Новини для українців всього свту

Friday, Jul. 19, 2019

Всевидячий Сліпий. У Римі його титулували кардиналом, а у Вітчизні — патріархом

Автор:

|

Лютий 16, 2012

|

Рубрика:

Всевидячий Сліпий. У Римі його титулували кардиналом, а у Вітчизні — патріархом

17 лютого 120 років тому народився Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський — патріарх Української греко-католицької церкви, символ мучеництва й незламності.

Хресний шлях

Йосиф Сліпий з’явився на світ на батьківському хуторі Заздрості під Тернополем. Закінчив із відзнакою українську гімназію. А після розмови з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким продовжив освіту у Львівській духовній семінарії Святого Духа й богословській колеґії Канізіанум у австрійському місті Інсбруку. 24-річним захистив у ній дисертацію. А наступного року, висвячений все тим же главою УГКЦ на священика, продовжив вивчати богослов’я в Римі: у Східному папському інституті, в Університеті святого Томи й Папському григоріанському університеті.

1922 року став професором догматики Львівської духовної семінарії, 1925-го — її ректором, 1928-го очолив створену тоді Львівську богословську академію, а 1930-го був прийнятий дійсним членом до Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Брав відтоді активну участь у всіх його міжнародних конференціях і конґресах. Загалом його праці склали 15 томів. Видавав часописи «Богословія», «Дзвони», «Нива» та «Мета» й наукові збірники «Праці Богословського наукового товариства», «Праці Греко-католицької богословської академії», «Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії».

1939 року глава УГКЦ висвятив його на єпископа й призначив екзархом України та своїм правонаступником. Генеральний вікарій Львівської архі­єпархії УГКЦ Іван Дацько запевняє: «В особі патріарха Йосифа виявилася далекоглядність митрополита Андрея Шептицького, який, вибираючи його своїм наступником, знав, що він вистоїть проти натиску совєтських служб і збереже Церкву — і Йосиф Сліпий витерпів 18 років ГУЛАГу!»

Очоливши УГКЦ після смерті Андрея Шептицького 1944-го, уже 1945 року Йосиф Сліпий був ув’язнений разом з усіма єпископами цієї Церкви за відмову перейти в православ’я на два роки в Києві, звідки військовий суд відправив його ще на вісім років до ГУЛАГу за «ворожу діяльність проти УРСР». Згодом був засуджений іще тричі.

Відтак уже без нього працівники Міністерства державної безпеки СРСР примусили 1946 року частину священиків і мирян цієї Церкви проголосити на скликаному чекістами нелеґітимному (без жодного єпископа УГКЦ) Львівському «соборі» її «самоліквідацію» й «возз’єднання» з Російською православною Церквою. А про свої поневіряння в концтаборах Йосиф Сліпий згадував так: «Ув’язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, моріння голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними — я, безборонний в’язень-каторжник, «німий свідок Церкви», що, знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві… Силу на оцьому моєму хресному шляху в’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде зо мною також моє духовне стадо, мій рідний український народ, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертвенна молодь і безпомічні старці».

Від неминучої смерті в одному з концтаборів, у яких митрополит страждав18 років, його врятував 1963-го Папа Римський Іван ХХІІІ. Бо після того, як цей понтифік виконав місію посередника в «карибському конфлікті» між США та СРСР, тодішній керівник останнього Микита Хрущов позитивно відреаґував на заклик Ватикану звільнити главу УГКЦ, але за умови, що той виїде за межі СРСР.

Моральна компенсація

Генеральний вікарій Львівської архієпархії УГКЦ Іван Дацько зауважив у інтерв’ю Релігійно-інформаційній службі України: «Цікаво, що арґументом Папи Івана XXIII перед Хрущовим було те, що митрополит Сліпий — уже надто старий, і його треба випустити, аби він спокійно доживав віку в монастирі. А він жив іще 25 років і встиг зрушити всю еміґрацію й не тільки. Патріарх Йосиф на весь світ заявляв про право українців на самостійну, соборну державу. Його приймали королі Іспанії та Бельгії, президент Італії, Західної Німеччини й інші достойники. Він був голосом вільної України. Патріарх Йосиф страшенно не любив сидіти без діла. Він ніяк не міг пробачити совєтам, що 18 найкращих років свого життя мерз у Сибіру. Казав, що за цей час устиг би зробити багато доброго».

Коли Йосиф Сліпий виступив у жовтні 1963 року на ІІ Ватиканському соборі в Римі з промовою, закликаючи піднести Києво-Галицьку митрополію УГКЦ до гідності патріархату, то його, усупереч традиції, вітали оплесками. А 23 грудня того ж року Ватикан на запит Йосифа Сліпого про те, чи він, як митрополит Галицький, має гідність архієпископа, офіційно відповів, що УГКЦ є не митрополією, а Верховним архієпископством.

Тож Йосиф Сліпий став єдиним тоді Верховним архієпископом усієї Римо-католицької церкви (РКЦ). У Ватикані він розгорнув активну й плідну діяльність на захист усього свого поневоленого народу перед світовою спільнотою — згуртовував розкиданих по світі українців, відроджував релігійні, наукові та культурні установи в осередках їхнього проживання.

