Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 21, 2018

Вісник світової слави Коронним номером капели Олександра Кошиця всюди звучав «Щедрик»

Автор:

|

Січень 05, 2012

|

Рубрика:

Вісник світової слави Коронним номером капели Олександра Кошиця всюди звучав «Щедрик»

Дириґент Олександр Кошиць називав віскі «віскою» й пив його «по-православному» — нерозведеним. Краєвиди Англії нагадували йому Канівщину, а про старих дам-британок він казав: одягаються так барвисто, що «в нас на Україні їх би собаки порвали». У США він одразу оцінив негритянську музику, у репертуарі капели з’явилося кілька афроамериканських пісень. Автозавод Форда Кошиць порівняв із музикою й додав, що ця музика доведена до ідіотизму. У Мексиці бачив бій биків. Визнав страшну велич цього видовища, але не полюбив його. А на острові Тринідад у Карибському морі, побачивши кільця в носі тамтешніх дівчат, визнав, що це красиво. Отакий одчайдух.

Але коли на початку січня 1919 року Симон Петлюра, зустрівши на одному святкуванні дириґента Олександра Кошиця, попросив зайти до нього наступного дня у важливій справі, Кошицю, мабуть, стало непереливки… «За тиждень щоб була організована капела для виїзду за кордон — а то розстріляю!» — сказав той.

Але то був жарт. Колись у театрі Садовського Кошиць поставив кілька опер, зокрема «Енеїду», на козацькій героїці яких виріс і Петлюра, і багато хто в його армії. Тепер Петлюра сподівався, що в Європі, де визнавали лиш неділиму Росію, хорова капела дасть уявлення про Україну, що стояла перед навалою більшовиків.

Хористів брали за конкурсом. Дехто бігав до Петлюри, застерігав, щоби до капели не пройшли національно несвідомі елементи. У підсумку половина хористів виявилася безголосою. 23 січня Рада Народних Міністрів — український уряд — асиґнувала капелі 1 184 500 крб і ще майже 1,5 млн — на подорож до Парижа. Разом — 2,7 млн крб. Для порівняння: тодішні видатки на формування одного армійського корпусу становили 5 млн крб.

Але грошей капела не отримала: на Київ ішли більшовики й Держскарбниця евакуювалася. 25 січня виїхав і Кошиць, а невдовзі й капеляни — не всі, хто пройшов конкурс, а ті, хто зміг. Кошиць зустрів їх у Кам’янці-Подільському й записав, що такого хорового дрантя він іще на віку своєму не бачив: виють, як вовки, із 80 душ «справжніх голосів» набереться не більше за 30. Вони репетирували та вчили французьку мову. Гроші отримали аж у березні — лише 50 тис. крб (карбованець тоді дорівнював двом гривням, а гривня — одній австрійській кроні, рушничний патрон уже коштував 50 крб).

За кордон виїхали аж у квітні. Перед виїздом купили в якогось отамана-грузина 50 пудів цукру й круп. До Праги прибули як банда: хористи в шинелях, хористки в папахах і чоботях. Кошиць — у чужому пальті з рукавами до ліктя і ясно-зеленому позиченому капелюсі. Не виходили з готелю, доки пристойно не одяглися — 130 тис. крон позичив посол Української Народної Республіки в Празі Микола Славінський.

«Українці прийшли й перемогли! Це — посольство з іншого світу!» — написали після першого ж концерту чеські газети. Українське стало модним у Празі. «Мої хлопці фліртували направо й наліво, а чешки тратили голови», — згадував Кошиць. У репертуарі капели були тільки народні пісні в обробці Лисенка, Леонтовича, Стеценка й самого Кошиця. Коронним номером усюди звучав «Щедрик».

Олександр Гайн

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...