Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Творець кримськотатарської державності

Автор:

|

Січень 21, 2016

|

Рубрика:

Творець кримськотатарської державності

Номан Челебіджихан

Номан Челебіджихан — беззаперечний лідер кримців, автор тексту їхнього національного гімну, водночас був першою жертвою червоного терору такого рангу, а після смерті — знеславлений ворогами та забутий сусідами.

Його університети
Народився майбутній кримськотатарський лідер 1885 року (точна дата невідома) в селі Біюк-Сунак поблизу Джанкоя. У селі була своя мечеть, при ній, зрозуміло, імам — небідний землевласник Ібраїм Челебі. І саме в нього народився хлопчик Номан. Мати також походила з відомого роду — Джиганшаха Челебі (але вони з чоловіком не були родичами: «челебі» — це титул, який надавався людям освіченим та авторитетним, допоки не став частиною імені).
Завдяки інтелігентному походженню Челебіджихан навчався у місцевій школі, в медресе села Акчори, в середній школі Сімферополя і в медресе Зинджерли, найстаршому навчальному закладі в Криму й єдиному вцілілому в радянську добу.
Революція 1905 року в Російській імперії справила на хлопця неабияке враження. Після революційного зриву, добре відчутного в Криму, він зрозумів, що без розгалуженого та масштабного політичного руху на покращення становища кримських татар сподіватися марно.
Але залишитися на півострові вчорашній студент не міг — батько збанкрутував. 1906 року Номан переїхав до Стамбула, де два роки навчався в школах Мерджан і Вефа Лісесі. З 1908-го по 1912 рік молодий Челебіджихан студіював на юридичному факультеті Стамбульського університету.
Разом із товаришами Джафером Сейдаметом і Абібуллою Одабашем Номан заснував кілька студентських організацій — «Асоціацію молодих татарських письменників», в якій з’явилися його перші літературні твори, «Товариство кримськотатарської учнівської молоді» та підпільну Vatan («Батьківщина). Члени останньої присягнули працювати на благо Криму і виведення його на шлях свободи, друкували історичні та політичні статті, поширюючи їх серед численної кримськотатарської діаспори.
Після завершення навчання у Стамбулі Челебіджихан повернувся до Криму, але турецька освіта не змогла забезпечити молодій людині працевлаштування. 1912 рік він провів у Бахчисараї, мешкаючи в будинку легендарного кримськотатарського просвітника Ізмаїла Гаспринського, граючи у виставах місцевого театру та беручи участь в роботі Товариства милосердя.
1913-го Номану довелося опановувати російське право на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького Психоневрологічного інституту. Навчання в російській столиці було найважчим періодом у дореволюційному житті Челебіджихана. Він був змушений каторжно працювати, зокрема, мостити камінням вулиці, і від тієї роботи часто хворів. Роки навчання в Петербурзі збіглися з Першою світовою війною, і це також не надто сприяло реалізації задумів кримця.

Між коханням і необхідністю
Трохи апокрифічною виглядає історія одруження Челебіджихана. Він кохав невідому нам дівчину, але не міг пов’язати її долю зі своєю через злидні. Натомість друзі наполегливо рекомендували одружитися з донькою євпаторійського багатія Сеїта Абді Аджи.
Він поїхав в Євпаторію, освідчився, одружився та повернувся до Петербурга вже не бідним студентом, а заможним міщанином. Та насолодитися сімейним життям Номану не судилося. У січні 1917 року Челебіджихан відбув добровольцем на фронт. Втім, гризти солдатський хліб йому довго не довелося. На початку березня російське самодержавство впало, тож Номан поспішив додому.
2 квітня (20 березня за старим стилем) 1917 року на сімферопольський вокзал прибув потяг, що привіз із фронту Номана Челебіджихана та його однокашника по Стамбулу Сейдамета, прапорщика російської армії.
Через п’ять днів у кримській столиці відкрилися збори 2 тис. кримськотатарських делегатів, на яких було обрано «тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет», який очолив Челебіджихан.
Найголовнішими завданнями, що їх для себе визначив тепер вже офіційний лідер кримців, були підготовка виборів до Установчих зборів у Криму, духовна й освітня реформи. В Сімферополі були відкриті жіноча гімназія та технікум, на базі Зинджирли-медресе утворився Педагогічний інститут, короткотермінові курси підвищення кваліфікації й обов’язкові іспити охопили всіх учителів-кримців. Почали виходити кілька кримськотатарських газет.
Тоді ж Номана вперше в історії прямим демократичним голосуванням обирають на посаду голови Духовного управління — муфтієм мусульман Криму, України, Литви, Польщі та західної частини Росії. Улітку 1917 року Челебіджихан почав створення власної організації — «Міллі Фірка» (Народна партія).
За прикладом українізації полків імперської армії, Челебіджихан і сам загорівся ідеєю створення кримськотатарських військових формувань. У травні-червні 1917-го він звертався до військового міністра та навіть відправив делегацію до Петрограда з проханням перевести до Криму запасні частини Кримського кінного полку, але отримав відмову. Тоді Челебіджихан почав самостійно зводити солдат-кримських татар, що залишалися на півострові, під одне командування. Так постав 1-й кримськотатарський батальйон.

