Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

У пам’ять про Петра Мірчука та покоління «тридцятників»

Автор:

|

Липень 11, 2013

|

Рубрика:

У пам’ять про Петра Мірчука та покоління «тридцятників»

26 червня ц. р. виповнилося 100 років від дня народження Петра Мірчука — політичного теоретика та діяча, історика-літописця національно-визвольної боротьби українського народу у ХХ ст. Відданий син України, він пройшов через численні випробування вірности ідеалам, що заполонили покоління синів і доньок учасників визвольних змагань 1917-1920 рр.

Петро Мірчук належав до не дуже численної когорти людей, які в 1930-х рр. відкрили нову сторінку боротьби за українську державність під стягом Організації українських націоналістів. Найвідоміші серед них — Степан Бандера, Ярослав Стецько та Роман Шухевич, але сотні інших своєю, сповненою посвяти, діяльністю допомогли вивести ОУН на арену історії.
Останнім часом відбувається посилена кампанія дискредитації діячів ОУН, особливо молодих активістів націоналістичного руху 1930-х рр. До їх паплюження взялося навіть кілька українських університетських викладачів, можливо, із метою забезпечення собі репутації ліберальних учених-космополітів. Дивує безкритична готовість таких авторів використовувати підсунуті їм матеріали, нехіть перевірити достовірність тверджень людей, відкрито упереджених до українців, чи порівняти події, документи й свідчення очевидців задля осягнення повнішої та достовірнішої картини підібраних собі тем.
Замість ширшого та глибшого вивчення націоналістичних писань такі автори наполягають у характеристиці ОУН, на основі свого поверхового ознайомлення з ідеологіями того часу, як фашистської, а далі — ксенофобської й антисемітської організації, не переймаючись відсутністю підстав для таких дискредитуючих окреслень. Тим, хто мав нагоду знати людей із покоління «тридцятників», вести з ними розмови та ближче придивитися до звичного їм modus operandi, стає соромно за земляків, що вдаються до таких ганебних оббріхувань.
Петро Мірчук був до певної міри типовим представником когорти «тридцятників». Як і переважна частина тих активістів, він походив із селянської родини. На відміну від багатьох членів галицького суспільства свого часу, заражених польською манією панськости, він, як і його оунівські ровесники, зберіг упродовж свого життя, за франківським звичаєм, глибокий пієтет до роботящого українського селянина та бажання покращити його долю.
У селі Добрівлянах на Стрийщині, де він народився 26 червня 1913 року, старші жителі дотепер згадують, як Петро Мірчук своїми організаторськими здібностями спричинився до пробудження села. На додачу до активної участи в роботі товариств «Просвіта», «Сільський господар» і «Рідна школа» він заснував у Добрівлянах унікальний для тодішнього «Пласту» курінь «Пласт-Село», а також був співорганізатором місцевого відділу спортивного клубу «Пробій» і руханкового товариства «Сокіл». Цю увагу рідному селу, а особливо його молоді, приділяв п. Мірчук упродовж усіх років, що був студентом правничого факультету Львівського університету, а також коли працював у Львові, у редакціях різних часописів, призначених для селян і молоді.
Згодом у низці історичних і ідеологічних праць, у яких він розглядав джерела ідей українського націоналізму, Петро звернув увагу на те, що першоосновою ідеології ОУН був традиційний світогляд українського селянина, виражений у творчості Т. Шевченка й І. Франка. Тому в настановах ОУН завжди підкреслювалася спрямованість на службу народові та його інтересам, боротьба за реалізацію справедливості та прав кожної людини, справжнє народоправство.
Велику роль у житті п. Мірчука відігравала й освіта, адже націоналістичний актив 1930-х рр., ядро якого творили студенти, усвідомлював її важливість для піднесення життя народу та для майбутнього будівництва незалежної української держави. У роки першої совєтської окупації західної України він переїхав до Праги, де продовжив і завершив правничі студії в Карловому університеті й Українському вільному університеті. Ступінь доктора прав отримав у червні 1941-го, саме напередодні свого повернення на Рідні Землі для участі в розбудові державного життя після проголошення Акту 30 червня.
До ОУН Петро Мірчук вступив ще 17-річним юнаком. Верховний провід ОУН перебував тоді в руках ветеранів армій УСС, УГА й УНР на вимушеній еміґрації, але в Україні її лави поповнилися динамічною молоддю. Бурхлива участь в ОУН і громадському житті в 1930-х рр. не була перехідним етапом у їхньому житті. «Тридцятники» перейшли через терни непростої долі — переслідування, арешти, ув’язнення, підйом і розгром державного будівництва, скитальщину, але майже ніхто з них не припиняв боротьби аж до смерті. Добру спадщину громадської активності залишив кожен із них у своїх дітях, які в останні десятиліття, подібно до батьків, виявляють велику активність у громадському житті діаспори.
