Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 15, 2019

Вічна слава командирові УПА з Волині

Автор:

|

Квітень 24, 2019

|

Рубрика:

Вічна слава командирові УПА з Волині


Могила Олекси Шума «Вовчака»

Останнім часом у Польщі, а повсякчас у Росії навішуються образливі ярлики на Українську повстанську армію (УПА). З нагоди 100-річчя уродин Олекси Шума «Вовчака» варто замислитися над тим, за що воювали ці героїчні повстанці, за кого вони йшли на неминучу погибель, підіймаючись на нерівну боротьбу проти ворогів не лише нашого народу.
Леґендарний командир УПА Олекса Шум «Вовчак» народився 14 травня 1919 року, походив із села Шайно (тепер — Журавлине) Старовижівського району. У сім’ї було п’ятеро дітей. Олексій закінчив Луцьку гімназію, в юному віці вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), за що був ув’язнений поляками і перебував у польській тюрмі. Після звільнення у 1939-1940 рр. пройшов старшинський вишкіл ОУН. Серед української молоді Ковельщини провадив підпільну організаційну роботу, спрямовану на підготовку збройної боротьби проти окупантів України. Пройшов військовий вишкіл членів ОУН при Ковельському окружному проводі. За дорученням проводу ОУН на початку березня 1943 року організував перехід до лав УПА всієї української міліції Ковеля. При відході з міста під керівництвом Олекси звільнили всіх в’язнів тюрми, а також невільників із табору полонених. Усі, хто за ним пішов на Скулинські хутори 28 березня 1943-го, склали першу на Ковельщині сотню УПА «Стохід». Її командиром призначили наймолодшого, але найдосвідченішого «Вовчака».
Сотня під командуванням «Вовчака» здійснила кілька переможних боїв проти німецьких окупантів і банд НКВС, які чинили на українській землі нечувані злочини. Восени 1943 року «Вовчака» призначили заступником командира Північно-Західної військової округи (ВО) «Турів» «Рудого» (Юрія Стельмащука). Територія округи «Турів» охоплювала сьогоднішню Волинську область і споконвічні українські Брестську, Кобринську та Пінську Полісся. Відділи округи ділилися на два загони — північний і південний. Північним безпосередньо «Рудий», а південним — «Вовчак». Однією з найвидатніших військових операцій, здійснених за безпосереднього керівництва останнього, був замах на німецького генерала Віктора Лютце, того самого, котрого після гітлерівської партійної чистки у червні 1934-го (відомої як «ніч довгих ножів»), Гітлер особисто призначив керувати 400-тисячною «партійною армією». Шеф нацистських штурмових загонів Лютце присягнув особисто фюрерові, що виїде на Волинь і швидко розправиться з українським рухом опору, який найбільше докучав регулярній німецької армії й адміністрації на терені. На початку травня за даними розвідки УПА у штабі ВО «Турів» стало відомо, що на терени з інспекційною поїздкою за посиленої панцерній охорони має з’явитися нацистський генерал. Проведення військової операції провід УПА доручив «Вовчаку». 15 травня 1943 року спецзагін УПА «Помста Полісся» під командуванням Олексія Шума влаштував засідку на шляху Ковель-Брест, неподалік від села Кортеліси. У результаті короткого, але запеклого бою шефа німецьких штурмовиків генерала Лютце ліквідовано разом із його штабом.
Цікавим є факт, що на території Рейху всі газети, що вийшли з траурним повідомленням про смерть генерала, сором’язливо приховали справжню причину смерті відомого нацистського «стратега». Зокрема, «Берлінер Ілюстрайте Цайтунґ» повідомила, що генерал Лютце начебто загинув в автомобільній катастрофі на східному фронті.
Командир «Вовчак» керував триденним боєм із німцями та польською допоміжною поліцією під селом Радовичі Ковельського району 8-10 вересня 1943-го. Це був один з найбільших відомих боїв УПА з німцями й їхніми посіпаками на Волині. Тоді німці підтягнули туди свої найкращі сили з добре укріпленого залізничного вузла Ковель. У тому бою брали участь дев’ять сотень УПА, понад 1 тис. повстанців, а з німецького боку — близько 2 тис. гітлерівців, котрих вогнем підтримував бронепотяг. У бою з групою «Вовчака» німці втратили 208 убитих і багато поранених, пошкодили й бронепотяг. Німецька поразка під селом Радовичі не на жарт сполохала німецьку адміністрацію міста Ковель, в якому запровадили особливий стан. У бою під Радовичами загинули 16 вояків УПА, їх із почестями поховали на Володимирщині.
