Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 18, 2019

Згадаймо педагога-літературознавця Ореста Авдиковича

Автор:

|

Січень 23, 2019

|

Рубрика:

Згадаймо педагога-літературознавця Ореста Авдиковича

Орест Авдикович походив зі священичої родини. Він народився 16 лютого 1877 року в селі Сороки на Тернопільщині. Після закінчення єдиної тоді в Галичині української ґімназії у Львові, проти волі батьків, як і проти своїх зацікавлень, став студентом Гірничої академії в Леобені (Австрія). Але юнак незабаром покинув навчання і записався на філософський факультет Львівського університету. Після закінчення студій переїхав до Перемишля, де взявся учителювати — спершу в польській гімназії, а з 1903-го — в українській. У грудня 1911 року став ще й куратором драматичної секції, під його опікою молоді учасники поставили драму Івана Франка «Учитель». Авдикович не відмовлявся і від громадської діяльності поза школою, якийсь час очолював місцеве Товариство ім. Петра Могили, яке щотижня влаштовувало наукові та популярно-наукові, доповіді запрошуючи місцевих і запрошених доповідачів.
У 1898-1901 рр. Орест Авдикович написав більше 50 оповідань, новел, нарисів, образків, поезій у прозі, літературну казку. Дебютував белетристичним нарисом «Шекс» у газеті «Діло» (1898), опублікував твір «Руслан» (1899), також публікував свої матеріали в «Літературно-науковому віснику». Видав у Львові окремою книжечкою «Нарис одної доби» (1899), збірки новел «Поезія і проза» (1899), «Метелики», «Нетлі» (обидві — 1900), «Демон руїни» (1901), «Моя популярність та інші оповідання» (1905).
Під впливом польського модерніста С. Пшибишевського О. Авдикович вдався до форм суб’єктивного вираження розірваної свідомості зневіреного в житті інтелігента — ліричних медитацій, елегій або епістол, потоку свідомості ліричного героя, який слухає «музики» своїх «нервів», до символічно-метафоричного відображення його фантастичних візій і занепадницьких настроїв, поєднав натуралістичний підхід до психологічного аналізу з лірико — символічною експресією («Демон руїни»).
Перу Авдиковича належать три ґрунтовні літературознавчі розвідки — «Лев Василович-Сапогівський» (1899), «Огляд літературної діяльності Олександра Кониського» (1908), «Форма писань Маркіяна Шашкевича» (1911). Він брав участь у святкуваннях 100-річчя від дня народження М. Шашкевича 191-го, що відбулися в Народному домі в Перемишлі.
На початку Першої світової війни, після тривалої перерви, педагог повернувся до літературної творчості, написав кілька антивоєнних, антиімперіалістичних оповідань, об’єднаних 1918 року разом із деякими ранніми творами у збірку «Біла голубка», а також велику за обсягом містерію «Ой у рідному краю та на Дикому полі», у якій реалістичні картини народного горя переплітаються з фантастичними візіями й алегоричними образами, почерпнутими з християнської міфології.
На 40-му році життя Авдикович важко захворів на запалення спинного мозку і 1917/1918 навчального року одержав відпустку на лікування у Відні. У столиці Австрії він і помер 28 жовтня 1918-го. Був похований на Центральному цвинтарі в Перемишлі, але сліди його поховання вже давно замели ті, хто й зараз затирає українські по всьому Закерзонні.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...