Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 8, 2020

Загадаймо про Осипа Куриласа

Автор:

|

Серпень 01, 2020

|

Рубрика:

Загадаймо про Осипа Куриласа
Осип Курилас

7 серпня 1870-го, 150 років тому, у дяка-вчителя з м. Щирець, що на Львівщині, народився син, якого назвали Йосипом (Осипом). Талант мистця в нього проявився у дитячих літах, душа тягнула до малярства. Але навчатися у професійних школах не мав змоги, бо в батька не було достатньо грошей. Треба було годувати восьмеро дітей. Тож мистецький фах Осип здобував власними силами. Дяківська школа у Львові стала першою. Церковно-релігійні зайняття сприймав не дуже радо, але батько наполягав. Хотів, щоб син став його наступником.
Вступити до промислово-мистецької школи у Львові допомогли чужі люди. Після чотирирічного навчання (1896-1890), отримав змогу працювати столяром і малювати портрети заможних людей, щоб заробити грошей на подальші мистецькі студії. З 1895-го навчався у Краківській академії мистецтв. Навчався разом із Олексою Новаківським (1872-1935) і приятелював із ним довгі роки. Обоє любили творчість Ю. Фалата, ректора академії. Чарівність його кольорів Курилас використовував на початках своєї творчості та згодом, створюючи пейзажі воєнних подій. Перші роботи маляра, котрий 1901-го закінчив краківські студії, — краківські етюди. Хоч розмірами не великі, але великі за своїм значенням, бо в той час переважна більшість художників малювала здебільшого пейзажі, позначені «новою штукою» зламу ХІХ і ХХ ст. З того періоду залишилося кілька відомих полотен: «Краєвид із Кракова», «Краків», «Етюд дерева». Публічно картини Куриласа виставляли в Кракові, а 1901-го і 1902 року — на виставках «Товариства для розвою руської штуки», заснованого 1898-го Іваном Трушем та іншими ентузіастами мистецької справи у Львові.
На початку 1910-х маляр працював над ілюстраціями до книжки «Історія України-Русі» Миколи Аркаса. До цього 424-сторінкового видання увійшли його малюнки «Гетьман Петро Сагайдачний», «Сагайдачний під Москвою», «Переслідування православних», «Хмельницького обирають гетьманом», «Реєстрові пристають до Хмельницького під Жовтими Водами», «Хмельницький приймає послів зо Львова», «Переяславська рада», «Смерть Богдана Хмельницького», «Юрій Хмельницький іде в монастир», «Гетьман Іван Мазепа», «Шевченко на засланні» і «Похорон Тараса Шевченка».
Куриласу належать документальні ілюстрації до подій історії України. Дослідники творчості Осипа Петровича вважають ці його праці подібними на станкові художні картини. В них бачимо вірогідні портрети осіб, справжніх героїв і діячів у нашій історії. Доречно зазначити, з яким великим пієтетом звеличив маляр нашого поета Тараса Шевченка. До його постаті мистець звертався ще не раз, а саме — 15 липня 1918 року. На полотні величиною 124 х 96 см ін. створив портрет нашого Кобзаря олією, назвавши його «Дивлюся, аж світає…». У поясного Тараса бачимо гусяче перо в лівій руці, а праву маляр намалював піднятою над очима. Репродукції цього твору не раз друкував у різних часописах, зрештою, він став пропаґандистським плакатом. Прикладом цього нам доцільно слугує обкладинка журналу «Жовтень» (Львів, ч. 2 за 1961 р.), на яку його редакція помістила саме цю роботу мистця до століття від дня смерті Тараса Григоровича.
Неабиякої вартості набули картини Куриласа, створені під час воєнних заворушень, коли він служив у леґіоні Українських січових стрільців (УСС), і не маючи хисту орудувати зброєю, працював у складі «Пресової квартири» — центрі культурно-освітньої роботи серед галицького січового стрілецтва, що діяв при різних осередках. Для Куриласа облаштували робітню в с. Тудинка на Тернопільщині. Там маляр створив багато портретів, замальовок та окремих картин більшого формату. Як військовий кореспондент, намалював близько 200 портретів стрілецьких діячів, із яких збереглося лише кілька. Ці картини можна було оцінити за репродукціями на листівках, які видавали у Львові, Перемишлі та Коломиї. А близько 30 портретів пензля Осипа Куриласа нещадно знищили 1952 року в Національному музею у Львові. Він створив портрети Василя Дідушка, Сеня Горука, Григорія Коссака, Лева Лепкого, Миколи Голубця, Остапа Вахнянина, Леся Черкавського, Вариводи, Гірняка, Левицького, Камінського, Панчака, Гнатовича, Лисняка, Синякової, Олени Степанівни, монахині й інших старшин, стрільців, хорунжих, підхорунжих, командирів різних куренів, а також Миколи Угрина-Безгрішного, редактора «Червоної калини». Наступними творами Куриласа, намальованими на місцях побуту УСС, були: «Зміна варти», «Село Соснів», «Хата над Студинкою», «Перепони над Стрипою», «Розстрільна УСС на Лисоні», «Погоріла», «Стрілецька квартира», «Убитий стрілець біля хреста», «Пейзаж із Іванівки», «Церква зі села Потік коло Рогатина», «Семиківське побоїще», «Церква в Черниці», «Церква св. Духа в Рогатині», «Вид із поїзда на Чернівці», «Дві жінки. Благодатна», «Коні біля возу. Юстинівка», «Кінь біля хати. Мельники», «Пісочна», «Бездомні», «Бій на Маківці», «Бій на Лисоні», «Бій на Сінній площі в Києві» та ряд інших на теми життя та бойової діяльності УСС. Серед малюнків мистця варто відзначити ще й такі: три окремі картини «Бо війна війною», «Прощання», «Ой видно село, широке село», «Після бою», в яких зафіксовані драматичні а то й ліричні події війни.