На жаль, більшій частині українського суспільства фанатична відданість націоналістів українській справі незрозуміла, а то й осоружна. Заражені рабським комплексом, багато наших земляків є привчені механічно уявляти кожного українця з націоналістичними переконаннями як різуна. Скоріше, вони готові вшановувати окупантських вождів і командирів, що безжалісно та легкодушно розпоряджалися життями мільйонів українців. Продовжують заморочувати їм голову стереотипи, яким суперечать надто багато свідчень. Наприклад, стосовно терористичного характеру ОУН: у своїй книжці «Нарис історії ОУН» Петро Мірчук називає всі каральні акти, виконані бойовиками ОУН упродовж 1920-1930-х рр., і з того виходить, що така форма протидії ворогам була застосована у виняткових обставинах, попри те, що ОУН вважав свої дії продовженням визвольної боротьби.
Осмішують себе ті, хто зображує «покоління тридцятників» вузькоглядними ксенофобами. Навпаки, у своїх писаннях і діях вони завжди виявляли та підкреслювали пошану українських націоналістів до змагань усіх народів, якщо ті не мають імперіалістичного спрямування. Притаманне їм було й зацікавлення національними традиціями та змаганнями інших народів. Уважне прочитання програмних документів і творів теоретиків ОУН потвердить, що не було там ніколи закликів до етнічних чисток або расистських тирад проти будь-якого народу.
З ОУН був пов’язаний значний відтинок життя Петра Мірчука. У його особі організація здобула блискучого журналіста-публіциста й ідеологічного аналітика, який мав талант переконливо дійти до свого читача або слухача у виясненні націоналістичних позицій і точки зору на історичні та сучасні процеси. За діяльність серед населення та за редагування націоналістичних часописів він був переслідуваний окупантами: шість разів заарештований і ув’язнений польською владою, а згодом – відбував ув’язнення в німецьких тюрмах і концентраційних таборах.
Перестрашені незалежною діяльністю ОУН, німці провели 15 вересня 1941 року масові арешти націоналістичних активістів. Серед заарештованих був і п. Мірчук, який тоді був задіяний у Міністерстві освіти уряду Ярослава Стецька, створеному після проголошення відновлення української державности 30 червня 1941 року. В Інституті національної освіти він відповідав за опрацювання освітніх і навчальних програм для різних прошарків населення. Навесні 1942-го дорога арештанта привела його до воріт концтабору в Авшвіці, і щойно закінчення війни відкрило йому ворота на волю, на яку він вийшов ледве живим кістяком. Жахіття концтабірного ув’язнення він згодом описав у книжці «В німецьких млинах смерти», що також була видана англійською мовою.
Про поважну кількість членів ОУН-Б, ув’язнених у нацистських концтаборах у роки війни й той факт, що арешти почалися вже в перші дні німецької окупації України, воліють мовчати пасквілянти, бо ж це підриває міф про український колабораціонізм із нацистами. А в таборах бандерівці творили міф сильної духом української людини. Мабуть, не було серед представників інших народів групи в’язнів, де так сильно зберігався дух взаємоопіки та взаємодопомоги. Тягар утримувати дух солідарности серед українців узяли на себе саме «тридцятники». Як і раніше на волі, вони перейняли та несли на власних плечах відповідальність перед народом служити прикладом безупинної активності на фронті «перманентної революції» в усіх перипетіях тієї боротьби. Братерська солідарність в’язнів допомогла багатьом із них вийти живими з концтабірного пекла.
Після ув’язнення в нацистських концтаборах значна частина «тридцятників» опинилася після війни в еміґрації. Рідко згадується про те, що саме колишні політв’язні допомогли змінити ставлення західних союзників до біженців, які під час окупації працювали в легальних установах. Тягар громадської та політичної роботи взяв на себе й Петро Мірчук. Своїм правничим досвідом він допоміг багатьом краянам, що опинились у загрозливому становищі. Був першим головою відновленого 1946-го Центрального еміґраційного союзу українських студентів, головою Союзу українських політичних в’язнів, а після переїзду до Америки тривалий час був членом Крайової ради УККА, Головної управи ООЧСУ й інших організацій у Філадельфії, де жив майже 50 років. Він об’їхав усі українські осередки Америки та Канади з доповідями на політично-ідеологічні й історичні теми.
Багато років присвятив Петро Мірчук виховній праці зі сумівською молоддю. Часто проводив час літнього відпочинку в сумівських юнацько-виховних та вишкільних таборах, а як член Крайової виховної ради СУМ підготував низку виховних матеріалів. Брав активну участь у заходах з оборони українського імені перед нападами з боку ворожих кіл. Був відзначений різними міжнародними організаціями за свої публікації про нацистські злочини й співпрацю з єврейськими установами.
Петро Мірчук помер 16 травня 1999 року у Філадельфії, де й був похований. Із відходом у вічність останніх представників безсмертної когорти «тридцятників» слід схилити голови тим, що вивели наш народ на нові шляхи прояву національного духу. Варто призадуматися над важливістю якостей людей, що беруться до звершення справ національного масштабу. Визвольна боротьба нашого народу в другій чверті ХХ ст., незрівнянна за своєю напруженістю, розмахом та ідейною виразністю, правдоподібно, не відбулася б, якби її не очолили, якби не змобілізули до неї широкі народні маси люди високого формату та фанатичної відданості.
І. М.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...