Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 10, 2018

Замість гончара, столяра та кравця став скульптором. До 100-річчя від дня народження Григорія Крука

Автор:

|

Жовтень 26, 2011

|

Рубрика:

Замість гончара, столяра та кравця став  скульптором. До 100-річчя від дня народження Григорія Крука

Малому хлопцеві довелося не раз бувати в батьковій гончарній майстерні. У ній він часто придивлявся, як із-під рук Якова Крука народжувався з глини різний посуд. Тож і сам інколи пробував щось ліпити — якісь там фігурки, а потім і вирізував із дерева янголят, намальованих на іконостасі дерев’яної церкви в селі Братишеві, де народився 30 жовтня 1911 року. Здіб­ності завели молодого Григора до деревообробної промислової школи в Станіславові, де навчання проходило на різьбярському та столярському відділах. Першими його роботами не дуже-то був захоплений інструктор школи пан Франчук, що за якийсь час сказав йому: «Для тебе буде краще вчитися на столяра, тож іди туди й не заважай у науці здібнішим учням!» У Львівській мистецько-промисловій школі, на відділі різьби, проф. Нальборчик сказав хлопцеві майже те саме, що й пан Франчук: «Іди звідси, бо тобі було би ліпше стати кравцем, і як ним станеш, то доведеться тобі ґудзики пришивати!» Після таких «порад» своїх учителів Григорій Крук став помічником у столярні різьбяра Андрія Коверка, який якраз тоді займався іконостасом для каплиці Духовної семінарії у Львові, а також виконував на замовлення вівтарі для польських костелів. Рівночасно Григорій відвідував майстерню скульптора Сергія Литвиненка, який для себе та своїх знайомих виробляв багацько меблевих предметів. З усього, що робив молодий Григорій, він не був задоволений.

А той за всіляку ціну прагнув потрапити до Краківської академії мистецтв. На превелике щастя, за посередництва служниці львівського маляра Фелікса Виґживальського хлопець познайомився з ним, і той не тільки що порадив йому, але й написав листа до проф. Костянтина Лящки, щоби великих педагогічних здіб­ностей скульптор прийняв Григорія на навчання до своєї майстерні.

Майже 20-річним він почав, трохи перелякавшись першої зустрічі з оголеною моделькою Марисею, займатися ліпкою, та й не тільки, бо довелося працювати над рисунками зі живих моделей у проф. Казимира Сіхульського. Здавалося, що все налагодилось, що сповнюються мрії, але в чужому місті непросто до всього звикати. Важко було знайти й помешкання. Про його труднощі дізнався Михайло Черешньовський, ровесник Григорія, також студент скульптурного відділу, який, хоч сам мешкав у одній невеликій кімнаті разом із Петром Григорійчуком, прийняв незнаного новака до себе, але ненадовго: Григорію вдалося стати співлокатором маляра Андрія Наконечного, 1905 року народження.

Будні проходили на заняттях різьби в професора Лящки, у якого Крук знайшов для себе не тільки фахову, але й батьківську опіку. Професор, людина високого культурного й мистецького рівня, гідно оцінив талант свого учня, тож намагався йому всіляко допомагати. Своєю чергою, Григорій поставився до свого зверхника з неабияким респектом і великою пошаною, усвідомлюючи своє щастя навчатися в польського скульптора, у котрого раніше вчилися такі українські студенти: Сергій Литвиненко, Михайло Гаврилко, Наталка Мілян і інші. Поза академією життя Григорія минало серед знайомих українських студентів, об’єднаних і згуртованих у мистецькому «Зареві», членами якого були: Дам’ян Горняткевич, Мирон Білинський, Марія Гарасовська, Ярослав Красневич, Нестор Кисілевський, Юрій Кульчицький, Петро Григорійчук, Ярослав Лукавецький, Наталка Мілян, Богдан Стебельський, Михайло Черешньовський, Володимир Продан, Михайло Кміт, Михайло Зорій, Аріадна Шумовська, Денис Іванців і низка інших. Із цим угрупованням спів­працював і Григор Крук. Він брав участь в організуванні різних культурних вечорів, бував присутнім на дискусіях на актуальні теми тощо. Пізніше він пригадував собі незабутнього Юліяна Ґеника-Березовського, надзвичайного декламатора, слова якого витискали сльози з очей та будили в серцях кожного зі слухачів любов до української мови й рідного слова.

Безмежно вдячним був Григорій проф. Богданові Лепкому, визначному поетові, письменникові, мистецтвознавцеві та любителеві мистецтва, який тоді жив, малював і працював у Кракові. За його сприяння він отримав замовлення на виконання бічного вівтаря, у центрі якого було розп’яття Христа, для української греко-католицької церкви Св. Норберта. Винагорода за прекрасне викінчення вівтаря поставила різьбяра, як-то кажуть, на ноги. Подальші студії скульптурного мистецтва в Берліні запропонував панові Крукові сам Б. Лепкий. Спроби отримати посвідку студента академії та паспорт виявилися успішними, але супроводжувалися неабиякими перешкодами з боку польської поліції та ректора академії Фредерика Павтча.