Як учитель малювання в середніх школах і семінаріях у Польщі, з 1919-го аж до виходу на пенсію 1936 року працював педагогом. Крім навчання молоді в шкільних класах, мистець показав свій талант в галузі книжкової ілюстрації, якою займався раніше. Він знав, чого бракує в шкільних підручниках українською мовою для дітей. «Перша книжечка» як читанка вийшла друком 1919-го у видавництві газети «Діло», яке мало свою друкарню у Львові з 1908 року. Осип Курилас спільно з Оленою Кульчицькою (1877-1967) та Антоном Манастирським (1878-1969) оформив цю книжечку, після якої зробив багато більше ілюстрацій до кількох інших. Одну з них видали 1923-го під назвою «Буквар». Були й численні серії рисунків виконав для журналу «Світ дитини» та газети «Новий час». Велика кількість рисунків висунули цього майстра графіки на одного з лідерів народного мистецтва Західної України. Життя простих людей та їхній побут були йому дуже близькими.
У листопаді 1919 року в Національному музеї у Львові організували «Виставку сучасного малярства Галицької України», яку поділили на дві частини. Перша складалася з творів малярства від XVII до другої половини ХІХ ст., а друга — від 1890-х до 1919 року. Осипа Куриласа зарахували до другої зі шістьма творами: «Дивлюся, аж світає…», «Подільський краєвид», «Портрет стрільця», «Гірський краєвид», «Церковця» та «Дівчата». На початку 1920-х рр. у Львові постав Гурток діячів українського мистецтва (ГДУМ), до якого адаптувалася частина мистців з Великої України, втікаючи від сталінського режиму. 1930-го створили Західно-українське мистецьке об’єднання (ЗУМО), а за участю Святослава Гординського (1906-1993) 1931 року у Львові заклали нову творчу організацію — Асоціацію незалежних українських мистців (АНУМ). Курилас брав участь у всіх цих об’єднаннях, займаючи позицію прихильника «консервативної малярської школи», проте найбільше — як викладач мистецтва в школі Олекси Новаківського. На причетність до цієї школи маляра, вказав мистецтвознавець Володимир Овсійчук у своїй монографії «Олекса Новаківський» (Львів, 1998).
У міжвоєнні роки Куриласа працював у жанру пейзажу, переважно сільських місцевостей із церквами та пленерних композицій. Його олія «Замок» (1924) характерна для тих часів. Фортифікацію давно збудованого замку мистець зобразив майже зруйнованою, що височіє на порослому деревами пагорбі. Як залишки кам’яних мурів замку, так і його підніжжя, злилися разом темними кольорами, майже чорними з тлом при заході сонця ввечері. Манера письма художника була сіро-коричнева на початках його творчості, такою вона залишилася і до кінця його життя, але зі соковитішим мазком, віддалена від реалізму й експресіоністська. Вказують на це такі жанрові твори, як «На Гуцульщині» (1942), «Гуцули читають газету» (1945), «Лісоруби» (1947) та «Колгосп у Щирці» (1949). Популярний художник створив ще й такі картини: «Катедра Св. Юра у Львові», «Портрет Андрея Шептицького», «Втеча німецьких загарбників із м. Щирець», «Битва батраків з куркулями», «Бездомні», «Бабуся», «Гуцульська пара», «Автопортрет» та інші, з якими увійшов до плеяди видатних мистців, яскравих малярів, котрі міцно пов’язали свою творчість із життям і побутом рідного народу та його історією та традиціями й одночасно піднесли українське мистецтво на найвищий художній рівень.
Не раз окрасою мистецьких імпрез у 1930-х рр. у Львові ставали виставки картин. Під назвою «Мазепинська вистава» в Національному музеї у Львові 1932-го, крім зібраних літературних творів Вольтера, Байрона, Словацького, Пачовського, Стешенка, Лепкого й інших, з малярських творів були літографії Гороса Верне з 1820-х рр., «Втеча Мазепи» Кирила Устияновича (1839-1903), «Портрет Мазепи» Осипа Куриласа та ряд других. У вересні-листопаді 1935 року Курилас виступив одним із організаторів виставки, на якій репрезентував тільки три твори: «Бій на Лисоні», «Портрет отамана С. Горука» та «Під церквою». Велике число творів живописця, графіка і січового стрільця, що збереглися до наших часів, переважно у фондах Національного музею у Львові, створив майстер високої ерудиції, ідейної спрямованості та з ідеологічною настановою і свідомістю маляра-українця, котрий помер 25 червня 1951 року і був похований на Личаківському цвинтарі.

Павло Лопата

About Author

Meest-Online