Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 20, 2017

Усе життя опікувався чужими…

Автор:

|

Березень 29, 2012

|

Рубрика:

Усе життя опікувався чужими…

1 квітня 1939 року Антон Макаренко повертався додому з підмосковного Голіцино. Сідаючи до приміського поїзда, нібито допоміг якійсь жінці занести до вагона мішок. І раптом упав. «Я — письменник Макаренко», — тільки й устиг сказати — і помер. Як з’ясували згодом, від розриву серця.

Він прийшов у цей світ на три тижні раніше, ніж мав, і ріс хворобливим — ангіни, флюси, ячмені. На все життя в нього залишилися на шиї шрами від карбункулів, тому носив високі комірці. Багато років страждав від хронічного нежитю. Уже дорослим постійно мав розпухлий і червонуватий ніс. «Мій ніс, як кажуть, Бог сімом ніс, а мені одному дістався», — нарікав.

Він часто закохувався, як згадував його брат. Найдовше його захоплення — попадя Єлизавета Григорович. Вона покинула чоловіка-священика й перебралася до Макаренка. Батько до смерті не міг пробачити Антонові цього скандалу. А той прожив із Єлизаветою майже 20 років. А потім розійшлися — з його ініціативи. «У неї полізли назовні атавізми старої попівської сім’ї — скнарість, скупість і дріб’язковість, — пише в книжці про брата Віталій Макаренко. — Вона завела з десяток кішок, і в нас у всіх кімнатах стояв сморід».

Зі своєю другою, уже законною, дружиною, Галиною Салько, Антон Макаренко розписався за чотири роки до смерті. Познайомилися в його колонії, куди вона приїжджала як інспектор. Від першого шлюбу жінка мала сина. Із Макаренком дітей не було.

Він усе життя опікувався чужими. Під прізвищем Карабанов у «Педагогічній поемі» Макаренко змальовує свого реального учня — Семена Калабаліна, який став його правою рукою в колонії. У війну, втративши батьків, Семен потрапив до банди, став злодієм, опинився за ґратами. Там уперше й зустрівся з Макаренком. Той — із великим носом і в золотому пенсне, за спогадами Калабаліна, сидів у кабінеті поруч із начальником. «Тебе справді Семеном звати? — запитав він у в’язня. — Ми майже тезки! Мене звати Антоном Семеновичем. Вибач, голубчику, що тебе через мене потурбували». Хлопець не пам’ятав, коли востаннє чув ласкаве слово. Макаренко забрав Семена до колонії.

Із неповнолітніми злочинцями Макаренко почав працювати 1920-го. Більшовики саме взялися за безпритульних дітей, яких наплодили роки війн і революцій. Одну з колоній для малолітніх правопорушників «Ліга порятунку дітей» на чолі з письменником Володимиром Короленком відкрила на хуторі Треби під Полтавою. Очолити її запросили Макаренка, який учителював у Полтаві.

Невдовзі він перевозить своїх колоністів до колишнього панського маєтку в селі Ковалівці, також неподалік Полтави. Тут було 40 десятин землі, фруктовий сад, поблизу — річка та ліс. Діти першими в реґіоні почали вирощувати свиней йоркширської породи.

Через п’ять років Макаренко перевозить підопічних ближче до тодішньої столиці України, до колонії в місті Куряж під Харковом. Вона розташовувалася в старому монастирі. Усередині не було нічого. Щоби зігрітися, колоністи здирали підлогу та розпалювали вогнище посеред кімнати. Вихователі тут були лише вдень. Якщо хтось із них залишався чергувати на ніч, то брав із собою зброю й зачинявся в окремій кімнаті.

За рік Макаренко зробив цю колонію зразковою. Нині ще живі до двох десятків його учнів. Із родичів Антона Макаренка залишилася внучата племінниця Катерина Васильєва — російська акторка, зіграла королеву Катерину Медичі в серіалі «Графиня де Монсоро». Також її брат — поет і режисер Антон Васильєв. Обоє живуть у Москві.

 Олексій Гай

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...