Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 17, 2019

У пам’ять про Олександру та Романа Копачів

Автор:

|

Грудень 12, 2018

|

Рубрика:

У пам’ять про Олександру та Романа Копачів

Великі люди вже давно звернули увагу на мистецтво виховання. Філософ Платон казав «Немає нічого більш божественного, як виховання. Лише завдяки вихованню людина стає справжньою». В моїй пам’яті на все життя закарбувалася добра згадка про освітян Олександру та Романа Копачів.
Олександра Копач (з дому — Яворська) народилася 26 лютого 1913 року в старовинному місті Городенка, на історичному Покутті. Тут вона здобула початкову та середню освіту. Після цього студіювала в Ягеллонському університеті в Кракові, в якому 1937-го закінчила філософський факультет. У цьому місті Олександра належала до українського студентського гуртка «Зерево». З Кракова повернулася на рідні терени і 1941 року познайомилася на Холмщині з Романом Копачем, за нього й вийшла заміж.
Подружжя працювало вчителями в ґімназії Городенки. З наближенням російського фронту наприкінці 1943-го вони подалися на еміґрацію. Через Чехію дісталися до Німеччини і там перебували в таборах переміщених осіб, працювали при тоборових українських школах вчителями.
Отримавши 1948 року згоду на подальшу еміграцію, Копачі перебралися до Канади й оселилися в Торонто. 1951-го Олександра Копач започаткувала першу середню українську школу на Північноамериканському континенті — Курси українознавства ім. Григорія Сковороди в Торонто. Вона завжди захоплювалася творчістю цього філософа і дуже високо цінувала його глибоко проникливі твори.
Нова українська школа розвивала в учнів глибокі почуття патріотизму до Батьківщини і своїх батьків. Вона стала суттєвим поштовхом у діаспорі і відіграла важливу роль у вихованні цілих поколінь нової, свідомої української інтелігенції. Ця спільнота стала складовою канадського суспільства і будівничими нової української громади за межами України. Впродовж усіх 30 років існування Курсів Олександра Копач викладала там українську літературу.
Вона любила дітей, розуміла їхні здібності і недоліки, завжди була готова їм допомогти. У відповідь діти любили і шанували свою вчительку, відплачували їй теплом, ласкавою усмішкою та квітами. Багато поколінь виховала вона за своє життя, була педагогом за покликанням.
Крім суто педагогічної праці д-р Копач брала активну участь у культурно-освітньому та науковому житті Торонто. Була діяльним членом Асоціації діячів української культури, яку очолював Богдан Стебельський, а після нього Аріадна Стебельська. Педагог — довголітня членкиня та голова об’єднання українських письменників «Слово», член Об’єднання працівників дитячої літератури, Шкільної ради Конґресу українців Канади (відділ Торонто), Ліґи українських католицьких жінок Канади, була дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, від якого одержала золоту медаль за наукову працю.
Серед її прозових творів для дітей та юнацтва на історичну тематику можна назвати «На княжій горі», «Неповторні дні», «Хлопчик із казки»; була редактором «Хрестоматії з нової української літератури».
Д-р Копач також є автором численних дослідницьких статей із історії та літератури, рецензій, наукових праць, монографій, критичних довідок тощо. Крім цього, брала активну участь у наукових конференціях і сесіях. Вона померла 12 липня 1998 року, віддаючи все своє життя своїй родині, науці, українському народові та вихованню української молоді.
Роман Копач народився 28 жовтня 1914-го у Львові. Називав своє місто найгарніщим у світі і найбільш унікальним за розташуванням та архітектурою. Там 1924 року він закінчив Народну школу ім. Князя Льва, там вступив до «Пласту» як новак і з цією організацією не розлучався аж до смерті. 1929-го він пройшов свій перший юнацький табір у «Соколі», комендантами якого були Іван Чмола, Олександр Тисовський і Петро Франко. 1930 року Роман відбув ще один юнацький табір, а 1933-го за дорученням Тиміша Білостоцького займався і «Соколом».
У 1934-1938 рр. Копач студіював і закінчив філософський факультет Богословської академії у Львові під проводом о. д-ра Йосифа Сліпого, майбутнього патріарха і кардинала Української греко-католицької церкви. Під час студій Роман працював виховником у «Пласті» і мав змогу добре познайомитися з головним проводом організації. 1938 року йому довірили стати керівником обозного новацького табору в Старяві біля Хирова. Працюючи в таборі Роман познайомився з Юліаном Шепаровичем, директор Центросоюзу, той прийняв парубка на роботу, на цьому підприємстві Копач працював аж до вибуху Другої світової війни.
Під час війни Роман переїхав спершу до Кракова, а пізніше до Берліна, де студіював торгівлю. Незабаром повернувся до Кракова, я якого разом із кооператором Романом Кочержуком переїхав до Білої Підляськи і там організував Союз кооператив і Торгівельну школу. 1940-го Копач допомагав організувати українське шкільництво на Холмщині. 1941 року зустрів Олександру Яворську і з нею одружився.
Після війни Роман відновив свою пластову діяльність у таборі «Пюртен» у Німечині, де організував юнацький курінь. Після того, як 1948-го переселився разом із дружиною до Канади, працював на різних роботах, а після одержання громадянства отримав посаду головного касира Дирекції пошти в провінції Онтаріо, і працював на ній 22 роки. З переходом на пенсію працював ще вісім років у банку, а після цього вчителював.
У Торонто Роман Копач із членами куреню «Ті, що греблі рвуть» в Торонто Галею Борис, Тонею Горохович, Мікою Зеленою та Цьопою Паліїв жертовно працював із молоддю. Роман був знаний під псевдо «Слонь» і перейшов до куреня «Лісові чорти». Працював на різних посадах у станиці Торонто: впорядником роїв, гніздовим, членом станичної старшини, членом Крайової пластової старшини. Провадив із десяток новацьких та юнацьких таборів, новацькі вишколи, тричі був комендантом «Лісової школи». Виконував обов’язки референта вишколу Канади, багато років провадив кадрою новацьких виховників і виконував обов’язки крайового референта новаків. Дві каденції був у складі Головної пластової булави, яка відзначила його за багатогранну діяльність св. Юрієм в золоті. Кілька років інж. Копач виконував обов’язки директора Рідної школи, в якій викладав історію України. На жаль, а останні роки Роман Копач страждав на недугу, у нього стала занепадати пам’ять і на 86-му році свого життя 20 грудня 2000-го помер у Торонто.
Копачі були дуже видатними людьми, добрими батьками сина Юрія і його дружини Галі та взірцевими дідусями Ренати, Лариси та Дениса. Вони віддавали все, що могли, своїй родині, науці, українському народові та прикладному вихованню української молоді. Поховані Олександра і Роман Копачі на українському цвинтарі Св. Володимира в м. Оквілл (провінція Онтаріо).

Ярослав Стех

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...