На шляху до держави
У липні 1917 року в батальйоні почалися заворушення, викликані бажанням командування включити його до маршового полку та відправити на фронт. Бійці, натомість, прагнули залишитися й охороняти свої домівки в умовах революційного неспокою.
Сімферопольська рада солдатських депутатів звинуватила Номана в підбурюванні солдатів, а частина кримців-традиціоналістів написала на нього донос у контррозвідку, закинувши Челебіджихану зв’язки з Туреччиною.
У результаті його та командира новоутвореного кримськотатарського батальйону прапорщика Шабарова заарештували та відвезли до Севастополя. Відповіддю на дії влади став вибух невдоволення серед кримських татар і наступного дня Челебіджихана та Шабарова відпустили, а контррозвідка визнала, що заарештувала обох безпідставно.
У вересні 1917 року в Києві проходив З’їзд народів, серед делегатів якого були і шестеро кримських татар на чолі з Номаном Челебіджиханом. Після з’їзду, цілком вдовольнившись його резолюціями щодо майбутнього федеративного устрою Росії, кримськотатарські делегати обговорювали питання статусу Криму. Саме під впливом українського автономістського руху делегати прийняли рішення скликати Курултай для визначення майбутнього Криму.
Більшовицький переворот Челебіджихан сприйняв насторожено, відокремлюючи в своїх промовах кримських партійців від петроградських, але зробити з комуністів своїх союзників йому не вдалося. Зрозумівши безперспективність курсу на автономію в складі демократичної Росії, Номан почав працювати над створенням незалежної держави.
9 грудня (26 листопада за старим стилем) у ханському палаці в Бахчисараї відкрився перший у новітній історії Курултай кримських татар. 26 (13) грудня була проголошена Кримська Народна Республіка, затверджена її Конституція та обрано Директорію — національний уряд. Головою уряду та директором юстиції республіки став Челебіджихан.

Мученицький вінець
29 (16) грудня в Севастополі створюється тимчасовий Військово-революційний комітет — надзвичайний орган «червоної влади» в місті. В Криму тоді формально існували три політичні центри: Рада народних представників, що залишилася з часів Тимчасового уряду, Директорія Кримської Народної Республіки та Військово-революційний комітет.
Челебіджихан розгубився. Він хотів провести в Криму вибори до Установчих зборів, які і визначили б майбутнє півострова, але доля вирішила інакше. Під тиском гарячих прихильників війни з червоними, посварившись із соратником Сейдаметом, Номан 17 (4) січня 1918 року залишив свою посаду голови Директорії, зберігши титул муфтія.
21-23 (8-10) січня Курултай здійснив останню спробу вирішити суперечку з більшовиками компромісом. Та впродовж січня загони матросів і анархістів за підтримки місцевих робітників захопили більшість кримських міст, перемагаючи загони Директорії.
26 (13) січня червоногвардійці захопили Сімферополь. Наступного дня був заарештований і Челебіджихан. Спочатку його посадили до загальної камери, але вже через день перевели до окремої. О другій ночі 23 лютого 1918-го група матросів увірвалася до в’язниці і почала вимагати видачі затриманих. Тюремний комісар телефоном отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто зазначений у матроських списках. Серед першої п’ятірки був і Челебіджихан.
Матроси і робітник теслярські майстерні севастопольського порту зв’язали звільненим руки. Ніхто з приречених не просив пощади у своїх катів. Дорогою до місця вбивства в Карантинній балці нелюди катували свої жертви. Їх розстріляли впритул і вже мертвих били прикладами і камінням по головах. З убитих зняли верхній одяг, черевики, персні та гаманці.
Розтерзане тіло муфтія разом із іншими закинули до автомобіля і відвезли до Графської пристані. Там убитих вантажили на баржі, відвозили подалі від берега і, прив’язавши каміння, кидали в море. Лише небагатьом родичам пізніше вдалося відшукати рештки тіл своїх близьких.

Сергій Громенко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...