Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 16, 2018

У думках і в серці – Україна

Автор:

|

Жовтень 18, 2012

|

Рубрика:

У думках і в серці – Україна

 

Лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Бунін (22 жовтня  1870), російський письменник, великої ваги надавав своєму українському походженню. У Росію (тоді – Московію) предок Буніна Симон Бунікевський переселився з України (тоді Польщі) в ХV столітті й отримав прізвище «Бунін». Сам письменник, що займався архівними пошуками в цьому напрямку, дійшов до висновку, що його рід походить із Волині.

Повертався знову й знову…
Уперше в Україну він потрапив 1889 року 18-річним юнаком. Ця поїздка справила на нього таке сильне враження, що потім він протягом 30 років систематично відвідував ці терени. Дружина письменника Віра Муромцева-Буніна згадувала: «Він говорив мені, що ці перші мандри Україною були для нього найяскравішими, що ось тоді він остаточно закохався в неї.»
Географія його поїздок була вельми широкою: Харків, Київ, Полтава, Одеса, Канів, Ромни, Слов’янськ, Святогірськ, Кременчук, Катеринослав, Олександрівськ, Каховка, Нікополь, Миколаїв, Миргород, Кам’янець-Подільський, Кобеляки, Путивль, а також села Шишаки, Павленки, Павлівка, Хилково, Краснопілля, Лоцманська Кам’янка тощо. Бунін плавав по Ворсклі, бував на Хортиці, любив одеське узбережжя Чорного моря, тричі подорожував Дніпром, причому жодна із цих поїздок не повторювала інші.
У художньому світі письменника особливе місце належить образу Києва. Для нього Київ був подобою сакральних міст – Візантії, Рима, Єрусалима, містом-храмом під відкритим небом.

У центрі українського культурного відродження
Системне вивчення Буніним історії, культури, фольклору, передової політичної думки почалося 1892 року, коли Іван Олексійович приїхав до Полтави до свого брата Юлія й затримався там на три роки.
«Яке це щастя – обтрусити від ніг прах усієї нашої неправедної життя і замінити її чистою, трудовим життям де-небудь на степовому хуторі, в білій мазанці на березі Дніпра!” – писав він.
У Полтаві Бунін працював статистиком у земській управі. Поділяючи ті ідеї, які розвивали його брат Юлій і прогресивні кола полтавської інтелігенції, Іван Олексійович мимохіть опинився в центрі українського культурного відродження. Разом із братом він відвідував вечори, присвячені пам’яті Тараса Шевченка, які організував присяжний повірений М. Дмитрієв, у чиєму будинку часто гостювали Марко Кропивницький, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Заньковецька. Приватному знайомству Буніна із Заньковецької передувало захоплення письменника театральної грою актриси, про що він зізнався 1890 року в листі до брата: “Ну, брате, Заньковецька! Тричі плакав!”

«Прекраснішої немає»
Пізніше, працюючи бібліотекарем, Іван Олексійович долучився до суспільно корисної справи: розповсюдження книг з метою організації сільських і шкільних бібліотек, а також для поповнення періодичних надходжень.
Як сам він зазначав: “Я в ті роки був закоханий у Малоросію, у її села й степи, жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його”. У його творах “На край світу”, “Лірник Родіон”, “На чайці”, а особливо в “Житті Арсеньєва” Україна присутня як місце на землі, де письменник знайшов гармонію між вічністю та красою: “Ти кажеш – Петербург. Якби ти знала, який це жах і як я там відразу й навіки зрозумів, що я – людина до глибини душі південна. Гоголь писав з Італії: “Петербург, сніги, негідники, департамент – усе це мені снилося: я прокинувся знову на батьківщині”. Ось і я так само прокинувся тут. Не можу спокійно чути слів: Чигирин, Черкаси, Хорол, Лубни, Чортомлик, Дике Поле, не можу без хвилювання бачити очеретяних дахів, стрижених мужицьких голів, баб у жовтих і червоних чоботях, навіть ликових кошиків, у яких вони носять на коромислах вишні та сливи. “Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце гріє, вітер віє на степу козачім…” Це Шевченко – абсолютно геніальний поет! Прекраснішої за Малоросію немає країни у світі.”

Тільки Шевченко!
Бунін дуже хотів побувати в Каневі – на могилі Тараса Шевченка. Дружина письменника В. Муромцева-Буніна писала: “Закохався… у її дівчат у мальовничих розшитих костюмах, здорових і незалежних, у хлопців, кобзарів, у білосніжні будинки, які ховалися в зелені садів, і захоплювався, як усю цю надзвичайну красу своєї батьківщини відтворив у своїй поезії Тарас Шевченко. Зізнавався, що жодна могила великих людей його так не хвилювала, як могила Шевченка”.
1890 року Бунін, мандруючи Дніпром, таки побував у Каневі, на могилі Тараса Шевченка. 1891 року він надрукував статтю “Пам’яті Т. Г. Шевченка”. Йому належать переклади Шевченкових віршів “Закувала зозуленька” та “Заповіт”. Вплив українського фольклору відчувається в його оповіданнях “На край світу” та “Лірник Родіон”, а також у багатьох віршах — “Мушкет”, “Уже підсихає хміль на тині…” тощо. У нарисі “На “Чайці”, а особливо в романі “Життя Арсеньєва” Україна подана як місце на землі, де письменник знайшов гармонію між вічністю та красою.

З Одеси – у добровільне вигнання
Десятки шляхів Івана Буніна починалися й закінчувалися в Одесі. 9 червня 1896 року, після мандрів Кримом, він уже був у Одесі. Потім здійснив нову подорож Дніпром, далі була Полтава, потім – знову Одеса. Навесні 1897-го – Кременчук, Миколаїв, Одеса. І саме в Одесі 23 січня 1920 року він, не в змозі прийняти революцію, ухвалив остаточне рішення емігрувати. «Боже, як важко! – говорив тоді. – Ми вирушаємо у вигнання й хтозна чи повернемося…»
Наступного дня в місті було чути вистріли, скрекіт кулеметів і оглушливі вибухи гарматних снарядів. На вулиці Одеси вступили загони червоноармійців. Пополудні Бунін із дружиною вирушив у Карантинну гавань, щоби зайняти каюту на невеликому, переповненому біженці пароплаві «Патрас», що стояв під французьким прапором. Письменник вирушав у Францію. України він уже більше ніколи не бачив…

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...