Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 18, 2018

Так ніхто не кохав. Cічень подарував нам Володимира Сосюру, січень його й забрав

Автор:

|

Січень 05, 2012

|

Рубрика:

Так ніхто не кохав. Cічень подарував нам Володимира Сосюру,  січень його й забрав

Тепер хіба що жінки пишуть отак про любов, чоловіки стали катастрофічно стриманішими. «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання». Утім, колись академік Глушков, «батько» української кібернетики, міг годинами декламувати вірші Сосюри.

Його вражала лише краса

Він народився 6 січня 1898 року на Донеччині в родині бідного службовця. Мав семеро молодших братів і сестер. 8 січня 1965-го — помер після другого інфаркту. «Я — дитя першої любові», — писав про себе поет. Природа наділила його дивним сприйняттям світу. Малим боявся кавунів — вони здавалися йому сплячими звірами. Рано, ще до школи, відчув магію любові — «солодке й страшне захоплення». Закохувався часто. Батько шукав роботу, і сім’я постійно змінювала житло. «Усі любові мої в різних селах ніколи не закінчувались і не росли разом зі мною, бо ми переїжджали з села до села», — згадував Володимир потому. Здається, любов так і «не виросла разом з ним» — назавжди лишилася відчуттям по-дитячому гострим.

Родина жила бідно. Батьки були талановиті, але непрактичні. Мати якось узялася торгувати гарними японським віялами й мало не розорилася. Бо кому вони були потрібні в шахтарських селищах? У цьому Володя був схожий на матір — в убогому, а то й страшному житті його вражала лише краса. Дівоча — і будь-яка. Коли на Донбас 1918 року прийшли німці, він поміж тисячі облич не помітив нікого, крім гарного юного офіцера.

Боялися українців

Першого вірша Володимир Сосюра написав у 14 років. Ще раніше, 12-літнім, надірвав серце: побачив мандрівних акробатів і вчився ходити на руках, як вони. А ще, маючи п’ять літ, питав у матері: «Чому Бог створив людину невитривалою?» Людську смерть він згодом бачив не раз. Після першої воєнної зими йому довго здавалося, що сніг пахне кров’ю.

1918 року Сосюра пішов до українського війська. Хто би повірив: тоді на Донбасі червоногвардійці були всім чужі, як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки й носили на голові «оселедці». Усю війну Володя був закоханий у Констанцію — молоду голубооку польку. За неї його ледь не зарубав козак-суперник. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі — розстріляний: раз денікінцями, раз — своїми.

Першу книгу Сосюри 1919 року видав своїм коштом його командир, отаман Волох — той, що потім від Петлюри пішов до червоних. Ті його розстріляли 1937 року. Сам Сосюра перейшов до них 1920-го в Одесі — у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії. Він ходив під синьо-жовтим прапором — тоді більшовики дозволяли це, бо ще боялися українців.

1921 року Володимир прийшов до харківської газети «Вісти». Там скаржилися, що доводиться друкувати «різну їрунду». Він сказав: «Не треба їрунду, друкуйте мене!» І приніс написану за ніч поему «Червона зима», що потім стала хрестоматійною. Його змусили дописати два «потрібних» розділи, бо твір надто відверто пахнув донецькою гайдамаччиною.

Прийшла поетична слава. Панянки казали, що в нього «одухотворене лице бандита», і не вірили, що він нікого не вбив на фронті. Чоловіки тих дам теж його боялися: думали, у нього є револьвер.

Сосюра вступив до Комуністичного університету. Там проповідували: «Красота — это контрреволюция!» Це його мучило, бо, крім краси, не вмів нічого любити.

Життя бурхливо-скандальне

Він одружився з Вірою Берзіною, колишнім політруком червоного ескадрону. Саме їй присвятив оте знамените «Так ніхто не кохав». Сосюра був трохи містиком. Перше побачення Вірі призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу. І любов таки вмерла, а через кілька літ у нього з’явилася інша жінка — поетеса Олена Журлива.

А життя навколо ставало катастрофою. Багато українських письменників, друзів Сосюри, уже сиділи або були знищені. Він утік до Ленінграда, працював там токарем і нікому не казав, що насправді є знаменитим поетом. До Донецька теж тікав — там усі свої, не продадуть свого петлюрівця. Але саме там його підстерегла інша прекрасна катастрофа: Сосюра зустрів синьооку Марію Данилову. Вона була на 12 років молодшою, закінчила балетну школу в Києві.

Життя їхнє було бурхливо-скандальне. Сучасники майже всі вважали, що вони живуть погано, що Марія — «сущий диявол», і що вона не любить Володимира. Справді, сімейні сварки вибухали часто й гучно. Та, можливо, це все-таки була любов — бо інакше буде незрозумілим усе інше, що сталося з ними.

Двічі — в одну річку…

1942 року він дізнався, що Марія — аґент НКВС і змушена доносити на нього та його знайомих. Однак не покинув її.

Далі сталося те, що пояснити важко. 1948 року Марія написала листа тодішньому голові Спілки письменників України Олександрові Корнійчуку. Той лист — суміш спокуси («Я вас люблю!») і розпачу. Зізналася, що завербована з 1941 року та змушена «по службі» бувати на явочних квартирах, а люди думають про неї бозна-що. І вона просить Корнійчука якось «розвіяти ці плітки». Можливо, жінка просто не витримала.

Чим міг допомогти Корнійчук? Він відніс листа «куди слід». Марію заарештували й засудили на 10 років за розголошення державної таємниці. Із Сосюрою вона розлучилася ще до арешту.

Доки Марія сиділа в таборах, поета цькували за вірш «Любіть Україну!» Перед тим Сосюрі дали Сталінську премію за книгу, у якій той вірш також був. Це не найкращий його твір, майже агітаційний: усі народи-брати повинні любити Україну, що постраждала від війни. Але владі знадобився привід «проти націоналізму», а щоб до кожного дійшло — обрали поета, відомого всім. Критика того вірша на VI пленумі Спілки письменників України тривала чотири дні підряд! Потім вірш довго лаяли в трудових колективах — навіть у тих, у яких тоді трудилася Марія.

Через рік по смерті Сталіна вона повернулася. Казали, що з вокзалу додому Сосюра нібито ніс її на руках. Згодом вони знову офіційно одружилися, і десять останніх літ їхнього життя були мирними та щасливими.

Доброслава Хміль

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...