Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jul. 19, 2018

Ювілеї Агатангела Кримського

Автор:

|

Листопад 03, 2011

|

Рубрика:

Ювілеї Агатангела Кримського

А. Кримський вплів у рясний барвистий вінок нашої культури

й свою пальмову гілочку,

зробив її рідною, українською.

А у вінку східних літератур його пальмова гілочка нагадує про верби над Дніпром, про тихі води,

ясні зорі українських вечорів.

Ярослав Стех

Цьогоріч виповнюється 140 років від дня народження Агатангела Кримського, визначного українського орієнталіста, письменника (псевдо А. Хванько), історика, славіста й сходознавця, дослідника фольклору, перекладача, одного з фундаторів першої української Академії наук. 2012-го мине 70 літ від часу його загибелі в казематах НКВС 25 січня 1942 року. Агатангел Кримський відомий як один із найвизначніших світових дослідників Сходу. Він став автором численних наукових праць про культуру арабських країн, ґрунтовно вивчав історію ісламу, письменство, літературу та театри Сходу.

Крім східної тематики, Агатангел Кримський знав стільки мов, що навіть у одному з листів писав: «Легше буде сказати, яких мов я не знаю». Дослідники й досі сперечаються щодо кількості мов, якими володів поліглот. «За різними даними, знав він їх понад 60, а дехто твердить, що більш ніж 100». Народився Кримський у місті Володимирі-Волинському, у родині вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського, який походив із татар. Мати була шляхетського роду з Білорусі.

Незважаючи на те, що Агатангел не був родовитим українцем, він для України зробив дуже багато й за неї був закатований. Любов до української мови, історії та літератури в ньому вкорінювалася спонтанно. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку під Києвом, де він уперше зіткнувся з українством і на все своє подальше життя серцем, душею та розумом, на зло і добро, полюбив Україну. Після цього вчився в протогімназії в Острозі (1881—1884) і Другій київській гімназії (1884—1885), вступив за конкурсом у Колеґію Павла Ґалаґана (1885—1889), де під впливом студентів поглибив своє зацікавлення й розвинув справжню любов до України. У ті роки опановує він іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську й поступово — інші мови. Серед численних друзів Кримського були Павло Житецький, Михайло Драгоманов і інші тодішні українські діячі, які мали вагомий вплив на зміцнення його особистості. Він із головою поринає у вир українського життя та науки.

В 1889—1892 рр. Кримський навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Під керівництвом мовознавця В. Міллера, славіста Р. Брандта, знавця індоєвропейських мов П.Фортунатова 1896 року склав маґістерські іспити з арабістики в Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології — у Московському університеті, у якому, крім того, слухав лекції із все­світньої історії в професора

В. Гер’є. По закінченні Московського університету Кримський їздив до Сирії й Лівану, а відтак почав працювати в Лазаревському інституті, де викладав семітські мови. Провадив курс перекладу з російської мови на арабську й навпаки, вивчив Коран і читав лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолив кафедру арабської лінґвістики та став професором арабської літератури й історії мусульманського Сходу.

У цей період Кримський написав низку наукових підручників з історії Близького Сходу, тематика яких — історія та культура арабських країн, Ірану, Туреччини тощо, семітологія, історія ісламу: «Історія мусульманства» (1904—1912); «Історія арабів і арабської літератури» (1911—1912); «Історія Персії та її письменства» (1923); «Історія Туреччини та її письменства», 4 т. (1924—1927); «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався» (1925). Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячено «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу та П. Алемнському.

1918 року він переїхав до Києва, який дуже любив, і тут став секретарем заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. За словами Н. Полонської-Василенко, тільки Кримський урятував від знищення Академію в найважчий період нашої історії. С. Парамонів пише: «Кримський заснував, випестив і довів до такої стадії, коли в Академії вже утворилися власні тверді традиції — їх уже не мог­ла викорінити ніяка зла тодішня сила».

У Києві Кримський був творцем науки й українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабсько-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. А з 1921 року також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921-го він брав участь у Першому все­українському церковному соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Треба визнати, що А. Кримський брав активну участь в українському національному житті наприкінці ХІХ й на початку ХХ ст. Провадив він листування з відомими діячами української культури —

О. Огоновським, Б. Грінченком, І. Франком, багатьма іншими. А голов­не — він співпрацював із такими геніальними ученими, як Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Євген Онадський, Сергій Єфремов, Микола Зеров. Працюючи професором всесвітньої історії в Київському університеті, Кримський виховав цілу плеяду свідомих молодих науковців, причому одночасно був він редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української академії наук» і головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства. Чимало дослідницьких праць науковець опублікував на тему українських письменників, особливу увагу приділяв творам «Руської трійці», Сковороді, Шевченкові. Уже 1910 року про вченого-орієнталіста лунала заслужена наукова слава як про «високоталановитого поета» й «дуже ориґінального повістяра», проникливого, старанного дослідника. Варто згадати збірку поезій «Пальмове гілля», яка містить його ориґінальні вірші та власні переклади арабських поезій українською мовою. На думку знавців, збірка Кримського є унікальною пам’яткою української літератури.

