Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

Життя в молінні й роздумах

Автор:

|

Червень 04, 2015

|

Рубрика:

Життя в молінні й роздумах
Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового у Жовкві на Львівщині)

Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового у Жовкві на Львівщині)

Іван Франко писав про нього: “Іван Вишенський може ще й нашому поколінню служити прикладом твердості і стійкості характеру, прямоти та ясності у вислові своїх поглядів і згідності між переконаннями та цілим своїм життям”. Він був найпрогресивнішим, найближчим до народу літературним і громадським діячем кінця XVI — початку XVII ст.ст.

Іван із Вишні
Іван Вишенський народився в середині XVІ століття, в містечку Судова Вишня в Галичині. Його батьківщина була центром сеймикового життя Руського воєводства в Польському королівстві. Про точний рік народження полеміста та його справжнє ім’я, на жаль, не відомо. Іван (Іоанн) — це його чернече ім’я. А Вишенський — прізвище шляхетського роду , що мешкав у Судовій Вишні, або, як припускають дослідники, прізвисько, узяте за місцем народження. Невідомим також є соціальне походження Івана. Вважається, що його батьки належали до руської дрібної шляхти або православних міщан.
Він не отримав ґрунтовної освіти. Цей факт відзначали як сучасники Івана Вишенського, так і він сам у своїх творах. Можливо, він здобув освіту вдома, зате точно відомо, що він мав тісні зв’язки із представниками католицької латинської освіченості. Був знайомий із польською та латинською літературою свого часу, мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестанськими ідеями социніан (представники раціоналістичної течії у протестантизмі, які одержали назву від прізвища свого засновника італійця Фаусто Соцціні. – Авт.) .

Переломний момент
Замолоду він провадив досить вільне життя. З творів письменника видно, що він у молоді роки певний час жив у Луцьку, потім — в Острозі. Цілком вірогідно, що тут і здобув освіту. Іван Франко, один із найретельніших дослідників життя полеміста, висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі. На думку дослідника В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був якийсь конфлікт з єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством. Проте незаперечних доказів цього немає.
Десь у 80-х роках XVІ ст. І. Вишенський залишив батьківщину і вирушив на Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут він певний час мандрує по «святих обителях», а потім стає ченцем Афонського монастиря.
Живучи на чужині, Іван Вишенський не був, проте, відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. З Афону він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти її окатоличення й ополячення, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобленням. Твори Вишенського висловлювали визвольні прагнення народу. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність — одночасно з першим поколінням українських полемістів Г. Смотрицьким, Стефаном Куколем (Зизанієм) й іншими.

Замурований
Перші твори Івана Вишенського «Писание до всех обще в Лядской земли живущих», «Извещение краткое о латинских прелестях», написані на Афоні у 1580-х та на початку 1590-х рр., здобули велику популярність. Під кінець XVI ст. Вишенський уже підготовляв до друку збірку своїх творів під назвою «Книжка».
На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликій обителі ченців-самітників, розташованій віддалік від основних монастирських будівель. Заховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею й зваживши на заклики українських братств, 1604 року прибуває в Україну.
Прожив два роки у Львові, але розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605-го надіслав послання Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив і у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 року повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам’яній печері.

Про великого старця
Вперше у літературному творі показав життя нижчих верств суспільства — селянства. Відомо всього 17 його творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії.
Близько 1600 року на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600-1601 рр. Вишенський написав «Краткословный ответ» Пйотру Скарзі. Останній відомий його твір — «Позопище мисленне» (1615-1616 рр.)
Про те, як і коли закінчив Вишенський своє життя, немає достовірних відомостей. Помер він на Афоні, очевидно, в 20-х роках XVII ст., у молитвах і роздумах приблизно в 70-річному віці. В меморіалі православних за 1621 рік «Советование о благочестии» йдеться про виклик з Афона на Русь «преподобных мужей», в тому числі й Івана Вишенського. Але Вишенський не повертався тоді в Україну. А 1633 року якийсь чернець Леонтій у листі до львівського міщанина Миколи Золоторуцького згадує про «великого старця Іоанна Вишенського святогорця» уже як про покійного.

«Наближається до найкращих взірців барокового стилю»
Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі XVI-XVII ст.ст. не лише унікальним літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи із засад візантійського аскетизму він гостро критикував увесь тогочасний церковний і світський лад. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї як поганські.
У своїх творах він малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються в нього з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство його словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (з острозького гуртка) і польських (Пйотра Скарґи, Миколая Рея) — «наближається до найкращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).
Система поглядів Івана Вишенського є близька до систем Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера . Попри відкидання «латинської вченості» він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI ст.

Проти будь-якого «мирського» зла
Часто під теологічною оболонкою Вишенський проголошував ідеї соціальної рівності. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла.
Хотів в Україні бачити таке суспільство, де би людина почувалася вільною, де би панувало братерство між людьми, і всі жили згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію.
Твори Вишенського за його життя майже не друкувалися, а тривалий час поширювалися в рукописах. Із 17 відомих нині творів полеміста лише одне послання «От святое Афонское горы скитствующих» було опубліковане в так званій «Острожской книжице» (1598). Пізніше, готуючи написане до друку, Вишенський оформив свою «Книжку», куди увійшло десять його творів з трьома передмовами. Але ця книга теж не була надрукована, як і пізніші його твори. Всі вони вперше побачили світ у другій половині XIX ст.
Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема М. Костомаров, С. Голубєв, І. Франко, Г. Житецький і інші. Вони ж і написали низку окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими серед них є праці І. Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.
Окремим виданням твори Вишенського, з огляду на різні обставини, теж не виходили. Тільки 1955 року була видана у Москві книга: Иван Вишенский, Сочинения, Изд-во АН СССР, Серия «Литературные памятники», а 1959-го ця книга з’явилася й в Україні.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply