Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Юрій Кульчицький: до сторіччя від дня народження

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Юрій Кульчицький: до сторіччя від дня народження

Мистецтву художника Юрія Кульчицького були притаманні зміни. Рисувати олівцем він починав, ще навчаючись у гімназії в Самборі, але цього, щоби стати художником, йому було замало. 21-річним він вступив до Краківської академії мистецтв, де вивчав малярство та основи декорації протягом повних п’яти років (1933-1938). По закінченні навчання (десять семестрів) Кульчицький займався графікою, малярством, іконописом і керамікою. Його здібності найбільше проявилися в техніці графіки, і то – повсюди, де би він не перебував.

Мистець-мандрівник – так його можна назвати, бо малярський хист у нього проявлявся й давав плоди в Галичині, Австрії та Франції. За весь період праці над графікою він створив сотні різноманітних дереворізів, ліноритів, ілюстрацій тощо. Займався цим видом мистецтва неповних 15 років, але час зробив своє. Наше українське класичне граверство з його неабиякою історією, витоки якої сягають у XVI ст., Кульчицький вивчив бездоганно. Добре орієнтувався він у діяльності талановитих українських майстрів графіки, до плеяди котрих належали його однодумці Петро Омельченко, Микола Бутович, Ніл Хасевич, Віктор Цимбал, Іван Кейван, Володимир Баляс і інші.
Місто Самбір, у якому минули роки молодого вчителя рисунку в мистецьких школах, було першим, де почалася Юрієва серйозна творчість і відбулися перші його виставки. Історія козаків-запорожців була йому близькою, і тому перші графічні праці присвятив саме їм — героям, про котрих дізнався, читаючи оповідання Андрія Чайковського (1857-1935) «На уходах», «Полковник Михайло Кричевський», «Козацька помста» й інші, у яких письменник ідеалізував Запоріжжя та його козацтво. Сам Чайковський, родом із Самбора, був одним з організаторів Українських січових стрільців, товариства «Просвіта» в Самборі й Коломиї та головою Товариства письменників і журналістів у Львові.
Козацькій тематиці з її багатими героїчними подіями присвячено цикл дереворізів Кульчицького. Як член Української спілки образотворчих мистців у Львові Юрій Петрович брав участь у групових виставках. Крім дереворізів і ліноритів на історичні теми на виставках його творчість репрезентували й підкарпатські пейзажі, виконані олійною технікою. Варто зауважити, що зі своїми графічними студентськими творами він брав участь у виставках у Кракові, зокрема 1937 року, які організувало мистецьке об’єднання «Зарево». Він тоді належав до цієї групи мистців, про що свідчить фотографія, зроблена1935-го, під час відкриття виставки творів Андрія Наконечного. На ній бачимо 12 членів об’єднання образотворчих мистців, серед яких стоїть високий, стрункий і елегантний студент Юрій Кульчицький.
17 вересня 1939 року Галичина була окупована більшовиками, У той час було проведено арешти та вивезено на заслання багато західноукраїнської інтелігенції. Улітку 1941-го почалася війна з німцями, і при відступі з Галичини більшовики встигли знищити в численних містах понад 10 тис. ув’язнених. Кульчицькго ця небезпека оминула, але воєнні події змусили його 1944-го виїхати із Самбора на Захід, і він через Словаччину добрався до Австрії, де й зустрів кінець війни.
Спокійніше життя в австрійських таборах для переміщених осіб дало художнику змогу не тільки не покидати улюбленого заняття, а й активно займатися організуванням українського мистецького життя в містах Бреґенці та Фельдкірху. У першому прикордонному місті над Боденським озером у березні 1946 року відбулася виставка мистців трьох балтійських народів, кількох поляків і 13 українців. Серед найкращих творів було вирізнено малюнки Володимира Ласовського, Михайла Кміта та дереворізи Юрія Кульчицького. Слід зауважити, що його графічні твори було залучено ще до виставок, організованих у Баден-Бадені (червень 1946-го), Зальцбурзі (серпень-вересень 1946-го), Лянґенарґені (вересень 1946-го) і в Мюнхені (січень,1947-го). Роботами Кульчицького, котрі зауважив Іван Кейван на декотрих із вище наведених експозицій, були «Погоня», «На кулаки», «Розкуркулені» та деякі інші. Про першу він згадував: «Твір вирізняється не тільки майстерною технікою виконання, але передусім досконалими композиційними вальорами, винятковою динамічністю й досконалою передачею духу козацької доби».
