Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Викривач Мазепи

Автор:

|

Липень 25, 2013

|

Рубрика:

Викривач Мазепи

Про донос Василя Кочубея на Івана Мазепу відомо з багатьох джерел, які пояснюють його вчинок прагненням довести відданість Петру І й помститися Мазепі за «наругу» над донькою Мотрею. Однак уважне вивчення слідчої справи, обставин появи доносу підштовхує до трохи інших висновків.

Мрія про булаву
Мазепу й Кочубея пов’язувала довгорічна співпраця. Мазепа вважав, що він «Кочубея с простаго канцеляриста перш писарем енеральным, а потом судиею енеральным учинил, маєтностями, денгами, честию и славою в войску Запорожском убогатил». Це дійсно так. Уточнимо лише, що генеральним писарем Кочубей став усе-таки внаслідок Коломацького перевороту 1687 року як найактивніший його учасник. Довге перебування його у числі провідних урядовців гетьманату не випадкове. Це була дуже близька до гетьмана людина, яка багато знала про таємні плани козацького вождя ще з 1689—1693 років. Якби Кочубей належав до опозиції ще на початку гетьманування Мазепи, він утратив би уряд, як чимало амбіційних старшин, уже після Коломаку.
Та справа не тільки в тій посаді. Мазепа й Кочубей справді товаришували. Гетьман безмежно довіряв генсудді й, залишаючи стольний Батурин, завжди призначав за наказного гетьмана Василя Кочубея. Позаяк гетьман доволі часто виїжджав то до Москви, то ще кудись і довго не повертався, Кочубей устиг звикнути до булави й навіть почав потай примірюватися до неї – не “наказної”, а справжньої.

Дієвий метод
Ці наміри Кочубея посилилися, коли стало відомо, що літній гетьман і юна Кочубеєва донька Мотря, яка була похресницею Мазепи, кохають одне одного, і справа йде до весілля. Ні Кочубей, ані його дружина не здатні були змиритися з думкою, що їхня донька може стати дружиною свого хрещеного батька. Існує версія, що саме Кочубеїха намовила чоловіка, коли той знову зостався за наказного гетьмана, написати на Мазепу донос і передати його Петру І через російського ченця Никанора.
Не покладаючись на наслідки цього пасквіля (так і сталося: монах був допитаний у Преображенському приказі, але справу облишили), наказний гетьман ділиться задумом зі свояком полковником Іскрою, і вони вдвох складають іще одного листа. Кочубей відправив священика полтавської Спаської церкви І. Святайла до охтирського полковника Осипова, щоб той передав донесення цареві через київського губернатора.
Дехто з істориків схильний пояснювати цю пристрасть до листування з царем тільки небажанням Кочубея віддати доньку за літнього гетьмана. Це не так. Цілком зрозуміло, що якби цар позбавив булави Мазепу, то найвірогіднішим кандидатом на його місце був би він, Василь Кочубей. Це – щодо царської волі. А що ж до волі козацької старшини, то Кочубей міг скупити її голоси чи не всі гуртом – адже мав за що. Крім того, не слід забувати: Кочубей справді щось знав про контакти Мазепи з представниками польського короля Станіслава І Лещинського, ворога Росії, і міг переказати цареві якісь факти, а не лише гетьманові нарікання – в одвертій розмові при чарці – на засилля російської адміністрації та лиху долю України.

Шанс на порятунок
Петро І не повірив Кочубеєві. Оскільки в доносі не було вказано жодних конкретних фактів «зради», а лише відчувалася образа на гетьмана, цар не надав написаному значення та кваліфікував це як черговий наклеп на вірнопідданого гетьмана.
Не знаючи про перебіг розслідування, побоюючись арешту, Мазепа вживав додаткових заходів для утримання своєї влади. Одержавши листа від Мазепи, у якому той запевняє, що Кочубеїв лист – не більш як наклеп, Петро І дозволив Мазепі заарештувати свого генерального суддю й самому з’ясувати, що там і до чого. Мазепа наказав узяти Кочубея під варту, але миргородський полковник Д. Апостол, майбутній гетьман, устиг попередити опального про небезпеку й порадив утікати – не до Росії, звичайно, а до Криму.
Утім, існує версія, що попередження було узгоджене із самим Мазепою, оскільки гетьман хотів дати батькові дівчини, яку все ще кохав, шанс на порятунок. І саме в Криму. Бо побоювався, щоби недоброзичливці не подалися до Росії та не мали змоги інтригувати проти нього.
Ця версія видається правдивою, оскільки в будь-якому разі для Мазепи було би небажаним, щоби Кочубей давав російським слідчим свідчення, із якими, звичайно ж, ознайомиться цар.

Привселюдна страта
Кочубей разом із Іскрою справді вирушили до Криму, щоб пересидіти там якийсь час, але потім змінили свої наміри і повернули в бік Росії. Таки потягло на інтриги. Але не пощастило: їх перехопив російський полковник Осипов, який теж мав від них доноси на Мазепу. Росіяни заарештували втікачів і спровадили до Вітебська.
Там за наказом царя їм улаштували допити. Знаючи волю Петра І (доносові не вірити), судді дошукувалися протиріч у зізнаннях і взяли донощиків на тортури. Спочатку Кочубей наполягав на правдивості своїх листів, але згодом, не витримавши катувань, відмовився від викладених там фактів.
Крім головних донощиків у справі проходило ще 14 осіб. 30 квітня слідство було закінчене, усіх причетних до справи відправили в царську штаб-квартиру в Смоленськ із присудом: Кочубея й Іскру скарати на горло, попа І. Святайла заслати на Соловки Никанора поселити в одному з російських міст, а Осипова відпустити з похвалою. Цар наполіг, аби донощиків допитали суворіше, для чого їх 28 травня ще раз звозили у Вітебськ. Нарешті, наприкінці червня змучених тортурами Кочубея й Іскру водним шляхом по Дніпру привезли із Смоленська до Києва, а звідти – у гетьманський табір у Борщагівці під Білою Церквою (тепер село у Вінницькій обл.), де 26 липня 1708 року кат обом відрубав голови перед очима гетьмана і кількох тисяч козаків. Трупи перевезли до Києва й поховали біля Трапезної церкви в Лаврі.
За якийсь рік Петро І пошкодував, що засудив Кочубея до страти, оскільки з’ясувалося, що гетьман Мазепа справді виступив проти російської держави, але було вже запізно. Поховано Кочубея на території Києво-Печерської лаври.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...