Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Згадаймо про Адріана Кащенка

Автор:

|

Січень 02, 2019

|

Рубрика:

Згадаймо про Адріана Кащенка

Творча скарбниця Адріана Кащенка посідає значне місце в національній художній історичній літературі України. Він народився 19 вересня 1858 року в хуторі Веселому на Катеринославщині у родині незаможного поміщика Феофана Гавриловича Кащенка, родовід якого сягає часів Запорозької Січі в пору її розквіту.
Сім’я була великою — п’ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули ґрунтовну освіту й отримали добре виховання. Найменшому Адріанові та старшому від нього на три роки Миколі судилося відіграти помітну роль в історії культури рідного народу.
1867-го Адріан вступив до Катеринославської гімназії, та після третього класу вступає до юнкерського училища. Але, на відміну від найстаршого брата, котрий дослужився до генерала, Адріан не зробив військової кар’єри. Прослуживши кілька років офіцером, він став контролером на залізниці.
Ця праця не створювала йому великої перспективи, але забезпечувала базові умови життя. Оселившись у Катеринославі, Адріан одружився, купив маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав навіть старим батькам, а коли 1888 року померла мати, узяв на своє утримання батька і доглядав його до глибокої старості.
Працював у товаристві «Просвіта», зорганізував там український народний хор, відкрив бібліотеку, влаштовував вечори пам’яті Т. Шевченка й інших українських просвітителів. Листувався з Оленою Пчілкою, Панасом Мирним, П. Стебницьким.
Найбільше Адріана цікавила історія Запорожжя. Якось спонтанно він наткнувся в Катеринославі на дві історії Малоросії — Маркевича та Бантиш-Каменського. Завдяки тим виданням усвідомив свою національну приналежність. Що малороси — окремий народ, а їхня земля це — Україна, поневолений та обкрадений край спершу поляками, а потім московитами.
Ця свідомість посилилася, коли юнак прочитав «Тараса Бульбу» Гоголя та «Богдана Хмельницького» Костомарова. Коли ж прочитав Шевченківського «Кобзаря», то полюбив українську мову, коли траплялися гроші, купував українські книжки і став складати мовою українською.
Свій шлях у літературу починав із народних легенд, переказів, казок. 1883 року виходить книга «Жар-птиця, або З паном не братайся, у прийми не бери і жінці правди не кажи». У своїй повісті «Зоряно» він показав розвиток зростання національного руху в Україні.
Восени 1917 року Кащенко переїжджає до Києва. Після перенесеного інсульту письменник хотів одержати сяку-таку пенсію від нової влади, біля керма якої стояли його духовний вчитель і однодумець М. Грушевський та В. Винниченко. На жаль, пенсії Адріан не одержав, бо молода республіка не стояла міцно на ногах. Тому Кащенко був змушений повернувся до Катеринослава і продовжив працювати на залізниці.
У 1917-1919 рр. письменник опублікував найбільше своїх творів. Не тому, що тоді їх найбільше написав, а тому, що більше не діяла цензура. У своїх творах він популяризував славетне минуле рідного народу («Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем», «Зруйноване гніздо»). Основна його праця — «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» — стала тим, що зараз називають бестселером. Із 1919-го Адріан був прикутий недугою до ліжка.
1932 року Адріана Кащенка оголосили «українським буржуазним націоналістом». Доля упорядкованого 1921 року Єфремовим шеститомного зібрання творів Кащенка невідома, можливо чекісти її спалили. Навіть його архіву та його листування до цього часу не знайдено, як прикро, але навіть його могила не збереглася. У Радянській Україні знайомство з творами Кащенка тривало до 1933 року, на Західній — років на дванадцять довше. В роки культу Сталіна і застою Брежнєва на його книги наклали категоричне табу. За часів СРСР усі книжки його були вилучені з бібліотек і до 1989-го не був надрукований жодний його твір. Натомість його твори виходили в Німеччині, Чехо-Словаччині, Канаді й інших країнах.
Помер Адріан Кащенко у Катеринославі 16 березня 1921 року. Його поховали на престижному цвинтарі, поряд із могилами воїнів Кримської війни 1854-1855 рр., котрі померли у Катеринославі. Згодом цей цвинтар більшовики зруйнували і спорудили на тому місцю парк. Тому могила письменника не збереглася. Щойно після відновлення української державності в 1991-1992 рр. були перевидані три збірки його історичних повістей і він став знаним для українського зацікавленого читача.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...