Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 17, 2019

Українська історія з Х-променями. Івана Пулюя нітрохи не менше, ніж Рентґена, можна вважати основоположником науки про рентґенівське проміння

Автор:

|

Липень 05, 2012

|

Рубрика:

Українська історія  з Х-променями. Івана Пулюя нітрохи не менше, ніж Рентґена, можна вважати основоположником науки про рентґенівське проміння

В Україні, інтелектуальна еліта якої, з огляду на історичні обставини, століттями орієнтувалася на роботу в чужих столицях і наукових центрах, щораз більшої гостроти набуває проблема серйозного перегляду й, так би мовити, каталогізації досягнень українства. Скільки винаходів і наукових відкриттів під маркою інших держав було зроблено українцями, а про скільки з них ми знаємо?.. Цю статтю присвячено видатному українському фізику Івану Пулюю, який більшу частину свого життя провів поза межами Вітчизни й ім’я котрого на десятиріччя було забуте в рідній країні, незважаючи на його заслуги перед наукою та культурою.

Священик чи фізик?

Він народився 1845 року в селі Гримайлові на Тернопільщині. Батьки Івана Пулюя були небідними — у них було 36 га землі, 100 вуликів — і змогли дати синові середню освіту. Його батьки, ревні греко-католики, мріяли, щоби син став священиком, і після закінчення ним тернопільської гімназії 1865-го, вручивши Іванові 35 злотих, відправили до Відня вступати до університету (нагадаємо, що в той час Західна Україна входила до складу Австро-Угорщини). Він був здібним, працьовитим студентом і 1869 року закінчив богословський факультет Віденського університету з відзнакою. Під час навчання Пулюй входив до числа засновників «Віденської січі» — неформальної організації, що об’єднувала українську студентську молодь, яка проживала в столиці Австро-Угорщини, і переклав українською мовою підручник з геометрії.

У роки навчання молодий богослов, крім законів Божих, починає цікавитися законами фізики. До моменту закінчення навчання в ньому визріло рішення присвятити своє життя цій науці, тож Іван, відмовившись від сану священика, знов стає студентом того ж вишу, але вже фізико-математичного відділення філософського факультету. Це суперечило волі батьків, і після багатьох спроб напоумити сина вони прислали гнівний лист, у якому зреклися його. Більше вони не зустрічалися ніколи. Підтримка з дому припинилася, й Івану довелося заробляти на прожиток приватними уроками.

Нема пророка у своїй Вітчизні

Щирий український патріот, Іван Пулюй спробував почати свою наукову діяльність у Київському університеті, відіславши запит на кафедру фізики. Але його захоплення українською культурою зле з нього пожартувало: він отримав відмову, оскільки поліція Російської імперії вважала його неблагонадійним (Київ тоді входив до складу Російської імперії, а щодо вживання української мови діяв Валуєвський циркуляр; крім того, поліцейські чиновники в науково-популярній статті Пулюя «Про нерухомі зірки і планети» примудрилися знайти критику самодержавства). Тож молодий учений залишається у Віденському університеті на скромній посаді асистента на кафедрі фізики.

1875 року Іван Пулюй вирушає вдосконалювати свої знання в Страсбурзький університет під керівництвом професора Августа Кундта. Там відбулася його зустріч із Вільгельмом-Конрадом Рентґеном, асистентом

проф. Кундта. Через якийсь час Пулюй знайомиться з молодим Ніколою Теслою, який також там стажується. Удвох вони починають цікавитися явищами, породжуваними електричним струмом у вакуумі. Для виготовлення трубок, необхідних для експериментів, Пулюй із Теслою освоюють ремесло склодувів. Рентґен же, за свідченням деяких істориків, мав інші наукові захоплення, але був у курсі успіхів Пулюя й Тесли.

Фатальна помилка

1877 року Пулюй отримує ступінь доктора філософії Страсбурзького університету, що стало першим визнанням його таланту науковою громадськістю. Після повернення до Відня він, присвячуючи все більше часу проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ у трубках. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану катодну лампу Пулюя — прилад, що випускає невидиме випромінювання, яке можна зробити видимим за допомогою барієво-платиново-ціанового екрана (з огляду на брак місця на газетній сторінці, детальний опис лампи дозволимо собі випустити).

Результати своїх дослідів із лампою вчений опублікував у статті «Сяюча матерія й четвертий стан речовини». Крім того, в 1890—1895 рр. у кількох європейських журналах були надруковані знімки, отримані Пулюєм під час експериментів: знімок миші, а також руки дочки вченого, під якою чітко видно шпильку.

На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881) прилад Пулюя був удостоєний срібної медалі. Але Пулюй відмовився патентувати свою унікальну катодну лампу, що, схоже, стало його фатальною помилкою. Багато хто стверджував, що він подарував декілька екземплярів приладу Рентґенові.

Практично-при-кладна інтерлюдія

1884 року Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Іванові Пулюю очолити створювану кафедру фізики Німецького політехнічного інституту в Празі. І 30 наступних років Іван Павлович Пулюй прожив у Празі, працюючи в політехнічному інституті на різних посадах, зокрема ректора.

Наукова діяльність ученого-фізика мала й неабияке практичне значення. Величезний внесок він зробив у проектування й будівництво в Австро-Угорщині електростанцій на постійному струмі, а в Празі — першої в Європі електростанції на змінному струмі. Запропоновану ним конструкцію телефонних станцій і абонентських апаратів, зокрема розподільних трансформаторів, успішно застосувало багато країн. Пулюй керував розробкою схеми будівництва електричного трамвая в Празі. За ці досягнення, а також за успішне створення й керівництво кафедрою Іван Пулюй отримав звання Радника Двору й Рицарського Хреста від імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа.

