Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 13, 2019

Та, що «одягнула» українську пісню

Автор:

|

Серпень 24, 2017

|

Рубрика:

Та, що «одягнула» українську пісню

У творчій робітні Алли Дутковської

15 серпня народилася Алла Дутковська. Художник-модельєр, сценограф, педагог, яка своїм новаторством у проектуванні сценічного естрадного національного костюма породила справжній бум в Україні. Вона започаткувала в Україні виготовлення сценічного естрадного костюма, стилізованого на народній основі. В історії національної естради її ім’я стоїть поруч із іменами Левка Дутковського та ансамблю «Смерічка», Володимира Івасюка та Софії Ротару, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука. Для них руками майстрині було розроблено костюми, які вигідно вирізняли буковинців серед усіх інших.
Для перших дівчат-«смеречанок» Алла змоделювала довгі білі сукні, які прикрашала червона аплікація з вовни, що імітувала ручну вишивку. А у чоловічих костюмах солістів-хлопців та усіх музикантів проглядалися елементи гуцульського сардака. Саме у цих костюмах «Смерічка» виступала на «Пісні-71» та «Пісні-72». Та й Назарій Яремчук назавжди вподобав для себе гуцульську одежу — сардак, черес, вишиту сорочку. Згодом Алла Борисівна створила багатолітню вишукану серію костюмів для Соні Ротару. На жаль, важка недуга відібрала у нас багатогранну й життєрадісну жінку-майстриню, котра була ідеалом для багатьох.

Алла

Алла Дегтяр

Народилася майбутня модельєр 15 серпня 1949 року у Вінниці. Ще зі шкільної парти її вабило моделювання та дизайн одягу. Хоча заклади, де навчають такого цікавого та потрібного фаху, є і в обласних центрах, і в столиці, все ж Алла Дехтяр (таким було її дівоче прізвище) після десятирічки подалася на Буковину, до районного містечка. Для юної подолянки Вижниця мала не лише спорідненість у назві з її маленькою батьківщиною — тут було відоме училище прикладного мистецтва. Успішно склала вступні іспити, й 1 вересня 1966-го її зарахували на перший курс відділу художнього моделювання та конструювання одягу.
З першого дня вражало все навкруги. Спочатку аж наче боліли вуха — на відміну від Вінниці, чула чисту українську мову, бачила на власні очі казкові карпатські краєвиди. А найбільше вражав тутешній народний одяг. Не лише в дні урочі та свята, а й у будні буковинці вдягали вишиті сорочки, кептарики й неодмінно носили свої тайстри. Помічала кожну деталь, вивчала кожен елемент, усе акуратно замальовувала та занотовувала. Відтоді колись далека й незбагненна Буковина з її самобутніми звичаями, традиціями та працьовитими людьми стала для неї рідною.

