Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 16, 2018

Українське світорозуміння в народній творчості та Микола Цертелєв

Автор:

|

Жовтень 10, 2018

|

Рубрика:

Українське світорозуміння в народній творчості та Микола Цертелєв

Український народ належить до виняткових народів світу за втіленням етнічного світогляду та національного світобачення. Живучи в складних умовах українська нація в умовах багатовікового поневолення витворила особливу систему звичаїв, вірувань, світорозуміння моральних, правих етнічних і естетичних форм, які складалися упродовж історичного розвитку до формування української національної культури та цінностей світової цивілізації.
Зміцнення Української держави немислиме без формування духовної незалежності суспільства, опираючись на віковічні надбання, які становлять своєрідну трансмісію з минулого в наше сучасне суспільство. Щоб цей процес закономірно розвивався, ним мають займатися вчені — досліджувати фольклор, пізнавати історичне минуле і з ним ознайомлювати наших сучасників. Цим процесом викликаємо зацікавлення до народної творчості, історичного минулого своєї Батьківщини, вивчення та закріплення народної мови. Саме боротьба за мову є основним і найголовнішим засобом нації, адже закріплення рідної мови починається з пізнання народної творчості, літературних, історичних, пісенних та інших джерел.
З таких публікацій почався перший етап визвольного руху — наукового осмислення реалій життя українського етносу та вироблення пропозицій його перебудови. Академічний етап визвольного руху був характерний для багатьох народів Центральної та Східної Європи, які у ХVIII-ХІХ ст. не мали власної державності. На становище таких народів наприкінці ХVIII ст. звернув увагу всесвітньовідомий німецький філософ Йоган Готфрід Ґердер, котрий передбачив неминучість їхнього національного відродження. Саме він увів в обіг термін «нація», пророкував національне відродження та велике майбутнє України. «Україна стане новою Грецією — в цій країні прекрасний клімат, щедра земля, і її великий, музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя», — зазначав він.
Такі праці виконували не лише просвітницьку функцію. Їхні автори зверненням до блискучого минулого обґрунтовували претензії на зміни у сучасній їм Україні. Розумний читач, гортаючи сторінки історичних трактатів і публікацій етнографічних матеріалів початку ХІХ ст., доходив висновку, що народ, який має таке героїчне минуле і таку досконалу народну культуру, не може зникнути безслідно.
Колосальну працю в духові національного пробудження в цій царині провадили: Михайло Максимович (1804-1873), перший ректор Київського університету, котрий збирав пісні, думи, прислів’я перекази; Ізмаїл Срезневський (1812-1880) опрацював Запорозька старовина (1833-1838), «Давні пам’ятки руського письма та мови» (1866); Іван Котляревський (1769-1838) написав «Енеїду» (1798) за Вергілієм української народною мовою. До слова, існує три видання «Енеїди». За мотивами його поеми Н. Василенко створила мультфільм 1969-го, а В. Дахно — 1991 року. Врешті титанічну працю провів Тарас Шевченко.
Також одну з перших науково-дослідницьких праць здійснив Микола Цертелєв, котрий займався збиранням стародавніх малоросійських пісень, фольклору, що вийшли друком 1819-го. Микола Цертелєв (справжнє прізвище — Церетелі) походив із грузинського князівського роду. Він народився 1790 року в Хоролі (тепер — Полтавської області) та став одним із піонерів української фольклористики нової доби, видавцем і дослідником народної поетичної творчості. Навчався в Харківському, потім у Московському університеті, який закінчив 1814-го, вчителював на Полтавщині. У 1820-1823 рр. належав до декабристського «Вільного товариства аматорів російської словесності», 1823-го — до цензурного комітету цього товариства, де співпрацював з О. Бестужевим і К. Рилєєвим. З 1839 року займав посаду помічника попечителя Харківського навчального округу. У 1850-1860-ті рр. служив у Москві та в канцелярії Кавказького навчального округу. Захоплювався українською піснею з дитячих та юнацьких літ. А познайомившись із полтавським губернським діячем і шанувальником української старовини Д. Тротцинським зміцнився у цьому почутті. 1825-го він писав А. Ізмайлову: «Доля давно вже відштовхнула мене від батьківщини, — одначе я пам’ятаю все, не тільки бачені мною предмети, але самі звуки, що вражали мене в дитинстві; пам’ятаю багато пісень і приказок: сховище народних думок і почувань — перші враження незгладимі».
Головна заслуга Цертелєва полягає в тому, що він видав 1819 року в Петербурзі збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песней», яка фактично започаткувала українську фольклористику. У передмові «Рассуждение о старинных малороссийских песнях» автор акцентує на «поетичному генії» українського народу, на тому, що його пісні незаперечно доводять, що «не тільки греки та римляни вміли бачити й відчувати». Особливу увагу привертав видавець до «сили почувань та краси зображень співців Малоросії», а також до «чистої моральності», якою «завжди відрізнялись малороси». Вони її «старанно зберігають по цей час як єдиний спадок від предків своїх, що вцілів від жадібності народів, які їх оточували».
Водночас Цертелєв зауважував, що зібрані ним твори — то вже «завмираючий відголос гармонії, яку було чути колись на берегах Дніпровських», хоча мова українців «не менше інших мов придатна для поезії». Не дарма німецький поет Фрідріх Боденштедт 1845 року у народознавчій книзі «Поетична Україна» авторитетно заявляв: «У жодній країні дерево народної поезії не зродило таких величавих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи».
Навіть класик російської літератури Олексій Толстой писав: «Жоден інший народ не проявив себе в піснях так яскраво та красиво, як народ український». Цю ж думку розвиває і поляк Адам Міцкевич: «Українська пісня — свята скрижаль, яку народ оберігає як свою загартовану зброю. Із цієї скрижалі кожне покоління черпає необхідні духовні цінності, які віками закладалися в основу моралі».
1823-го Цертелєв став директором училищ Тамбовської, а потім Полтавської губернії, в 1839-1859 рр. — помічник куратора Харківського навчального округу. Організовував в своєму будинку літературні вечори для харківських студентів і професури. Підтримував особисті контакти з українськими діячами першої половини ХІХ ст., зокрема з Шевченком, котрий у листі до Цертелєва від 23 жовтня 1844 року просив, щоб посприяв у поширенні на Харківщині «Живописной старины». 1861-го Цертелєв вийшов у відставку, він глибоко переживав смерть Т. Шевченка, вважаючи передвчасну смерть поета великою втратою для нації.
Микола Цертелєв є автором ряду поетичних творів і робіт із літературознавства, деякі видання були нагороджені срібною медаллю за збір українських кобзарських пісень. Українську народну пісню Цертелєв ставив вище за найталановитіші романи та поеми, оскільки ці пісні демонстрували геній і дух українського народу. Науковець вивчав жанрову специфіку та класифікацію фольклорних видів. Засуджував підробки під фольклорно-етнографічні твори, що мали місце в добу романтизму 1820-1840 рр. Вивчав «Слово о полку Ігоревім».
Цікавою є стаття Цертелєва «О народных стихотворениях» (1827), написана у формі листа до М. Максимовича. І хоча він відійшов від фольклористично-наукової діяльності, проте «першим в Україні зробив рішучий крок до реабілітації народної естетики, визнання її як критерію художності літератури» (М. Яценко). Помер Микола Андрійович Цертелєв 8 вересня 1869 року в Моршанську Тамбовської губернії, там і похоронений.

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...