А 1965 року наступний Папа Римський — Павло VI — надав Йосифові Сліпому другий після свого титул у Римо-католицькій церкві — кардинальський. Відмовивши, утім, водночас у більш належному йому — патріаршому. Адже ще 1944-го його попередник на Святоюрському престолі глава УГКЦ Андрей Шептицький, передбачаючи свою неминучу смерть, таємно рукопоклав Йосифа Сліпого не митрополитом, а саме патріархом. І не лише тому, що такий титул мають навіть ті глави католицьких Церков східного обряду, паства яких могла поміститися в одній кімнаті.

В Україні, де одна частина християн підпорядковується главам православних Церков, чию канонічність досі не визнали владики з інших країн, а друга — Московському патріарху РПЦ, який не зрікся претензій на Україну, аналогічний титул є необхідний, щоб урівноважити вплив РПЦ принаймні престижем УГКЦ. Та позаяк унаслідок протесту з Москви Ватикан відклав вирішення питання патріархату на невизначений термін, кардинальський титул глави УГКЦ, навіть попри те, що є другим після папського, — надто слабка моральна компенсація для українців.

У країнах, де ще недавно медіа зазвичай розповідали про релігію небилиці, слово «кардинал» асоціюється з герцогом де Рішельє (Арманом Еммануелем дю Плессі) — всесильним персонажем романів французького письменника Олександра Дюма та їх екранізацій. Але 1965 року носії цього титулу вже не керували державами.

Свої вищі церковні посади керівників центральних органів РКЦ і глав помісних католицьких Церков вони поєднували суто з обов’язками найближчих радників і помічників Папи Римського в управлінні Католицькою церквою. А також обирали після його смерті наступника з-посеред себе на конклаві — зборах колеґії кардиналів. Однак коли після 67-річної перерви одним із них став — услід за київським митрополитом Ісидором і львівськими Михайлом Левицьким і Сильвестром Сембратовичем — щойно четвертий українець Йосиф Сліпий, то для духовенства й мирян УГКЦ це мало, звісно, більш непересічне значення, аніж для представників інших Церков.

Попри це митрополит решту свого життя провів у емоційній полеміці з Ватиканом. Бо слушно вважав, що титулів, наданих йому понтифіком як главі УГКЦ, замало не для нього особисто, а для всієї України. Тому після того, як 1975 року священик Іван Гриньох уперше під час богослужіння назвав його патріархом УГКЦ, почав підписувати документи винятково цим титулом.

Коли ж 7 вересня 1984 року помер, то попрощатися з ним, відклавши запланований візит до Канади, прийшов Папа Іван Павло ІІ, і сказав тоді: «Це був великий чоловік. Він змагався за справедливу справу». І, помолившись перед ним навколішки, поцілував йому руку. Хоч це й суперечить ватиканському протоколу.

Цілий рік пам’яті

У крипті Львівського архікатедрального собору святого Юра Йосифа Сліпого перепоховали ще 9 вересня 1992 року. А на Синоді єпископів Києво-Галицького верховного архієпископства УГКЦ, який відбувся 8—9 лютого 2012-го в Брюховичах під Львовом, був офіційно оголошений Рік пам’яті Блаженнійшого патріарха Йосифа (Сліпого) — на честь 120-ї річниці від його народження. У посланні Синоду із цього приводу заявлено: «Патріарх Йосиф — живе втілення долі української Церкви й нашого народу в ХХ ст. Його, як і багатьох інших, було незаконно позбавлено свободи (18 років ув’язнення) збиратися з одновірцями. Його, як і мільйони українців, прирекли на тортури в катівнях НКВД/КГБ і на мучеництво в ГУЛАГу. Але якщо в ув’язненні він був «німим свідком Церкви», то згодом, уже на поселеннях (за межами України), він став голосом «мовчазної Церкви» та її духовною опорою, ніколи не забуваючи про тих своїх земляків, які й далі каралися в неволі.

Погляди Патріарха Йосифа на національну єдність і сьогодні стають дороговказом. Саме завдяки патріархові Йосифу Церква в діаспорі не просто вижила — вона стала світовою Церквою. Тому й нормативними є для нас зараз ті два фундаментальних принципи, якими патріарх Йосиф охарактеризував самобутність нашої Церкви: перший — сопричастя з єпископатом Рима, і другий — вірність східнохристиянській візантійській традиції».

Синод єпископів Києво-Галицького верховного архієпископства УГКЦ ухвалив також рішення відзначити 120-ту річницю від народження Йосифа Сліпого Все­українською прощею до Зарваниці — села в Теребовлянському районі Тернопільської області, де в соборі 3арваницької Матері Божої поклоняються її чудотворній іконі й цілющому джерелу, біля якого являлася Богородиця. Окрім того, Синод рекомендував вірянам узяти активну участь у ювілейних відзначеннях у родинному селі патріарха Йосифа — Заздрості. А також у Хресній дорозі від Заздрості до Зарваниці.

Своєю чергою, митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк нагадав у своєму посланні: «У споминах уже на схилі літ, складаючи Заповіт, патріарх Йосиф у ньому завдячує своїй родині за закладену основу християнських і загальнолюдських цінностей: «Народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоко віруючій, родині. Вона передала мені і защіпила в мені віру в Христа й любов до Нього!»

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...