Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 9, 2019

Засновник української філософії був на сторожі морального здоров’я нації

Автор:

|

Листопад 13, 2019

|

Рубрика:

Засновник української філософії був на сторожі морального здоров’я нації
Григорій Сковорода

9 листопада 225 років тому завершилася біографія Григорія Сковороди, котрого, за його словами, «світ ловив, але не впіймав». Утім, він, радше, й сьогодні недосяжний для більшості співвітчизників.

Дисидент-«рецидивіст»
Роковини смерті одного з найвідоміших українців, 250-ліття від дня народження якого відзначали під егідою ЮНЕСКО, навряд чи слугуватимуть нагодою пригадати його застереження про причини багатьох негараздів. І не лише тому, що ці перестороги могли забути тому, що читали їх (чи, принаймні, чули на шкільних уроках української літератури) в надто юному віці.
Філософ Віктор Гадяцький запевняв, що коли б Сковорода захотів викладати в університеті, названому його іменем, то «українському Діогену» сказали б, що не беруть «людей із вулиці». А коли б і взяли, то вижили б швидше, ніж це зробили з ним у ХVІІІ ст. у Переяславському та Харківському колегіумах.
Бо як дисидент-нонконформіст Сковорода був «рецидивістом». Утім, він і сам не засидівся б в теперішніх українських університетах через їхню корумпованість, а також тому, що вважав — мудрість полягає не лише у пізнанні істини, а й у житті в істині.
Тобто не в обдурюванні себе й інших зовнішніми ознаками своєї значимості, а в повсякденному засвідченні знань, талантів і компетентності результатами. Тільки так можна застрахуватися від фатальних наслідків — як для себе, так і для навколишніх.

Предтеча відродження
Вочевидь, тому, що до 1920-х Сковороду ще не додумалися розпинали в прокрустовому ложі марксистсько-ленінської шкільної програми, співвітчизники не лише знали його заповіти, а й застосовували їх. Прислухавшись понад два століття тому до запевнень Сковороди «не той козак, що за водою пливе, а той, що проти», не в останню чергу завдяки йому спромоглася на відродження.
Далеко не всі вони попливли за течією тоді, коли Катерина II скасувала автономний гетьманський устрій України, зруйнувала Запорозьку Січ, закріпачила козаків і підкупила їхню старшину офіцерськими чинами та дворянством.
Заклик Сковороди пізнати себе й не зраджувати своїй сутності почули тоді принаймні ті, хто почувався у нових реаліях дискомфортно. Дізнавшись у архівах про свою славну генеалогію й недеспотичне минуле, частина нащадків козацької старшини не піддалася асиміляції, започаткувавши рух, який поступово трансформувався у національно-визвольний.
Уже в першому великому творі, написаному в Україні її народною мовою — «Енеїді» Івана Котляревського — троянці, перевдягнуті у козаків, вирушили засновувати свій Рим-Новоукраїну. Радше, не випадково той первісток новітньої української літератури побачив світ 1798 року, коли був виданий і перший із творів Сковороди — «Нарцис, або пізнай самого себе».
Естафету від нього прийняв тоді не тільки Котляревський, а й творець «Оди на рабство» Василь Капніст, гіпотетичний автор «Історії Русів» Григорій Полетика та Тарас Шевченко, котрий ділився такими своїми дитячими спогадами: «…куплю / Паперу аркуш. І зроблю / Маленьку книжечку, Хрестами / І візерунками з квітками / Кругом листочки обведу / Та й списую Сковороду».
Від Котляревського та Шевченка естафету підхопили Маркіян Шашкевич, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Павло Чубинський, Іван Франко, Михайло Грушевський, Андрей Шептицький, Микола Міхновський. І передали її наступним поколінням українцям.

Епітафія
Цю спадкоємність академік Іван Дзюба констатував рядками: «Протягом двох з половиною століть наша духовна самосвідомість, національна культура, думка і мораль невіддільні від Григорія Сковороди, розвиваючись і збагачуючись під благотворним впливом його філософсько-етичного вчення, морального прикладу його життя, пізнання ним істини з життям в істині. Від Тараса Шевченка, який ще хлопчиком «списував Сковороду», до Павла Тичини з його поетичною симфонією «Сковорода» і до нашого часу з його соціально-економічними потрясіннями та політичними пристрастями Григорій Савич Сковорода стояв на сторожі морального здоров’я нації, був виразником народної демократичної ідеї — і безсумнівно заслуговує на глибоку вдячність і широке пошанування сучасної незалежної України».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online