Отож по закінченні шести семестрів академії своїми силами мистець завдяки власним зусиллям і волі подався на Захід. Місто Краків здавалося йому замалим і затісним для ширшого подиху його грудей, наповнених бажанням просуватися вперед й досягати вимріяної мети. Восени 1937 року Григорій Крук опинився в Берліні. Після чималих клопотів йому довелося оселитися в приватному помешканні на Ґететшрассе, поблизу школи. Наука в професорів Альфреда Воцке (Фоцке) й Отто Гіцберґера почалася 1938-го. Добрі умови стипендійного життя й навчання в Берлінській академії мистецтв надавали студентові нової наснаги до праці. У вільний час він помагав першому з професорів у виконанні приватних замовлень. Студенти в цього викладача мали велику творчу свободу, і здібності кожного індивідуума професор оцінював самостійно. Поза мурами академії пан Крук познайомився з отцем прелатом Петром Вергуном, відомим скульптором Федором Ємцем, своїм земляком Василем Кужимом і його дружиною гетьманівною Єлисаветою Скоропадською, до речі, також скульпторкою, а ще з визначним графіком Робертом Лісовським і іншими особистостями української діаспори в Німеччині.

Найдовше товаришував із проф. Отто Гіцберґером і його сином. Був знайомий ще й із такими скульпторами, як Ґеорґе Кольбе, Ріхард Шайбе, Гуґо Ледерер, Арно Брекер і з кількома іншими.

Початок Другої світової війни 1939 року перервав навчання багатьох, а серед них — і студента академії мистецтв у Берліні Григорія Крука. Туга за батьками, сестрами й братом дала поштовх до подорожі додому, у рідний Братишів. Це був останній побут молодого скульптора в Україні. Живим він повернувся до Німеччини, де кінець війни застав його в Мюнхені. У цьому місті він і оселився. Настав новий етап життя та творчої самостійної праці. Уже в перші повоєнні роки він стає помітною фігурою серед українських мистців у Західній Європі. Григорій Крук узяв участь у збірній виставці мистецької творчості в Мюнхені в січні 1947 року, а також у груповій експозиції, що проходила у Берхтесґадені з 8 до 22 червня. «Крук надав низку різьб, сюжетно різноманітну, багату статичною формою, творів, які свого мистця репрезентували як одного з найкращих українських скульпторів», — зазначив Юрій Соловій у рецензії на виставку Української спілки образотворчих мистців (УСОМ), що була організована в Реґенсбурзі в грудні 1947-го. Того ж року з-під пера мистецтвознавця Святослава Гординського з’явилася майже 50-сторінкова книжка «Крук, Павлось, Мухин — три українські різьбярі», у якій було поміщено 16 ілюстрацій скульптурних творів пана Крука. Слід назвати кілька з них: «Кучерявий хлопець», «Клячуча», «Швачка», «Вагітна», «Селянин» (бронза), «Афродита», «Втеча» (гіпс), «Голова хлопця» (теракота). Про ранні твори скульптора автор матеріалу, поміж іншого, писав: «У них уже навіяні всі риси його пізнішого стилю: сильна ліпка, форми наче рубані, ґудзуваті».

Через 40 років, упродовж яких маестро Крук створив велике число скульптурних творів, виставку з його 46 скульптур і 45 рисунків було організовано в Cliff Castle Art Gallery & Museum у місті Брадфорді (Англія). Експозиція тривала до 4 січня 1987-го. Із цієї нагоди було випущено чепурний 16-сторінковий каталог. На його сторінках було поміщено відгуки д-ра Іси Бауер, д-ра Володимира Поповича та 12 репродукцій скульптур і трьох рисунків, виконаних вугіллям. Якщо мова зайшла про виставки мистця, то їх у нього не бракувало. Експонував свої твори в Парижі, Відні, Римі, Лондоні, Женеві, Ґенті, Дубровнику, Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто, а найчастіше у Мюнхені (1946, 1947, 1952, 1960, 1963, 1969), а також у численних містах Німеччини. Доцільно буде згадати про одну з посмертних (помер Григорій Крук 5 грудня 1988 року) виставок майстра, відкриття якої відбулося 25 березня 2010 року у Львівській галереї мистецтв. Експонувалося 25 бронзових скульптур під промовистою назвою «Жіночі образи у творчості Григорія Крука», привезених спершу до Києва, де виставка пройшла раніше, у межах «Великого скульптурного салону-2010» в Українському домі, із колекції Української бібліотеки імені Т. Шевченка в Лондоні.

Скульптурне мистецтво Григорія Крука отримало неабияке визнання в широких колах мистецького світу, а про його життєвий шлях і творчий доробок було написано кілька книжок. Напередодні смерті маестро побачила світ об’ємиста за змістом, із багатьма односторінковими репродукціями монографія, у котрій поміщено 192 твори, серед них — десятки портретованих: Папи Павла VI, Тараса Шевченка, єпископа Івана Бучка, Андрія Мельника, Миколи Руденка, Володимира Яніва, Святослава Гординського, Якова Гніздовського, Ярослави Стецько, Ірини Малицької, проф. Пеленського та низки інших. Серед різних відгуків чи статей про творчі досягнення великого майстра, що з’явилися на шпальтах різноманітних періодичних видань українською мовою, знаходимо й кілька написаних англійською та німецькою. Цікавий аналіз творів маестро Крука подала Дарія Даревич, представивши нашого скульптора як «співця селянської долі». І наостанок згадаємо, що на 78-му році життя Григорія Крука не стало. Залишилися по ньому сотні скульптурних творів маестро як живі свідки велетня-людини, яка жила мистецтвом і Україною.

Павло Лопата

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...