З 1948 року Юрій Кульчицький жив у Франції, спершу в Парижі, а з 1961-го — у Мужені біля Канн. Паризький період творчості абсольвента Краківської академії мистецтв позначений новим видом дереворізів, який є сумішшю двох попередніх — лінійного та контрастного. Грубі лінії було замінено на тонші, котрими майстер розв’язав технічні проблеми, а чорні і білі площини в його гравюрах виступають краще скомпонованими в гармонійність окремих частин.
34-сторінкове видання «Гарфа Лейлі», наповнене текстом легенд про Ісуса Христа, Константини Малицької, повністю проілюстроване Кульчицьким. У ньому поміщено близько 20 різноманітних за величиною дереворізів, що тісно пов’язані з назвами окремих підрозділів: «Горда пава», «Коза Гаїза», «Утеча до Єгипту», «Трепета»… На додачу хочеться згадати, що публікація вийшла за редакцією Богдана Гошовського в Торонто 1953 року з друкарні отців василіан як випуск ч. 11 для бібліотеки юного читача й одне з найкращих альбомних видань на еміґрації.
Поза книжковою графікою й ілюстраціями до дитячого журналу «Юні друзі», що виходив поквартально в Лондоні (1955-1985), Кульчицький був відомим майстром екслібрисів. Книжкові знаки він виконав для д-ра Т. Л. Харака, д-ра Бориса Филипчака, сина галицького педагога та письменника Івана Филипчака (1871-1945), а також для Луї Шреєра.
У повоєнні роки в Парижі чужим художникам не було легко створити собі екзистенцію, так як він був переповнений мистцями — самими французами. Але жвава діяльність Об’єднання працівників дитячої літератури в еміґрації дала змогу багатьом українським ілюстраторам виявити свої таланти для оформлення дитячих видань. Це сталося й із Юрієм Кульчицьким. Він був найвидатнішим автором численних ілюстрацій для згаданого видання Союзу українців у Великій Британії «Юні друзі».
До паризької доби належить графічний твір «Козак Мамай», базований на сотнях народних картин на цю улюблену тему. Його автор надав козакові великого динамізму, усучаснення та оригінальності. У гравюрі переважають темні фрагменти, які відділяються від білих деталей на самій бандурі та на пагорбках позаду запорожця, вояка, гультяя й водночас народного героя.
Такою ж характеристикою наповнена графічна робота художника «Родинна драма», створена для однієї з новел Василя Стефаника. Перебуваючи в Парижі, Кульчицький помітно вдосконалив техніку дереворізів, наситивши їх деталізацією окремих зображуваних речей і явищ. Мабуть, невдоволений свогїм графічним доробком, він постійно шукав нових доріг для втілення творчих задумів.
Він виконував і писав ікони на замовлення, і ними прикрасив кілька іконостасів для українських церков у Бельгії. З-під руки доброго майстра зродилися ще й ілюстрації до творів Леоніда Полтави «Слон по Африці ходив» і «Подорожі і пригоди Миклухи Маклая» (останнє видання з’явилося у видавництві «Дніпрова хвиля» в Мюнхені 1955 року), як також до оповідання польського поета й літературознавця родом з України Юзефа Лободовського «Золота грамота» (1954). Гортаючи сторінки деяких календарів-річників, я натрапив в одному з них на дуже вдало репродукований портрет д-ра Олега Ольжича-Кандиби-Кардаша роботи Юрія Кульчицького.
З огляду на дороге щоденне життя у Франції, зокрема в Парижі, Кульчицький перекинувся на нову мистецьку галузь — кераміку. Із другої половини 1950-х рр. й аж до смерті, яка настала 24 січня 1993-го, проживши 80 років, він всеціло віддався цьому виду мистецтва. Як я вже згадав, 1961 року йому, ще й не вповні 50-річному, бо ж народився 18 грудня 1912-го в селі Підбужі біля Дрогобича, випала нагода організувати разом із художницею Іванною Нижник-Винників керамічну робітню в старовинному містечку Мужені, у так званому Закутку — колишній садибі подружжя Розалії та Володимира Винниченків. У спільному мистецькому ательє Кульчицький створив таку оригінальну високохудожню кераміку з українськими народними мотивами, що вона подобалася всім, хто лиш на неї дивився. З’явився масовий покупець і на майже щомісячних виставках-вернісажах у різних містах Франції, які організувала група пропагандистів творів мистців-еміґрантів. Переважали малих і великих розмірів тарілки, які часто наш кераміст збагачував візерунками з коней, риб, півників чи всяких птахів, баранчиків і міфологічних постатей. Виконував він свічники, лампи тощо, насичені кольорами.
Неспокійний мистець, невтомний шукач, Кульчицький займався й мистецтвом колажу. Про життєву діяльність, талант Кульчицького, його культурність і працездатність писали французькі критики, а про сукупність його моралі та розмаїття стильових пошуків нам розповідає монографія «Юрій Кульчицький», яка побачила світ 1991 року в Парижі завдяки зусиллям ініціативної групи: Іванни Нижник-Винників, Катерини Штуль та Еміля Круби.

Павло Лопата

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...