Іван Пулюй написав цілу низку наукових праць: підручники з геометрії, електротехніки, науково-популярну книгу «Непропаща сила», дослідження «Про тертя повітря і електричне світіння матерії».

Шок

І ось 11 січня 1896 року празька газета Воhеmiа публікує статтю «Відкриття Рентґеном нових властивостей так званих катодних променів». У публікації повідомлялося, що, експериментуючи з газорозрядним приладом, який має дуте алюмінієве дзеркальце (катод) і пластину, розташовану під кутом 45 градусів до траєкторії руху катодних променів, Рентґен звернув увагу на свічення флуоресцентного екрана, розташованого поблизу трубки навіть тоді, коли та була обгорнута непрозорим для видимого світла папером. Реаґували на невидимі промені й фотопластинки. Тобто Рентґен з’ясував, що назовні з трубки виходять якісь промені, названі першовідкривачем через незнання ним їхньої природи Х-променями.

Про той день згадував син Пулюя: «Батько прочитав звістку про Рентґенове відкриття, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись із ліжка й обхопивши голову руками, він раз по раз вигукував: «Моя лампа! Моя лампа!» Невдовзі, отримавши примірник статті від Рентґена, Пулюй зі здивуванням виявив, що його давній знайомий жодним словом не згадав про нього. Він написав Рентґену листа із запитанням, чи використовувалася ним у дослідженнях над Х-променями його лампа, але це питання з підтекстом (якщо використовувалася, то чому він не послався на Пулюя?) залишилося без відповіді.

Альберт Ейнштейн, дізнавшись про історію з Х-променями, сказав: «Не можу вас нічим утішити: що сталося — того не зміниш. Хай залишається при вас сатисфакція, що й ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за вами, русинами, — яка культура, які акції? Прикро вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентґеном — уся Європа». Відповідь Пулюя була такою: «Що повинне відбутися — відбудеться обов’язково, і те, що станеться, буде найкращим, тому що така воля Господня!»

А ми собі знаємо

Отож Пулюй визнав першість за Рентґеном і не заперечував навіть тоді, коли тому вручили Нобелівську премію. Рентґен же, за свідченням учених того часу, усіляко ухилявся від пояснення природи свого відкриття й навіть не виступив із передбаченою протоколом промовою на церемонії вручення премії. Він стверджував, що відкриття Х-променів здійснив 8 листопада 1895 року, затримавшись у лабораторії після відходу всіх асистентів. Відкриття сталося випадково, коли він звернув увагу, що після включення струму в катодній трубці, закритій з усіх боків щільним чорним папером, кристали платино-ціаністого барію, що лежали неподалік, почали світитися зеленуватим кольором.

Рентґен спершу скептично поставився до можливості широкого застосування Х-променів у медицині. Знімки, отримані ним, були невиразними, а час експонування розтягувався до 40—50 хвилин. Крім зображення кисті руки дружини Берти й зламаного передпліччя, відісланих 15 лютого 1896 «Британському медичному журналу», знімків, придатних для медичної діагностики, Рентґен не робив. Водночас, Пулюй успішно розв’язав проблему концентрації променів у пучок і зміг скоротити час витримки до 2—5 секунд. Він уперше у світовій практиці зробив знімок скелета мертвонародженої дитини. Виконана ним серія знімків органів людини завдяки їхній чіткості дала змогу виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів, що не тільки підняло на радикально новий рівень хірургію, а й значно полегшило працю терапевтів. Уже 1896-го в клініці Київського університету була проведена операція із застосуванням променевої діагностики. По суті, Пулюй стояв біля витоків медичної рентґенографії, яку, можливо, варто було би назвати «пулюєграфією».

Тепер же нам тільки те й залишається, як сподіватися, що коли-небудь справедливість переможе й наукова громадськість усе-таки визнає першість відкриття Х-променів за українцем Іваном Пулюєм.

 

ДО РЕЧІ

Кажуть, що немає пророка у своїй Вітчизні. Може, звучить це аж надто пишномовно, але так і є. Згадаймо лишень усесвітньо відомі імена фізика Дмитра Іваненка, ученого-винахідника Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея) чи композитора Дмитра Бортнянського (і перелік можна продовжити на цілу газетну сторінку). Прізвища цих людей тільки зараз починають виринати з небуття. І ми пишаємося. То чому ж знову й знову наступаємо на ті самі граблі? Чому не звертаємо уваги на те, що маємо нині? Скільки талантів покинуло українську землю останніми роками, бо не мало змоги розкритися, розправити крила! Тепер вони примножують наукові й культурні надбання на світовому рівні. І ті, хто ніколи не чув про існування України або був лише знайомий із назвою нашої країни, скажуть: «Аааа! Так, я знаю українців!» Так скажуть і про зовсім юного кларнетиста Сергія Іващенка (на фото), що мешкає зараз у Санкт-Петербурзі разом із батьками. Напевно ж, треба мати непересічний талант, аби, зворушивши й розворушивши холоднокровних шведів, здобути 2-ге місце на Міжнародному музичному конкурсі в Стокгольмі, маючи ще й неабияку конкуренцію! Ми щиро радіємо за наших співвітчизників і сподіваємося, що їх вітатиме не тільки світ, а й рідна ненька Україна!

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...