна «Комсомольская правда». «Сизокрил-орла» співали на всій території СРСР від України до Мурманська і Владивостока, де скрізь жило немало етнічних українців.
Саме популярність «Пісні про Сталіна», яку довелось би заборонити у разі арешту автора, найімовірніше, і врятувала тоді Рильського.

Розпинання за націоналістичні помилки
А у вересні 1947 року на розширеному пленумі правління Спілки письменників України проти Максима Рильського висунули безпідставні звинувачення, що він знову припустився націоналістичних помилок. Доходило до абсурду. «Не відомо, яких рад ви син», – закидали йому за патріотичний вірш, написаний у дні воєнного лихоліття «Я – син Країни Рад».
За рядки «вже й поля жовтіють і синіє небо…» з вірша «Яблука доспіли…» Рильський отримав прізвисько «петлюрівець»: це ж, бачте, кольори націоналістичного прапора! Поетові дісталося навіть за ліричний вірш «Ластівки літають, бо літається…»: «Як це в час планового радянського господарювання може хтось літати, коли заманеться?»
Подібних закидів не бракувало. Найактивніше взявся за Рильського Лазар Каганович. Так, у своїх спогадах Олександр Довженко описав, як «розпинали» Рильського. Поет вийшов і присягнувся, що в Україні одвіку небо — синє, а пшениця — золота.
На нього посипалися наполегливі вимоги покаятися. Навіть найближчий його друг Андрій Малишко приходив і вмовляв: «Це треба для збереження не тільки вас, а й України.»

Годі сподіватись на щось добре
На черговій розгромній нараді поет піднявся на трибуну та подякував промовцям за «конструктивну критику». Після чого додав: «Піду я краще додому та поплачу. Тільки два слова на прощання: ви прийшли і підете, а я вже остався». Він таки залишився в літературі навіки завдяки своєму таланту й мужності. Наприклад, на урочистих зборах до свого 65-річчя неодноразово цькований поет замість пишної промови обмежився коротким зверненням, що донині є актуальним: «Вам усім я хочу сказати словами нашого великого Шевченка: «Свою Україну любіть!»
Та тоді тиск не припинявся, і нарешті 11 грудня 1947 року «Літературна газета» надрукувала «зізнання» Максима Рильського «Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі».
Переживань додав ще й лист від Сталіна, який якось на світанку принесли працівники відповідних органів. Адже від таких організацій у ті часи годі було сподіватись на щось добре. Та хвилювання були передчасними: це був дозвіл від Сталіна на можливість отримати кредит на спорудження будинку в Голосієві. Певним чином цей лист став «охоронною грамотою» для поета.
Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Він довго помирав – мав рак підшлункової залози. Йому привозили найсучасніші на той час японські ліки, лікували в кремлівській лікарні, робили все, що можна. Коли він помирав, 1964-го, і його вже привезли з кремлівської лікарні, він лежав на першому поверсі свого будинку, хоча спальня була на другому. Максим Тадейович вже не міг підніматися сходами, приходила медсестра і робила йому знеболювальні уколи. Біля входу в дім росла вишня, і всю ніч на тій вишні кричав крук. Уранці поета не стало. Поховали Рильського в Києві, на Байковому кладовищі.

Віталій Степ

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...