Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Той, що нікого не вбив. 13 грудня 155 років тому народився Микола Садовський

Автор:

|

Грудень 15, 2011

|

Рубрика:

Той, що нікого не вбив. 13 грудня 155 років тому народився Микола Садовський

Про Садовського мало сказати: великий артист. Такого артиста Україна не мала ні до, ні опісля. Він, унтер-офіцер (сержант по-нашому) із Херсонської губернії, разом зі своїми друзями показав такий театр, що Москва й Петербурґ були в захваті. Цар і цариця ходили на спектаклі «малороссов», казали їм: «Господа, идите на российскую сцену, здесь таких нет!» Притім, що в Росії тоді вже був славнозвісний МХАТ. Однак вони не хотіли в столицю імперії. Натомість отой унтер-офіцер створив у Києві перший український стаціонарний театр, за взірцем якого досі живе українська театральна система. Оце й був Микола Садовський.

Тісний світ

Карпо Адамович Тобілевич мав шестеро дітей. Троє служили в поліції, двоє — в армії. І ще була донька. Четверо стали артистами: Микола (Садовський), Панас (Саксаганський), Марія (Садовська-Барілотті), Іван (Карпенко-Карий, він же — драматург). Михайло й Петро зосталися в поліції, а для душі бавилися віолончеллю.

Карпо — колоритний чоловік, описаний у комедії Карпенка-Карого під іменем Мартина Борулі, — був економом по маєтках на Херсонщині та знався з батьком Троцького. А син Карпа Адамовича Іван оженився з двоюрідною бабусею майбутнього кінорежисера Андрія Тарковського. Отакий тісний був тоді світ.

У Єлисаветграді (нині Кіровоград) батькова хата стояла на околиці міста. Там був садок. Батько збирав синів косити сіно. У Миколи весь час тупилася коса. Батько казав: «Коса розумних любить! То для ціпа треба здорових і дурних». Микола сердився.

На ворога — голіруч

Коли почалася російсько-турецька війна, він пішов туди добровольцем. Коли форсували Дунай, утратили половину роти. Лежали в саду під кулями й дивилися на спілі абрикоси над собою. У першому бою Микола взяв на мушку турецького солдата. Тут заїло затвор гвинтівки, й турок утік. «Слава Богу, я так і не вбив нікого!» — хвалився в кінці життя Садовський.

Він і полював без зброї: їдучи на гастролі, вони з братом Панасом зіскакували з поїзда в степу, ловили перепілок, а потім наздоганяли поїзд. Але боягузом Микола не був. Із тієї війни повернувся з погонами унтер-офіцера й Ґеорґіївським хрестом. Одержав його на Шипці в Болгарії, коли в бою прапор їхнього полку перехопили турки. Микола пішов на них голіруч і повернув прапор.

Їхньою дивізією там командував Михайло Драгомиров, що згодом став київським генерал-губернатором. Потім, бувало, щоб отримати дозвіл на спектакль, артист Садовський ішов до свого колишнього командира. Той у приватному порядку переходив на українську мову й давав дозвіл. Тобто порушував закон.

З іншими губернаторами та градоначальниками було складніше. Приміром, одеським градоначальником був адмірал Зелений, дикий антисеміт і грубіян. Він по-своєму любив театр. Садовському тоді вдалося відкрити в Києві стаціонарний театр. То була одночасно й драма, й опера.

«Знімайте, трясця вашій матері!»

Коли ж до влади в Україні прийшли більшовики, Садовському більше не давали очолювати театр. Вони не забули, що колись його симпатиками були театральний критик Симон Петлюра, гімназист Максим Рильський, студент Павло Тичина, військовий фельдшер Остап Вишня. А коли постала Центральна Рада, а армії своєї ще не мала, то на параді на Софійському майдані її урядовців супроводжував козацький кінний ескорт — увесь із артистів Садовського.

Потім він еміґрував за кордон разом з армією Петлюри. Микола Карпович шанував отамана й не любив Скоропадського, хоч сам грав на сцені гетьманів. Коли Скоропадський прийшов до влади, він послав автомобіль по Садовського, щоби той показав, як правильно тримати гетьманську булаву. Театр кілька годин чекав на свого шефа. Той повернувся, виліз із машини й сказав: «Гівно, а не гетьман!»

В еміґрації Садовський жив у Празі, потім — у селі Мокропсах. Наймався косити сіно за 30 крон і кухоль пива. І навчився косити так, щоб коса не тупилася. Потім йому це набридло, і він повернувся додому. Тут його не чекали. Він знявся у фільмі «Останній лоцман». Без дублера 73-річний дід пірнав у Дніпро. Усі злякалися, а він випірнув і крикнув: «Знімайте, трясця вашій матері!»

Його жінки

Помер Садовський узимку 1933 року. Похований на Байковому кладовищі. Життєпис Садовського був би надто спрощеним, коли не згадати про його кохання до великої акторки Марії Заньковецької, з якою в нього був таємний роман.

Загалом жінок у житті Садовського було кілька, усі — актриси: Марія Малиш-Федорець, Валентина Іванова, Євгенія Базилевська (яка народила йому синів Миколу та Юрка). Валентина Чаус, остання з його жінок, була на 45 років молодшою за Садовського. Притому він не був спокусником — лиш піддавався їм. Тут Микола Карпович, як на війні, — нікого не погубив. А справді любив лише Заньковецьку.

Коли його ховали, Марія не пішла прощатися. Але перед тим писала його братові Панасу: «Я досі люблю Миколу…» Вона пережила його лише на рік.

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...