23 вересня 1942 року окупаційна рота «Нюрнберґ» спалила село Кортеліси та розстріляла 2 875 його жителів, серед них було 1 620 дітей. Крім цього, знищили села Бірки, Заболоття та Борисівка на території Білорусі. У радянські часи намагалися цей злочин приписати допоміжним загонам української та білоруської поліції. А декотрі радянські та польські дослідники намагалися приписати цей злочин винятково українському підпіллю.
З наближенням фронту у березні 1944-го головним завданням відділів УПА було перейти без втрат лінію фронту та діяти в запіллі Червоної армії. «Вовчак» одержав завдання підготувати перехід фронту відділами УПА в південній частині ВО. Під час цієї акції хоробрий командир наткнувся на потужну колону німецьких мотоциклістів розвідки 16-ї танкової дивізії СС, яка стояла в ті часи на добре укріплених позиціях, очікуючи штурму Червоної армії. Після короткої перестрілки німці відступили, але в цьому бою був важко поранений «Вовчак».
Смерть Шума настала 20 березня 1944 року с. Луковичі Іваничівського району, це була велика втратою для повстанського руху на Волині. Похорони відбувалися вночі. Богослужіння відправив о. Михайло Мисечко, котрий в зворушливих словах прощання сказав: «Хоронимо командира, котрий проявляв неперевершену стійкість і мужність. Він вніс у визвольні змагання неоцінений вклад, який оцінять наші прийдешні покоління».
Довгі десятиліття у часи московської окупації за могилою доглядали українські патріоти. Завдячуючи їм, Україна знає, де саме похований леґендарний командир УПА «Вовчак», котрий загину у неповний 25 років.
Про похорон командира УПА «Вовчака» розповіла місцева жителька Ганна Лемешко. Їй же про це розказав дід, котрий співав у церковному хорі, та прадід, котрий був церковним старостою. «Всі боялися німців, що вони можуть перепровадити екзекуцію. Коли прийшли совєти, то могилу повстанського командира не знищили. На ній довгий час стояв березовий хрест й її завжди впорядковували. Баба Руська Корніюк, котра жила навпроти кладовища, потім розказувала, що не раз у неї в хаті кадебісти робили засідки, аби виявити, хто ж туди ходить і приносить свіжі квіти на могилу», — поділилася п. Лемешко.
Та так нікого і не спіймали, люди не видали, а до могили приходили молитися, як до святого гробу. «Прибирати ж ходили моя мама Оксана Данилюк і вже покійні Ганна Редько та Ліда Тимчишин. Дівчата крадькома ставили квіти та запалювали свічки в різні свята — релігійні і національні. Більшовики всіх підозрілих наприкінці 1940-х рр. повивозили на Сибір. Коли ж повернулися національно свідомі люди, зразу на могилі замість березового з’явився солідний дубовий хрест. А вже пізніше, у 1990-х рр., з’явився гранітний пам’ятник. Він і сьогодні стоїть на могилі леґендарного командира УПА. На ньому є напис: «Ти боровся, щоб перемогти. І загинув, щоб вічно жити. Спи спокійно, друже командире. Василина». Хто така ця Василина — у Жашковичах не знають», — запевняє п. Ганна.
Зате світло на цю життєву сторінку пролила Ольга Лавринюк, колишня голова Журавлинівської сільської ради. Вона цікавиться історією своєї малої батьківщини, і тому знає все, що стосується її знаменитих людей. Жінка розповіла, що Василина — це псевдо Клави Ткачук, коханої дівчини Олекси. Після його загибелі і з приходом на Волинь комуністів їй ще наприкінці 1940-х років вдалося виїхати до Арґентину. Потім жінка жила в Америці, звідти прислала гроші на пам’ятник своєму коханому і навіть одного разу приїжджала на його могилу. Василини не стало 2005-го.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...