Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 15, 2019

Такий, як Борисфен

Автор:

|

Грудень 06, 2012

|

Рубрика:

Такий, як Борисфен

Борис Тен – під таким ім’ям Микола Васильович Хомичевський здобув собі світове визнання як перекладач. Але в його біографії є ще чимало важливих сторінок, далеких від літератури.

Народжений там, де знання
Душпастир, поет, композитор, музико- й театрознавець, педантичний перекладач із давньогрецької й латини – і все це одна людина. Хоча головна його іпостась – «український Гомер», як його влучно охрестили сучасники. Вінцем творчості Бориса Тена став переклад українською гомерівських «Одіссеї» й «Іліади» – своєрідний перекладацький подвиг, до якого він ішов усе своє багатостраждальне подвижницьке життя.
А народився тоді ще Микола Хомичевський 9 грудня 1897 року в селі Дермані Здолбунівського району на Рівненщині. Сім’я Миколи Васильовича була освіченою. Бабуся Ольга Іваницька вчителювала в Дермані, її коштом було збудовано сільську школу та бібліотеку. Мати Віра Дормидонтівна також була вчителькою, а батько Василь Іванович – священиком, пізніше інспектором вищого початкового училища Ковеля. Із примхи чи то з ласки долі Миколка навіть з’явився на світ у тій самій дерманській школі, де потім здобував початкову освіту. Шанувати поетичне слово, пісню, театр хлопець навчився під впливом родичів, великих поціновувачів мистецтва, незамінних учасників драмгуртка, народних свят.

Житомир і Київ
У роки Першої світової війни його родина переїхала в Житомир. По закінченні Клеванського духовного училища та Волинської духовної семінарії з 1919 по 1923 рр. юнак учився у Волинському інституті народної освіти в Житомирі. Найстарший син у багатодітній родині, він намагається поєднувати навчання з працею. У цей час учителює в 15-й трудовій школі Житомира. Крім учительської роботи з головою поринає в громадське життя: то організовує хоровий гурток, то ставить дитячий спектакль. На цей час припадають і його перші поетичні спроби.
З 1924 року життя митця пов’язане з Києвом. Він працює у видавництві “Сяйво”, “Книгоспілка”. Там він знайомиться з лідером неокласиків і перекладачем латинської поезії, неперевершеним майстром сонета, критиком Миколою Зеровим, із відомим уже на той час Максимом Рильським і академіком Олександром Білецьким. Він долучається до роботи, яку провадили тоді композитор Д. Ревуцький і М. Рильський, над створенням українських перекладів до пісень західноєвропейських та російських композиторів.

Від душ пастиря – до «економіста»
Висвячений на священика,  у 1920-х роках, перебуваючи в Житомирі та Києві, Микола Васильович мав зв’язки з Українською автокефальною православною церквою й працював на її відродження. Понад те, у Житомирі він був протоієреєм, а в Києві з 1924-го по 1926 рік – настоятелем храму Св. Софії, а пізніше переведений протодияконом до церкви Петра й Павла на Подолі (її підірвали 1935-го комуністи), навіть хрестив сина Зерова.
Наприкінці 1920-х УАПЦ розгромили комуністи, Хомичевський отримав термін і опинився на Далекому Сході. Потім у його радянській біографії з’явиться запис: ”У 1930–1936 роках працював економістом на «Дальрибпромі”.
Далеко від України на берегах Тихого океану відбував покарання Борис Тен. Важке невільницьке життя йому полегшила кохана Нара – Аполінарія Леонтіївна Ковальчук. Випускниця Київської консерваторії, вона відмовляється від кар’єри столичної оперної співачки й бере напрям на Далекий Схід. Спочатку закоханих розділяла річка: Нара на одному березі, Микола Васильович на іншому. Щоранку вона співала – пісня линула через річку, і її чув коханий. 1931-го їм дозволили одружитися, а 1932 року в них народився єдиний син Василько. До слова, так його звали й дорослим — як давньоруського князя.

Позбавлений Батьківщини
Животіючи в нелюдських умовах, Борис Тен не припиняє творити: дописує до газет, перекладає поеми Пушкіна, Гюго, ” Есхіла.
Звільнено Бориса Тена було достроково, через шість років замість десяти. Жити в Житомирі або інших українських містах йому не дозволили, тож він поїхав до родичів у Калінін у Росію. Пізніше навчався в Московському музично-педагогічному інституті. 1941 року був мобілізований на фронт. І знову доля жорстоко обійшлася з Борисом Теном: на нього чекали фронт, оточення, полон, концтабір у Новгороді-Сіверському. Це був іще один важкий період у його житті.
Душу творця охопила неймовірна туга за волею, розпач від бездіяльності, гнів за зганьблену й сплюндровану рідну землю. Але він знаходив у собі сили, щоби морально підтримувати інших в’язнів. Борис Тен працював у оркестрі військовополонених, входив до групи опору, яку очолював Йосип Самолянський. У нарисі “Світла віра” Борис Тен описує цю сторінку своєї біографії.

Нові випробування долі
Після перемоги Борисові Тену довелося переборювати недовіру й підозрілість “компетентних органів”. На його захист стали друзі.
“Хомичевський, безперечно, – висококваліфікований і потрібний літературний працівник. Підтримую його клопотання перед Верховною Радою України про зняття будь-якої плями в минулому, тому що, на мою думку, він заслужив на це своєю працею за останні роки”, – так заявив тоді Максим Рильський. Поет же сприяв входженню Бориса Тена в літературний процес.
Переломним у творчій біографії Бориса Тена був 1949 рік, коли вийшов у світ Есхілів “Прометей закутий” у його перекладі. Період роботи над перекладами “Іліади” й “Одіссеї” – це роки потужної, жертовної праці, яка й допомогла йому встояти, не зламатися.
А доля й далі випробовувала Бориса Тена. Йому довелося пережити найстрашніше – втрату рідних: 1970 року раптово помер син, а згодом – дружина. Він залишився сам-один – старий, хворий, майже безпомічний перед побутовими проблемами. Здавалося, життя зупинилося, утратило сенс, зосталися тільки біль і розпука.
Борис Тен відійшов у вічність 12 березня 1983-го. Але в спадок по собі він залишив вірші та переклади, які так щедро дарував сучасникам і прийдешнім поколінням. Письменник В. Шевчук писав: “Назавжди залишиться з нами його сад, який духовно живитиме нас і нащадків, поки світу нашого”.

Доброслава Хміль

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...