Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 4, 2020

Творці скарбів платили за них важкою ціною

Автор:

|

Березень 25, 2020

|

Рубрика:

Творці скарбів платили за них важкою ціною
Михайло Врубель

1 квітня 110 літ тому в Петербурзі помер геніальний художник Михайло Врубель, котрий подарував Україні її перлини — найкращі в сакральному живописі XIX ст. розписи й ікони Кирилівської церкви в Києві, зображення архангелів під куполом Святої Софії й орнаменти столичного Володимирського собору.

«Істина — в красі»
Прізвище генія, котрий народився 17 березня 1856-го в Омську, здатне слугувати тестом для з’ясування ерудованості співрозмовника. Бо промовивши його, ризикуєте бути перепитаним: «Рубль?..» А знавці польської мови, з якої слово «врубель» перекладається як «горобець», можуть подумати, що мова іде про цю пташку. Але поляками предки Врубеля були ще до того, як зросійщилися на службі російським монархам.
Його батько був військовим юристом. Наполягав, аби юридичну освіту здобув і син, але дозволив йому відвідувати ще й художні студії. Зокрема, в Одесі, де Врубель закінчив гімназію зі золотою медаллю. Додавши до неї диплом юрфаку університету та промучившись рік у канцелярії військово-судового управління, закінчив ще й Академію мистецтв.
Бо вірив, що «істина — в красі», тож прагнув бути або художником, або… метрдотелем, позаяк обожнював застілля і знався на сервіруванні. Даремно сестра Врубеля Анна попереджала, що «тим, хто утікає від реальності, вона жорстоко помщається».
Коли мистецтвознавець Прахов попросив професора Академії мистецтв Чистякова порекомендувати йому для реставрації храмів обдарованого, але «недорогого» художника, той порадив Врубеля: «Він — мій найкращий учень, талановитішого не знаю».

«До божевільні»
Приїхавши до Києва, художник запитав у перехожого: «Як знайти Кирилівську церкву?» — «Скажіть, щоб вас відвезли до божевільні», — відповів незнайомець. Ця порада закарбувалася у свідомості вразливого Врубеля, котрий не знав, що Кирилівська церква була розташована на території психіатричної лікарні. І все ж його роботи у Києві визнали найкращими в сакральному живописі XIX ст.
Навіть неприхильний до нього художник Михайло Нестєров визнав: «Вийшло таке, від чого можуть запалати очі». А Павло Третьяков, власник знаменитої галереї в Москві, журився, що не може викупити ті твори для себе.
Та позаяк вони не вклалися в рамки тодішніх канонів, Священний синод Російської православної церкви передоручив завершення розпису Владимирського собору Васнєцову. Утім, подейкували, що насправді Врубель провинився тоді схожістю на Богородицю на іконі вівтаря Кирилівської церкви на дружину Прахова Емілія, в яку закохався настільки пристрасно, що порізав собі ножем груди, аби біль від цього перебила страждання від безнадійного кохання. Тим паче, що доти, доки йому не виповнилося 40, йому відмовляли всі, до кого сватався або залицявся.
І не дивно, бо жив богемним життям — пропивав усі гроші, взяті у борг і під заставу, витрачав їх на розкішний одяг та французькі парфуми та безплатно роздавав свої картини. А якщо через делікатність їх не приймали, то рвав на шматки.
Якось меценат Терещенко, згодившись придбати одну з них, пішов за грошима, а повернувшись, побачив на полотні інше зображення, яке художнику раптом захотілося відтворити. Але з Україною його пов’язує не лише те, що він у ній ріс, уперше заявив про себе як про художник і віддячив за це шедеврами в її храмах.

Муза — з України
Заміж за нього погодилася вийти на 12 років молодша від нього нащадок українського козацького роду та популярна співачка Надія Забіла, для якої писав головні партії опер «Казка про царя Салтана», «Майська ніч», «Моцарт і Сальєрі», «Псковитянка», «Садко», «Снігуронька», «Царівна Лебідь» і «Царська наречена» композитор Микола Римський-Корсаков. Причому біографи Врубеля запевняють, що щасливішої людини, ніж він, не було тоді в усій імперії.
Тому дуже шкода, що так пізно одружився з нею. Бо психіатри твердили, що поки Врубелю не щастило з дівчатами, він занедужав на калігінефобію — панічну боязнь жінок, котрі йому подобалися. Тому вдавався до послуг жінок легкої поведінки, одна з яких вирішила його долю, заразивши нейросифілісом, унаслідок чого втратив розум і зір.
За іншою версією, те горе напророчив йому в романі «Доктор Фауст» Томас Манн, чий герой, музикант Адріан Леверкюн, уклав із дияволом угоду про 20 років геніальної творчості, за яку мав розплатитися божевіллям. Тим паче, що й Врубель стверджував, що саме демон замовляв йому свої портрети.
Вважав також, що його покарали за відтворення зовнішнього вигляду диявола. Ще за однією версією, занедужав, не переживши того, що його син народився зі заячою губою. А остаточно був добитий його смертю від запалення легенів.
Навмисно застудившись біля відкритого вікна, помер від цієї ж недуги й сам. Не виключають також, що психіка Врубеля не витримала й тієї колосальної творчої напруги, яку пережив, переписуючи свої полотна по 40 разів. Навіть у день виставки.
Цікаво, що інший великий живописець, Пабло Пікассо, зізнався, що «став художником лише завдяки своїй зустрічі з полотнами Врубеля». Та й не лише він.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online