Левко

Левко Дутковський

15 серпня (у день народження Алли) 1966 року Левко Дутковський, котрий мав уже диплом Мукачівського музпедучилища, звільнився з лав армії та приїхав до Вижниці. Не знайшовши роботи у місцевій школі, подався до районного Будинку культури. Тодішньому його директорові, Галині Лєвіній (саме вона заснувала знаменитий народний ансамбль танцю «Смеречина»), Левко сподобався, і вже 25 серпня він став методистом. Новий фахівець, котрий уже мав досвід створення армійського вокально-інструментального ансамблю (ВІА), замислив зробити щось схоже і тут.
Новорічної ночі з 1966-го на 1967 рік новостворений ВІА, який він організував, готувався до балу-маскараду. Хоч хлопці грали на танцях переважно репертуар The Beatles, Rolling Stones, Елвіса Преслі, Луї Армстронґа, до свята, за задумом Левка, вирішили підготували сюрприз — власну пісню українською. Анатолій Фартушняк, товариш Дутковського, написав вірш, а Левко — музику. Так народилися «Сніжинки падають».
У Будинку культури на 500 місць зі зали винесли крісла, музиканти влаштувалися на сцені. Одна з учасниць, що навчалася в училищі, привела свою чарівну подружку, на яку Левко «кинув око». Так зустрілися двоє: Левко й Алла. Опівночі під бій курантів зазвучала українська пісня у виконанні соліста Олексія Гончарука. Окрилені успіхом музиканти не спали цілу ніч — грали до ранку. Потім на сцені помітили десятки записок із проханням заспівати «пісню про зиму».
А вже за тиждень, на Різдво, Левко пішов на день народження товариша, де придивився ближче до Алли й закохався «по самі вуха». З часом й дівчина «найкозирнішому» музикантові Вижниці відповіла взаємністю. 27 квітня 1968-го справляли весілля у місцевому ресторані «Черемош». Левкові виповнилося 25, Аллі йшов 19-й.
«Цього дня не забуду ніколи, — згадує Левко Дутковський. — Наречена мала розкішну весільну сукню, пошиту власноруч. У той час у моді були міні- й міді-сукні. А в молодої сукня максі — останній писк моди! Публіка просто не зводила очей!».
Молодий був у класичному темному костюмі з білим метеликом. Дійство супроводжував духовий оркестр, який влаштувався на балконі. А коли зайшли до зали урочистих подій, зазвучала весільна народна пісня «Стелися, Барвінку» у виконанні самодіяльного хору із села Вашківці, яким керував Василь Михайлюк, автор музики знаменитої пісні «Черемшина».

Костюми
З легкої руки Алли Борисівни Назарій Яремчук назавжди вподобав як сценічне вбрання гірську гуцульський одяг. Таким юного красеня полюбили й знали українці всього світу.
1971 рік, серпень. Львівський сценарист Мирослав Скочиляс і режисер Роман Олексів у Яремчі знімають музичний фільм «Червона рута». На той час «Смерічка» Левка Дутковського вже мала власні самобутні сценічні костюми. Проблемою був костюм для Софії Ротару. Тоді Левко згадав про дипломну роботу дружини, що як раритет висіла на почесному місці у Вижницькому музеї. Привезена червоно-біла сукня наче спеціально була пошита для співачки. Довга червона сукня з двома білими вставками, вишитим стилізованим кептариком, аплікацією та підвісками з перлин творила фільм на взірець найкращих голівудських.
Особливо пам’ятною і хвилюючою миттю було виконання «У Карпатах ходить осінь» Левка Дутковського. Соня ефектно зводить руки у довгій червоній сукні, з такими ж довгими, розширеними донизу рукавами. Класичні українські кінематографічні кадри!

Костюми для «Смерічки», 1970 рік

Костюми для Софії Ротару та ВІА «Червона рута»

Софія Ротару в костюмі «Черешневий гай»

Упродовж усіх років Алла Борисівна разом із Софією Михайлівною підбирали тканини, особливі елементи й доповнення, прикраси та взуття. Якщо перші костюми за Аллиними ескізами для Ротару шили у Вижницькому ательє під керівництвом Ольги Курик, то наступні — у Києві, Сімферополі, Львові, навіть у Ризі. Для Соні всі сценічні костюми розробляла лише Алла.
Паралельно з моделюванням одягу Дутковська викладала у Чернівецькій художній школі. Її учні ставали лауреатами міжнародних виставок та конкурсів у США, Японії, Ізраїлі, Індії, Польщі. Аллині вихованки настільки захоплювалися вродженим даром своєї вчительки, що неодмінно мріяли стати модельєрами. У житті ж жінка завжди залишалася надзвичайно скромною. Коли її хвалили (а було за що), постійно соромилася.
19 червня 2004-го на 55 році життя після важкої хвороби Алла Борисівна померла. Вона ще могла стільки зробити. Її поховали на Алеї слави на цвинтарі у Чернівцях неподалік від могили Назарія Яремчука. Вічна пам’ять!

Михайло Маслій, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply