Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Той, хто створив українську морську піхоту

Автор:

|

Червень 01, 2017

|

Рубрика:

Той, хто створив українську морську піхоту

Ярослав Окуневський народився 5 березня 1860 року в сім’ї отця Іполіта та Теклі Окуневських у містечку Радівці Сторожинецького району на Південній Буковині (тепер Редауци Сучавського повіту в Румунії). Його прадіда звали Окунем, а шляхетське закінчення до прізвища додав його дід Адам-Данило. Парафія у Радівцях була бідною, а 1869-го родина Окуневських переїхала до Яворова неподалік Косова. Діти в сім’ї росли в дружній, згуртованій атмосфері, їм змалку прищеплювали засади християнської моралі, національної свідомості.
Ярослав навчався спочатку в сільській школі в Яворові, опісля в семирічній школі в Снятині. Згодом його віддали до Коломийської гімназії, де підліток зазнав чимало принижень від учнів-поляків. У 17 років він вступив до Віденського університету на медичний факультет. Будучи в скрутному матеріальному становищі отримав стипендію, яку військове міністерство Австро-Угорщини надавало для майбутніх армійських лікарів.
Як сталося, що в часи, коли українці практично не мали доступу до вищої освіти, Ярослав Окуневський зміг зробити таку кар’єру? З-поміж своїх однолітків він вирізнявся неабиякими здібностями та бажанням учитися. Причому завжди вважав себе українцем. Навіть у Коломийській гімназії, де більшість учнів були поляки, котрі кепкували з нього, не цурався свого роду.
У Відні він одразу ж поринув у національно-культурне життя української студентської громади, був головою студентського академічного товариства «Січ». Він як голова «Січі» провів перший з’їзд галицької та буковинської молоді, що відбувся 17 вересня 1880 року в Коломиї. Почесними членами віденської «Січі» були М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський і В. Винниченко.
Після отримання 1884-го диплому доктора медицини служив корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії. У Пулі тоді розміщувався головний порт, у якому базувалися кораблі Імператорського військово-морського флоту. У 1914-1918 рр. цей флот був восьмим у світі за бойовою потужністю. Захищав адріатичне узбережжя імперії Габсбургів. Українців серед моряків Австро-Угорщини було близько 2 тис.
Вихований у сім’ї інтерес до всього нового не давав лікареві спокою навіть під час дозвілля в портах. Щойно випадала зручна нагода, Окуневський, отримавши дозвіл у коменданта-командира, подорожував країною перебування, знайомився з її культурою, побутом, звичаями, ретельно їх описував.
На той час він уже опанував письменницьке ремесло. Подорожні нотатки Ярослава Окуневського — яскрава картина Європи, Азії та Північно-Східної Африки кінця ХІХ ст. Як зазначено в анотації до книжки «Листи з чужини», автор демонструє спостережливість, уміння помічати деталі, дотепно, яскраво і з гумором описувати життєві ситуації. Його нариси друкувалися в українській періодиці Галичини, а 1898-го були видані окремою книжкою «Листи з чужини».


Лінієншіффсарцт (капітан-лейтенант санітарної служби) Ярослав Окуневський одружився в січні 1899 року у 38 літ, що в ті часи було абсолютно нормально, адже чоловік мав створити матеріальну основу для майбутньої сім’ї. Тим більше, що синові бідного парафіяльного священика цю основу довелось творити самому, постійно надаючи допомогу рідним і близьким. Його нареченою стала 25-річна Отилія Зайзер — донька власника млина з громади Пістинг, що у Нижній Австрії.
В цей період Окуневського перевели з корабельної служби на берегову — в санітарний відділ. 1900 року народилася перша донька подружжя Окуневських, яку назвали Теодорою (Дора). З невстановлених наразі причин главу сім’ї незабаром перевели служити до земельної лікарні в місті Брно (сучасна Чехія), де 14 січня 1902-го народилася молодша донька Ольга.
1905 року марінештабсарцта (морський штабний лікар — капітан 3-го рангу) Окуневського призначили головним лікарем 3-го хірургічного відділення Морського шпиталю в Пулі, де він і продовжив свою успішну службову і професійну кар’єру, вершиною якої стали посада «санітарного шефа Адміралтейства», тобто керівника санітарної служби флоту, а також високе звання марінеренеральштабсарцт (морський генеральний штабний лікар — контр-адмірал).
На початку Першої світової війни Окуневський — головний лікар і начальник Головного медичного управління штабу військово-морських сил Австро-Угорської імперії. З початком війни 1914-го, коли в Західній Україні почали масово створюватися відділи Українських січових стрільців (УСС), в скорому часі з яких було створено й Леґіон УСС. Ярослав Окуневський вітає його створення і жертвує на їхнє забезпечення величезні суми з власних заощаджень, організував доставку медикаментів для УСС, та надав допомогу санітарній службі.
У листопаді 1918 року на теренах Галичини була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), очолювана Євгеном Петрушевичем. Сотні тисяч людей повірили у створення єдиної та незалежної України. Серед них був і Ярослав Окуневський. Він жертвує значні кошти для допомоги ЗУНР, на потреби Української галицької армії. На жаль, частину коштів розкрадали, що дуже дратувало адмірала. Завдяки особистим знайомствам у високих австрійських колах він домігся відправки кількох ешелонів із медикаментами та продовольством. Цікавий факт: Окуневський узяв участь у створенні гуцульського полку морської піхоти, який формувався у Коломиї.
Як зазначає Я. Ганіткевич, поразка ЗУНР стала важким моральним ударом для вже літнього адмірала, котрий не міг знести зради національних ідеалів з боку людей, яким він, попри власні скруту, допомагав. Ситуацію погіршувало те, що польська влада відмовила йому в заслуженій пенсії. Він почав працювати в лікарні, яку допомагав будувати 1909-го, і, попри все, не полишав громадської діяльності. 1921 року був делегатом II конґресу Міжнародної допомоги дітям у Женеві (Швейцарія).
1924-го Я. Окуневський надіслав до газети «Діло» статтю, в якій писав про актуальні й сьогодні проблеми: «Задній розум усе ліпший, як передній, а в українців найпаче. Критикувати усе легше, як самому робити. Критиканство — то наша українська сила… Найбільший жаль, що ціла Соборна Україна зі сорока мільйонів не видала зі свого нутра Наполеона або хоть Наполеончика».
Поразка УНР стала важким моральним ударом для вже літнього генерал-майора, котрий не терпів зраду національних ідеалів з боку людей, котрим він, не зважаючи на власні матеріальні нестатки, допомагав. Та попри все Я. Окуневський не полишав громадської роботи, останні десять років життя провів у брата Теофіла, в Городенці (тепер — Івано-Франківської області), де працював лікарем у шпиталі, який свого часу побудував за власні кошти. Трагічний кінець настав 24 жовтня 1929 року. Володимир Дорошенко писав: «Д-р Окуневський. був справжнім європейцем, надзвичайно культурною і вихованою людиною, зразком джентльмена. Втративши з упадком Австрії емеритуру (пенсію) дуже бідував на старості літ і, не маючи сил нести злидні, а не можучи присилувати себе попросити допомоги у громади, наложив на себе руки». Похований у родинному склепі на цвинтарі в Городенці. За більшовицької влади родинний гробівець Окуневських було сплюндровано. Зараз гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури.
Ярослав Окуневський зробив феноменальну, як для українця на той час, військову кар’єру, ставши адміралом військово-морського флоту імперії Габсбургів. За час 30-річної служби брав участь у навколосвітніх походах на вітрильниках і парових кораблях «Аврора», «Мінерва», «Радецький», «Кайзер Франц-Йосиф І». Побував у країнах Африки, Китаї, на Цейлоні, в Греції, Туреччині. Я. Окуневський досконало опанував медичні та військові науки, географію, навігацію, історію, вільно володів німецькою, англійською, французькою й італійською мовами. Підготував перший статут медичної служби військово-морського флоту, який було покладено в основу статутів багатьох держав, яким користуються і дотепер. Постать Я. Окуневського в добу тоталітаризму була викреслена з історії нашої культури, літератури, медицини. Про генерал-майора флоту Австро-Угорської імперії, першого українця — кавалера Лицарського хреста Франца-Йосипа, ордену Лицаря іспанської королеви, французького ордену Почесного леґіону, китайського імператорського ордену Дракона — замовчували, публікації зберігалися схованими в спецсховищах.
У процесі національного відродження в нашу історію та культуру повертається й ім’я Ярослава Окуневського, великого патріота України, в Києві перевидано нещодавно його книгу «Листи з чужини», гробниця взята під охорону держави, як пам’ятка історії та культури, у кількох містах названо його іменем вулиці, засновано премію ім. Я. Окуневського, нагрудний знак лауреатів премії, який належить до загальнофлотських відзнак.

Іван Богун

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...