Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Apr. 22, 2018

Зачистка України від українців

Автор:

|

Липень 21, 2016

|

Рубрика:

Зачистка України від українців

Іван Стешенко

Найстрашнішими для росіян була й є українізація, культура й освіта українців! Саме тому перше «резонансне» політичне вбивство в рамках червоного індивідуального терору було здійснено проти Івана Стешенка, першого міністра освіти в уряді УНР, котрий здійснив українізацію нашого шкільництва.
Народився Іван Стешенко 24 червня 1873 року неподалік від маєтку Івана Котляревського, змалку знав найменші подробиці про життя земляка, все життя вивчав творчість Івана Петровича. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, досконало знав шість мов, викладав у Київській жіночій гімназії, але був заарештований і запроторений до Лук’янівської в’язниці за участь у «вітровській» демонстрації.
1897-го народниця-чернігівка Марія Вітрова, колишня слухачка Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці та спалила себе. Українці Києва вирішили справити за нею панахиду у київському Володимирському соборі, але студентів і молодь туди не пустила поліція. Студенти перейшли на другий бік Бібіковського бульвару та заспівали вічну пам’ять Вітровій.
За наказом начальника київської жандармерії козаки-дончаки оточили молодь, заарештували з півтисячі осіб, переписали прізвища, але відпустили. Наступного дня молодь вирішила висловити протест і зі сумними піснями вирушила від університету до Бессарабського майдану. Цього разу дончаки вихопили зброю та загнали студентів до арештантського відділення. Серед арештантів були Іван Стешенко й Оксана Старицька.
У сусідній камері сиділа 22-річна дворянка, донька Михайла Старицького. Два тижні Оксана та 24-річний Іван бачилися на прогулянці арештантів. У Лук’янівці, гуляючи арештантським подвір’ям, Іван освідчився Оксані у коханні, вони вирішили побратися, як тільки молодика випустять із ув’язнення. Потім випустили Оксану, але Івана довелося чекати аж півроку. Іван Стешенко — випускник словесного відділення університету, перекладач із шести іноземних мов, поет вийшов на волю з «вовчим білетом»: звільнили під гласний нагляд на два роки зі забороною працювати в університетських містах, тобто і в Києві.
За гарні темні очі, довжелезну чорну косу та за романтичність вдачі, безкорисливість і жертовність нащадка Володимира Великого Старицький називав свою доньку князівною. З коханим князівна Оксана пішла під вінець. У Києві в будинку Старицьких 5 липня 1898 року побачила світ їхня донька Орися (Ірина). З дев’яти місяців дівчинка почала розмовляти, з раннього дитинства вивчала іноземні мови. З трьох років мала німкеню-гувернантку, з п’яти — француженку.
Молоді працювали на хуторі Миколи Садовського та Марії Заньковецької, зрідка буваючи в Києві. Після повернення до Києва Стешенко став членом «Старої громади», УСДРП і ТУП, Товариства Нестора-літописця, секретарем Українського наукового товариства у Києві, дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
1904-го у них знайшовся син Ярослав. 1896 року у Львові Іван видав п’єсу «Мазепа». У серпні 1898-го Іван та Оксана взяли участь у з’їзді нелегального товариства «Молода Україна». Із 1909 року Іван Стешенко — секретар Михайла Грушевського.
Під час Першої світової війни Іван Стешенко працював директором Тетянівської гімназії для дітей біженців, а Оксана Стешенко — сестрою-жалібницею у шпиталі. У червні 1917-го Українська Центральна Рада призначила Івана Стешенка генеральним секретарем, тобто міністром освіти в уряді УНР. Оксана Михайлівна працювала під керівництвом чоловіка у відділі позашкільної освіти та Комісії українського національного театру. Як генеральний секретар освіти (з червня 1917-го, у січні-лютому 1918-го — міністр) здійснював українізацію шкільництва.
Коли в Київ прийшли «більшовики» Муравйова, вони одразу винесли Івану Стешенку смертний вирок, кинулися розшукувати, щоб розстріляти. Але не встигли: взимку, в страшну завірюху подався Іван Матвійович пішки з Києва і врятувався того разу від більшовицьких куль, але не на довго.
Пізно увечері 30 липня 1918 року Іван разом із 14-річним сином Ярославом приїхали до Полтави, яка тоді входила до гетьманської Української держави. На вокзалі вони не знайшли візника, тому пішли до знайомих на ніч. На розі Куракінській вулиці двома пострілами з револьвера міністра було смертельно поранено, вранці наступного Стешенко помер у лікарні, не прийшовши до пам’яті.
Цікаво, що відповідальність за це вбивство узяли на себе рахунок большевики. Хоча у липні 1918-го Полтава перебувала на території гетьманської Української Держави, у постанові на арешт його дружини Оксани Стешенко (1941), яку підписав нарком ҐБ Мешик, було зазначено: «Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году)».
Так загинув член Української Центральної Ради, міністр освіти, який здійснив українізацію шкільництва, 45-річний полтавець, чоловік дитячої письменниці Оксани Стешенко, зять драматурга Михайла Старицького, батько бібліографа Ярослава Стешенка й акторки та перекладачки Ірини Стешенко.
Оксана Михайлівна залишалася з донькою і сином на руках, без чоловікової опори вивела дітей у люди. За Директорії Оксана Стешенко була головою дитячих притулків департаменту позашкільної освіти, згодом працювала в Українському Червоному хресті.
Син Ярослав став відомим бібліографом, книгознавцем, він уклав «Бібліографічний покажчик книг українською мовою, надрукованих на території колишньої Російської імперії протягом 1798-1916 рр.» (із 4 тис. назв), бібліографію книжок і статей про українське мистецтво, монографію про художника Георгія Нарбута, бібліографію друку для дітей. Вперше його заарештували 1929 року у справі Спілки визволення України, вдруге — 1933-го, і вже на засланні в Казахстані 1936-го — утретє. Остання звістка про Ярослава Стешенка датується 1939 роком із Колими, де він і загинув, а мати так і не дізналася — де і коли.
Доньці Ірині (Орисі) Стешенко пощастило вижити, хоч була акторкою Курбасівського «Березоля». Останні десятиріччя свого життя Ірина Стешенко — відома перекладачка прози і п’єс західноєвропейських класиків: французьких, англійських, німецьких та італійських.
Оксану Стешенко заарештували 1941 року разом із сестрою Людмилою Старицькою-Черняхівською. Дорогу до Казахстану вони їхали у телячому вагоні, на її руках померла сестра й її серед ночі викинули в степ, наступного року Оксана Стешенко закінчила життя в якомусь із концтаборів. Так згас рід Старицьких — нащадків із княжого роду Рюриковичів, володарів Київської Русі.
Як бачимо, московська рука здійснювала планові зачистки (таємні вбивства) українських діячів культури, науки: Хведір Вовк, Микола Леонтович, Вадим Модзолевський, Олександр Мурашко, Іван Стешенко, Михайло Туган-Барановський. 1919-го у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Симиренка — Микола й Олекса. У Різдвяну ніч 1920 року, коли Левко Симиренко писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного вченого у його власній оселі.

Ганна Черкаська, UA Modna

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...