Дуже високо цінував ученого Іван Франко, який писав: «Кримський дослідив і науково довів, що українська мова яскраво означилась вже в XI ст., і тому вона заслуговує на вжиток й широку популярність». Агатангел Кримський досліджував не лише мову, а й історію, літературу, фольклор, етнографію тощо. Він полемізував із професором Соболевським щодо давньої російської мови, а не української в Києві. Свої докази Кримський науково арґументував у працях «Древнекиевский говор», а далі — в «Українській граматиці» (2 т., 1917—1908), «Нарисах із історії української мови» в співавторстві з О. Шахматовим (1922).

Понад те він — редактор першого тому «Академічного словника» (1924). Із його письменницької спадщини, крім згаданої вище збірки «Пальмове гілля» (1901, 1908, 1922), на увагу заслуговує збірка оповідань «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906), а також роман «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований 1972-го), «Розвідки, статті й замітки» (1928), «Нові знадоби для життєпису С. Руданського» (1929). Кримському також належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-Хітума, Фірдоусі та багатьох інших. У тому числі він перекладав і популяризував в Україні твори західноєвропейських поетів. Перші переклади, переспіви й ориґінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина». С. Парамонів пише: «Кримський був надзвичайно працьовитим, і його праці сягають до одної тисячі написаних творів».

Ім’я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім’я Агатангела Кримського, на його честь названо окремі освітні заклади й вулиці міст України. Він уписався золотими буквами на тривалий час в історію України як учений і безмежний патріот нашого народу. Він не лише спілкувався, але й у науковій і творчій праці свідомо використовував українську мову навіть під час тотальної русифікації. Кримський принципово вживав український мову й того ж вимагав від інших.

1929 року починається переслідування вченого, його позбавляють займаних посад. Сталінські репресії того періоду доволі відомі: не лише штучний голодомор, а й масові арешти та розстріли української еліти. У ці чорні дні совєтські фашисти й негідники з-під знака серпа і молота — НКВС — під кінець листопада 1937-го на Соловках розстріляли кілька тисяч в’язнів-українців, серед яких були Лесь Курбас, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Микола Куліш і сот­ні-тисячі інших. Лише один кат — капітан НКВС Михайло Матвєєв — щодня протягом півроку особисто розстрілював людей, засуджених на смерть судовою «Трійкою товаришів НКВС». У московсько-комуністичній імперії тривала тотальна русифікація. На різні посади в Україні насаджувані були російськомовні чиновники на кшталт сучасного прем’єр-міністра Миколи Азарова, який принципово реалізує російську імперську політику в Україні.

У тих важких умовах А. Кримський важко занедужав. Не зважаючи на його хворобу, до нього вночі 20 липня 1941-го приїхав сержант НКВС Секарев із групою «товаришів» і забрав його до в’язниці. Там його ознайомили з постановою про арешт, де було написано: «Арештовано ідеолога українського націоналізму, який упродовж кількох літ очолював антирадянське націоналістичне підпілля в Україні». Нібито постанова була оформлена за зізнанням засуджених і страчених учасників контрреволюційної націоналістичної організації СВУ Єфремова, Дурдуківського й інших. У постанові далі йшлося про те, що «Кримський діяв на створення самостійної буржуазної української держави та намагався відірвати її від Радянського Союзу».

Уже 22 липня 1941 року слідчий НКВС молодший лейтенант Ківман провадив слідство з ув’язненим А. Кримським, якого було звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності. Слідчий НКВС допитував його, відколи був він знайомий із С. Петлюрою та про антирадянську діяльність арештованого. Ув’язнений відмовлявся від підступного оскарження, перебуваючи у в’язницях в Україні, як рівно ж перебуваючи в тюрмах НКВС у Кустанаї (Казахстан). Під час слідства вчений зазнав жорстоких тортур, унаслідок чого помер. 25 січня 1942 року було складено акт смерті 72-літнього академіка А. Кримського, який підписали сержант держбезпеки Сєткін і фельдшер тюрми № 7 Нефедов.

Щойно 8 травня 1957-го Агатангела Кримського було реабілітовано. Головно в ювілеї ми традиційно згадуємо своїх героїв і жертви. Їх ніколи не бракувало серед нашого народу та поміж наших відданих друзів, які за всю тисячолітню історію країни боролися за свободу на перехресті ворожих інтересів. Особливо в наш час треба згадувати таких героїв, коли влада в сучасній Україні провадить політичне спустошення та руйнує національні цінності, коли здійснює оскаженілу русифікацію й ув’язнює патріотів України. Розправилися з Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком, у Партії реґіонів починають готувати обвинувальні матеріали проти вчених і письменників Івана Дзюби, Яро­слава Грицака, Ліни Костенко й багатьох інших, із ким так само хочуть брутально розправитись, як розправлялася сталінська епоха з народом і елітою України. Вічна шана і пам’ять українським Героям!

 Олег Бабушкін

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...