Український меценат, із яким померла ціла епоха

7 березня 185 років тому в Млієві на Черкащині народився талановитий інженер, економіст, вчений-цукровар та один із найщедріших меценатів Василь Симиренко, котрий заклав у фундамент Української держави не одну цеглину.
Син кріпака та мільйонер
Василь Симиренко спонсорував друк чи не всіх українських періодичних видань, у яких Тарас Шевченко та діячі Кирило-Мефодіївського братства передали так званим громадівцям естафету визвольної боротьби — «міну уповільненої дії», що вибухала 1917-го та змусила запеклим опором більшовикам проголосити їх Українську Радянську Соціалістичну Республіку як пропагандистську альтернативу Українській Народній Республіці. А не було УРСР з її Верховною Радою, не було б і Акту про незалежність 24 серпня 1991 року.
Добровільну повинність постійно допомагати інтелігенції в усіх її науково-культурних починаннях Василь Симиренко успадкував від свого брата Платона, чиїм коштом виходив журнал «Основа» й 1860-го світ побачив «Кобзар». Хоч неофіційним, але результативним фондом відродження України стали статки родини Симиренків, які почав нагромаджувати ще батько Платона та Василя — Федір.
Орендуючи млин у хуторі Млієво на ріці Рось, викупив себе й родину з кріпацтва. А торгуючи хлібом і худобою, заробив кошти на відкриття цукрових заводів і співучасті в створенні фірми «Брати Яхненки та Симиренко».
Син Платона Симиренка Василь закінчив політехнічний інститут у Парижі. А з 1867 року очолював фірму «Брати Яхненки та Симиренко», проте через постійні суперечності з кредиторами 1873-го покинув посаду голови її адміністрації.
Коли ж у 1880-х рр. фірма припинила своє існування, придбав у Сидорівці на Київщині занедбану державну цукроварню й обладнав її машинами, устаткуванням власної конструкції, перетворивши на передове підприємством, яке давало мільйонні прибутки. До нього зверталися за порадами не лише з Росії, а й із-за кордону, відтак саме його вважають засновником цукрової промисловості України. Василь Симиренко відкрив при своєму заводі цех, у якому вперше в Російській імперії виробляли пастилу та мармелад, які успішно експортував.
Фундатор
Але в історію України підприємець увійшов як учасник і спонсор «Київської громади», до якої входив і сам. Мало хто знав, що 10 % своїх прибутків він віддавав на розвиток української культури та літератури. Зокрема, заснував першу в Україні «Культурну фундацію», завдяки якій функціонували три українські видавництва — «Вік», львівське Наукове товариство ім. Т Шевченка та Бориса Грінченка, а також виходили періодичні видання «Киевская старина», «Рада» та «Громадська думка». Матеріально підтримував хор Миколи Лисенка, літераторів Михайла Драгоманова, Михайла Коцюбинського, Олександра Кістяківського та багатьох інших. Заснував у Сидорівці найкращий в Україні народний театр. Повсякчас допомагав бідним, робив пожертви на безліч інших добродійних справ.
Був настільки безкорисним меценатом, що нужденні письменники та поети дуже часто й гадки не мали, звідки надійшла їм неабияка допомога. А все майно, яке оцінювали в 10 млн рублів, заповів передати після смерті його дружини на розвиток української справи під опіку Товариства допомоги українській літературі, мистецтву, науці, яке сам же й заснував.
Помер 1 грудня 1915 року в Києві, де й був похований на Аскольдовій могилі. Розповіді про нього історики зазвичай завершують словами «з ним померла ціла епоха українського меценатства».
Ігор Голод
Як допомогти собі та своєму ближньому
Дякую, що приділяєте увагу цій дуже важливій темі. Нажаль, більшість уУкраїнці рятували світ, зокрема, і 1920 року на Віслі
Річ Посполита була ліквідована 1795 року. Тому: Сто років тому 15 серпСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Мій коментар видалено. Я це так розумію що моя присутність на цьому саСпостерігачі ПАРЄ прилетіли до України
Вважаю дії української делегації у ПАРЄ правильними по суті але не спо